Терпіння і завзятість, що не полишають Віктора Івановича Муту протягом п’яти років, гідні найщирішого визнання. З 2000 року він домагається проведення розслідування згідно із законодавством України, але дотепер не може зламати бар’єри тяганини і фальсифікації. Віктор Мута має намір продовжувати боротьбу за справедливість до кінця, оскільки йдеться про здоров’я його дитини.

Іван сьогодні інвалід. Утрата зору на ліве око становить майже 100%. Таким його зробив п’ять років тому хуліганський вчинок підлітків. Тоді було літо, канікули, можна було цілий день грати у футбол. Іван приніс м’яч, і хлопчиська, збуджені грою, не відразу помітили старших хлопців. Тим теж захотілося побігати полем, тому незабаром м’яч опинився у них. Молодші остерігалися вступати в сутичку з дорослішими пацанами. Але, як тільки м’яч відкотився подалі, Іван побіг за ним і був покараний за таку самодіяльність. Один зі старших хлопців підібрав камінь і цілеспрямовано запустив у 11-річного Муту. Кидок виявився фатальним. Закривавленого Івана було доставлено до районної лікарні з діагнозом: важка контузія, розрив судинної оболонки диска зорового нерва, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку. Цей діагноз через час підтвердили і лікарі обласної клінічної лікарні.

За фактом нанесення тілесних ушкоджень щодо неповнолітнього Кондратьєва було порушено кримінальну справу за статтею 102 КПК України. Але протягом першого року її так і не було розслідувано. На думку Віктора Мути, співробітниками слідчого відділу Свердловського МВ УМВС було порушено всі норми карно-процесуального законодавства. Наприклад, без вагомих на те підстав затягувалися терміни проведення слідчих заходів, протоколи допитів велися поверхово, мотиви й обставини злочину не з’ясовувалися тощо. У результаті справу було закрито з формулюванням: «Винуватих нема». За цей період Івану зробили три складні операції в Одеському інституті очних хвороб імені Філатова.

А Віктор Іванович протягом першого року, який можна назвати досудовим, 15 разів звертався в прокуратуру міста Свердловська з проханням провести розслідування відповідно до закону. Крім того, він подав кілька скарг у різні інстанції з приводу безпідставного припинення кримінальної справи і очевидної фальсифікації деяких фактів. Голова Свердловського суду В. Литвинов узяв цю справу під особистий контроль, однак виявилося, що суддя зовсім не мав наміру прискорити процес, а навпаки. Як вважає Мута, «протягом п’яти років він його класично марудив». Віктор Іванович продовжував стукати в двері різних інстанцій, звертався до засобів масової інформації. За прагнення захистити свого сина і домогтися правди він став одержувати погрози про фізичне знищення, розправу над родиною.

— На шостому році судової тяганини такої дуже простої кримінальної справи, — розповідає Віктор Іванович, — тільки після того, як суддю Литвинова позбавили можливості фальсифікувати документи, Краснодонським слідчим відділом уперше за п’ять років об’єктивно було проведено слідство і дано правильну юридичну оцінку діям вчиненим хуліганом стосовно мого сина. Хулігану було пред’явлено обвинувачення про навмисне нанесення тілесних ушкоджень (раніше суд цього не визнавав), і справу було передано в Краснодонський міськрайонний суд нашої області. Але для цього я повинен був списати більш як 50 кг паперу, дізнатися, що таке телефонне правосуддя, пережити знущання і погрози. Усе робилося для того, щоб відвести хулігана від відповідальності, оскільки він виявився родичем важливих осіб. Для цього були задіяні великі сили і чиновники великого рангу, з чітко відпрацьованою круговою порукою.

Іван — пізня дитина у батьків. Хлопчик ріс добрим і кмітливим, батьки в ньому душі не чули. Його життя і здоров’я — найголовніше, і Віктор Іванович дав слово домогтися справедливості. Йому все-таки вдалося довести, що підліток завдав удару навмисне. Для притягнення хлопця до кримінальної відповідальності необхідна сукупність двох чинників: ступінь тяжкості тілесних ушкоджень і їхній намір — навмисний чи ненавмисний. І тут почався новий виток фальсифікацій.

У 2001 році Луганське бюро СМЕ своїм висновком визначило ступінь тяжкості тілесних ушкоджень як тяжкі. Втрата зору на ліве око становить майже 100%, що є більш як 45% загальної втрати зору. Усі ці роки такий висновок запитань не викликав, оскільки серйозність травми була очевидною. Але в жовтні 2005 року адвокат підсудного звернулася до суду з клопотанням, в якому висловила сумнів у ступені тяжкості травми Івана. Мотивування було наступне: 11-річний хлопчик хоч і одержав каліцтво і став інвалідом, але все-таки живий-здоровий, і навіть їздить на велосипеді. Суд миттєво задовольнив це клопотання, і Віктор Іванович дуже здивувався. Адже для того, щоб задовольнити такі його звертання, потрібні були місяці і роки.

Справу було відправлено на судово-медичну експертизу в Донецьку область. Суд відхилив вимогу Мути залучити до експертизи Київське бюро СМЕ. Як Віктор Іванович і припускав, новий висновок виявився не на користь Івана: ступінь тілесних ушкоджень визначалася як середня, а загальна втрата зору становила 30%. У таких випадках необхідне проведення третьої, контрольної експертизи. Але суд знову відмовляє, мотивуючи тим, що Київське бюро СМЕ... затягне час.

— Але раптом 3 липня суд сам пропонує мені повторно вийти з клопотанням про призначення контрольної експертизи в Києві, — розповідає далі Віктор Іванович. — До того ж, що цікаво, моє клопотання відразу ж задовольняє. При цьому питання, поставлені на розгляд експертів, спотворюються до невпізнанності. Відразу стає зрозуміло, чому мені і прокуратурі протягом трьох місяців суд відмовляв у призначенні СМЕ в Києві. Схоже, що, затягуючи час, обвинувачувана сторона шукала виходи на експертів і покровителів.

Звернувшись до редакції, Віктор Мута просить одного: допомогти добитися об’єктивного розслідування справи, щоб працював закон, а не хабар. Ми теж цього хочемо, тому і розповіли цю історію на сторінках нашої газети.

Луганськ.