Шановна редакціє! Звертаюся до газети як до істини в останній інстанції. Уже тривалий час мої права як громадянина України, колишнього підполковника міліції, не можуть чи не хочуть захистити ті правові інститути, які повинні це зробити. А суть справи така.

У ніч із 24 на 25 січня 2005 року до мого будинку вдерлася група озброєних осіб. Перед тим, як вчинити напад на моє житло, наскільки мені відомо, ця група впродовж тривалого часу вела спостереження за ним, орендуючи сусіднє недобудоване приміщення.

У середині січня я виїхав у справах до Угорщини. Проте під час поглибленого огляду мого автомобіля на митниці угорські митники виявили підкинуту мені підозрілу суміш із вмістом метамфетаміну, що була захована під правим переднім крилом автомобіля. Мене було взято під варту. Слідство тривало майже п’ять місяців, і тільки мені відомо, якої моральної шкоди я тоді зазнав. Проте вина моя доведена не була, й 10 травня 2005 року мене звільнили з-під варти і я повернувся додому. Під час нападу на будинок у ньому перебували мої два знайомі. Зв’язавши їх, нападники вчинили тотальний «шмон».

Повернувшись додому, я звернувся до міліції із заявою з приводу збройного нападу на житло. За фактом згаданого розбійного нападу було порушено кримінальну справу.

Натрапили правоохоронні органи на слід осіб, що підозрюються у вчиненні цього нападу, на території Угорщини. До речі, під час особистого обшуку в них виявлено та вилучено підробні паспорти громадян Ізраїлю. Слідче управління МВС України в Закарпатській області звернулося із клопотанням до правоохоронних органів Угорщини про видачу цих осіб правоохоронним органам України, бо, як стало відомо, цих самих осіб підозрюють у вчиненні на території Закарпаття й нападу на вантажний автомобіль МАН та заволодінні майном на велику суму. 17 січня 2006 року відбулася екстрадиція.

Проте нині підозрювані розгулюють на свободі. Більше того, як мені розповідали, одного з них не раз помічали, коли він навідувався до облпрокуратури — чи не за консультаціями часом? Неодноразові мої звернення як потерпілого до обласної прокуратури були безрезультатними. Так само і звернення до Генпрокуратури України. Оскільки й дотепер справа «зависла» в обласній прокуратурі, я ще раз звернувся до Генпрокуратури з проханням створити спеціальну комісію і направити її для перевірки фактів, викладених у моїх попередніх заявах. Але остаточного результату натепер нема.

Тому я змушений звернутися до редакції газети «Голос України» та Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією з проханням допомогти нарешті розрубати гордіїв вузол. Оскільки, гадаю, є всі підстави для моєї недовіри облпрокуратурі, вказану кримінальну справу про розбійний напад прошу передати на розгляд в іншу область.

З повагою і сподіванням на торжество справедливості,Іван РИГАН,мешканець Ужгорода, пенсіонер,колишній підполковник міліції.