З досьє «Голосу України». Юрій Вілкул народився 14 листопада 1949 року в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. Трудову діяльність почав у 1965 році токарем на Криворізькому заводі гірничошахтового обладнання. Після закінчення Криворізького гірничорудного інституту з відзнакою — молодший і старший науковий співробітник, заступник голови профкому вузу. А з 1987 року — старший викладач, доцент, начальник науково-дослідного комплексу, завкафедри, проректор і ректор Криворізького технічного університету. Доктор технічних наук, професор. Лауреат Державної премії в галузі науки і техніки за 1997 рік, заслужений діяч науки і техніки України, за досягнення в науці нагороджений медаллю ЮНЕСКО. Член Партії регіонів. Одружений. Має двох дорослих дітей.

— Юрію Григоровичу, у гірників звична справа відкривати нові обрії. Правильно я розумію, що ви після успішного відкриття обріїв у гірській науці будете з такою само наснагою розчищати завали, що накопилися, у самоврядуванні регіону?

— Вручаючи мені посвідчення у Верховній Раді Олександр Мороз підкреслив, що головне — прагнення до конструктивного діалогу з представниками різних політичних сил і продуктивна робота в ім’я кожного жителя регіону.

Нагадаю: протягом п’яти місяців до 30 серпня поточного року обласна рада фактично не працювала, зазнавши на собі найгостріший міжпартійний політичний конфлікт. І я був останнім з моїх колег, кого обрали на цю посаду. Тепер намагаємося надолужити втрачене. Провели чотири сесії, розглянули більше сорока питань економічного і соціального характеру, двічі коректували обласний бюджет убік збільшення. Займаємося тим, чим і має займатися місцева влада: не політиканством і балаканиною, не голосними обвинуваченнями і гаслами, а важкою буденною роботою в сферах життєзабезпечення людей, збереження стабільності в регіоні. А тут, ой як багато соціальних «завалів»! Та й не кількістю прийнятих рішень визначається ефективність влади. Нам усім треба вчитися працювати в нових умовах, що поставила пропорційна система виборів і політична реформа. З другого боку, наша держава, вся наша політична еліта має зробити рішучий крок уперед до європейських стандартів в організації місцевого самоврядування, щоб ми з більшим успіхом вирішували виникаючі проблеми в економіці і соціальній сфері.

— Ми чули від ваших попередників, що в самоврядуванні Дніпропетровщини не все так погано.

— Я за натурою оптиміст, але скажу відверто: у восьмипроцентному зростанні промислового виробництва, що досягнуто за минулий період 2006 року в області, якщо і не незначна, то дуже мала частка органів місцевого самоврядування. Це заслуга менеджменту великих корпорацій, промислово-фінансових груп, керівників великого, середнього і малого бізнесу. Як говориться: на здоров’я! Нам не потрібна чужа слава, так само як і чужі гріхи. Нам потрібні чіткі повноваження і чітко виписані функції по всій системі самоврядування, у тому числі і на рівні області, які б дозволяли вирішувати злободенні питання облаштування життя людей, розвитку територіальних громад. Дискусії про це йдуть уже не перший рік. Але в Україні немає навіть закону про територіальну громаду. Не виконується половина вимог Європейської хартії про місцеве самоврядування. А в місцевому самоврядуванні з 1997 року діє тільки один закон. Ну, скажіть, хіба може один закон, нехай навіть і непоганий, дати відповіді на всі випадки життя?! Зрозуміло, ні. Проблеми наростають, множаться, і якщо не вживати заходів, те їхнє вирішення в майбутньому обійдеться в десятки разів дорожче, ніж зараз.

Величезна строкатість у розвитку територій, різні рівні соціального благополуччя, різні можливості в розвитку соціальної інфраструктури — от тільки деякі фактори гальмування в розвитку самоврядування, що свідчать про те, що система в цілому дає серйозні збої. Як поліпшити цю роботу? Кожен регіон, кожен рівень самоврядування має потребу в чітко проробленій системі пріоритетів, а також адекватних механізмах їхнього вирішення. Якщо взяти вже згадуваний закон про місцеве самоврядування, то багато які його статті просто не працюють. Може, необхідно вже провести ревізію законодавства в цій сфері?

— Який же шлях обрала для себе Дніпропетровська обласна рада? У чому відмінність цього шляху, приміром, від Львівського чи Луганського?

— Безумовно, у нас є своя специфіка, пов’язана з історичними й економічними особливостями, у нас більші населені пункти, гостріші проблеми екології. Але в цілому, у різних аспектах розвитку, у взаєминах органів самоврядування з територіальними громадами, виконавчими структурами, судовою владою проблеми ті само. Зараз ми працюємо над тим, щоб наявні на рівні області повноваження депутатів обласної ради наповнити реальним змістом і відповідною цілеспрямованістю. Ми заглиблено проробили питання функціональної спрямованості діяльності постійних комісій обласної ради. Дивно, але факт, дотепер цього ніхто не робив. Спеціальним документом визначили напрямки взаємодії з обласною державною адміністрацією, провели первісну інвентаризацію спільної власності територіальних громад. Акцентуємо увагу на підвищенні рівня планування і системності в роботі. А головне — вчимося самі й учимо інших у підвідомчих нам сферах відповідальності за стан справ і відповідальності за прийняті рішення.

Мені вже вдалося вивчити ситуацію в ряді міст і районів. Зустрічі з виборцями, з місцевим активом стали для нас нормою. Ми відкрили спеціальну «пряму лінію» для громадян. Прагнемо зробити роботу обласної ради максимально прозорою і відкритою. Ми взяли за правило: журналісти одержують усі без винятку проекти рішень сесії обласної ради. Якими б «секретними» вони декому не здавалися. А як інакше, адже це точка зору державних керуючих, що несуть пряму відповідальність за забезпечення потреб людей.

— І все-таки, якщо чесно, з облдержадміністрацією ви знаходите взаєморозуміння в спільному вирішенні найгостріших проблем області?

— Я дуже сподіваюся на це. На перший погляд, темпи економічного розвитку, показники зростання доходів і інші соціальні показники не дають приводу для тривоги. Становище в регіоні в великій мірі завдяки налагодженому повному взаєморозумінню з облдержадміністрацією нормальне, стабільне і ділове. Але попереду зима. Зростання тарифів. Ще чимало протиріч у ряді міст і регіонів. На все це треба шукати і знайти адекватні відповіді. І, знаєте, не в моїх правилах обвинувачувати в якихось гострих ситуаціях якісь ланки державної машини. Я намагаюся, насамперед, для себе і для апарата, яким мені довірено керувати, знайти відповідь: чому відбувся збій? Чому не спрацьовує система? Взяти хоча б ті, що вже набили усім оскому, 28 функцій у відносинах обласних рад і облдержадміністрацій, які збігаються. І наша спільна задача: терпляче, крок за кроком поліпшувати, якщо хочете, повноцінність кожної функції й в інтересах конкретних громад. Тоді й у держави буде менше проблем, а в місцевого самоврядування буде більше можливостей.

Переконаний, що в питаннях політичної реформи не можна рубати згарячу. Але і не рубати не можна. Наша політична еліта має запропонувати такий варіант реформування, що збереже політичну стабільність у країні і високі темпи економічного росту. Я недавно разом з головами райрад брав участь в урочистому відкритті багатоквартирних будинків у віддалених райцентрах. Останні роки новобудов у райцентрах, крім торгових кіосків і автозаправок, не було взагалі! І те, що зараз вони поступово з’являються, те, що поступово оживають колись депресивні території, вселяє надію і впевненість, що втрачене вдасться надолужити, зруйноване — відновити, і накопичений багаторічною працею наших трудівників значний економічний і духовний потенціал вжити на благо нашої держави, всього українського народу. Саме в цьому я бачу задачу органів самоврядування області. І свою особисто, як керівника, людину і громадянина.

Дніпропетровськ.