У багатьох поліських селах у сезон малолюдно на вулицях, бо чоловіки роз’їжджаються на заробітки, а в деяких — і жінки, які гнуть спини на бурякових плантаціях в інших регіонах. А ось у селі Карпилівка Рокитнівського району чоловіки тримаються дому і не женуться за довгими доларами чи рублями.

— Бо у себе вдома вони навчилися заробляти довгі гривні, — пояснили нам у райцентрі. — І взагалі, якщо з кимось і мати справу, то з карпилівцями: вони люди серйозні, ділові, вміють тримати слово. Головне у них — діло, а не язик. Тож першими переймають усе нове.

По дорозі до Карпилівки напросився до нас, щоб підвезли, хлопчина з райцентру. Сказав, що працює у селі, будує для одного карпилівця паркан. Згодом, походивши по селу, ми побачили свого попутника на тій будові. Паркан з кам’яним підмурівком і кованими решітками будувала ціла бригада з райцентру. Таких розкішних парканів у селі, мабуть, більше, ніж у райцентрі. Ще одну бригаду з Рокитного побачили біля двоповерхового новозбудованого особняка з двома антенами-тарілками під дахом. Заробітчани обшивали дім пластиковою вагонкою.

— А що це ви з райцентру наймаєтесь у село? — цікавимось.

— Бо село багате і будується багато.

— Чому воно таке багате?

— Так ліс же, — лаконічно відповідають заробітчани.

— Справді, наші люди живуть переважно з лісу, — розповів Карпилівський сільський голова Віктор Бричка. — Ягоди, гриби, ну і, ніде правди діти, крадіжки лісу. У селі нині вісім пилорам працюють за ліцензіями, а п’ять — без ліцензій.

Сільський голова розповів, що ягідні жнива влада постійно контролювала. Люди брали у сільраді лісові квитки на збирання чорниць. Мало хто брав їх на півтонни чи тонну, а переважно на дві—п’ять тонн. Йшли у ліс цілими сім’ями. І за ціни в 18,5 гривні за кілограм чорниць особливо вправні ягідниці здавали їх на 300—400 гривень у день. Відповідно до звітів карпилівці зібрали 275 тонн ягід. Астрономічна, на наш погляд, цифра, проте не зовсім достовірна, вважає секретар сільської ради Людмила Бричка — однофамільниця сільського голови (у Карпилівці півсела Бричок), насправді зібрали набагато більше, ніж пройшло за офіційним обліком.

Село посилено попрацювало і на інших ягідних жнивах — збирали журавлину на болотах. Пенсіонерку Надію Пилипівну Кульпач, яка у журавлинові жнива спини не розгинала на болотах, зустріли на сільській вулиці. Жінка везла велосипедом два короби журавлини на приймальний пункт. До бабусі у компанію нав’язався і внук Петя. Знає, що як здасть баба журавлину, то і йому щось перепаде. Петя зазвичай цукерки не просить, а солідно каже: «Дай десяточку».

Десяточки ті даються його бабусі нелегко. Журавлина — не чорниці. Коштує набагато дешевше — по 4,5 гривні за кілограм. Та й збирати важче. Надія Пилипівна розповіла, що й на болото по журавлину, і на сухі чорничні ягідники мусили взувати гумові чоботи, бо дуже вже багато плазунів розвелось. А може, це просто людей багато ходили в ліс та дратували гадів? Внучку Надії Пилипівни торік гадюка вкусила за руку. Добре, що сім’я була в лісі з конем — дівчинку швидко відвезли до лікарні.

Але ніде правди діти: є у Карпилівці люди, яким гривні даються легше, бо промишляють лісокрадством. Молодий лісничий Карпилівського лісництва Валентин Прокопчук розповів, що в цьому році працівники лісництва вже склали 63 протоколи про лісопорушення. Порушено три кримінальні справи. Цих справ могло б бути й більше, але, щоб справу відкрити, треба, щоб лісокрад завдав лісовому господарству збитків як мінімум на 17 тисяч гривень. Якщо збитки менші, то й криміналу нема.

— Зрізав один з карпилівських Бричок 14 сосен невеличкого діаметра, зловили його на крадіжці: оцінили збитки в 1387 гривень 20 копійок. І присудили за це штраф аж ... 85 гривень. Якщо платити такий штраф, то можна хоч і кожну ніч ліс різати, — бідкається лісова охорона.

— А цей же чоловік, попавшись із краденим, не віддав його добровільно. Коли лісники викликали до його двору автомобіль, щоб перевантажити з воза крадену деревину, він пішов на них у наступ з вилами. А то схопив каструлю із окропом і кричав: «Очі повипалюю». Обстоював украдене, як своє власне. І хіба це раз буває? На одній з підпільних пилорам у Карпилівці побачила лісова охорона незаконно зрізане дерево. Заїхали працівники лісництва на пилораму, а її власник сам заховався, а виставив на захист краденого лісу свого старого глухонімого батька. І той іде у наступ на людей з вилами та сокирою. Приїхав лісовоз, щоб забрати ліс, а дід почав тією сокирою колеса рубати. Куди подітися, відступили, розповідає карпилівський лісничий.

Отак непросто дається боротьба з лісокрадством, яке, проте, поволі відступає. Ще донедавна було у Карпилівці 29 пилорам, а нині їх залишилось 13. Одинадцятого жовтня знову було прийнято ухвалу Господарського суду про демонтаж двох пилорам.

Валентин Прокопчук рук не опускає, він сповнений оптимізму і переконаний, що можна з лісокрадством покінчити. Робота ця, звичайно, непроста. 9 тисяч 348 гектарів лісу пильнує невеликий колектив лісництва з 35 чоловік, причому тільки половина з них безпосередньо причетна до справи охорони лісу — лісничий, його помічник, старші майстри і відповідальні за чотирнадцять обходів десять майстрів лісу і чотири лісники. Чергують вони у лісництві цілодобово.

Голова Рокитнівської районної ради Володимир Близнюк розповів, що стурбована масовим знищенням лісу і районна влада: депутати райради ставлять питання про те, щоб у районі взагалі припинити промислові розробки лісу, які загрожують порушити природно-екологічний баланс.

Мабуть, у цьому є сенс. Рокитнівський район — один з найбагатолюдніших. Тут наймолодше населення, бо більше людей народжується, ніж помирає. Скажімо, у тій самій Карпилівці живуть 2750 людей. Померло тут цього року 26 мешканців, а народилося 57. У школі дітей прибуває: торік було два перші класи, цьогоріч — уже три. І в дитсадку не вистачає місць. У Карпилівці вже проблематично взяти ділянку під забудову — стільки народу будується. А головне, що молодь свого села тримається. То чи будуть люди триматися рідних місць, коли вирубають навколишні ліси? Хто захоче жити серед пустелі на цих бідних поліських землях, де гарно ростуть лише сосни?

Людмила МОШНЯГА,Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.

Без пенсІЇ

Майже в п’ять разів зменшилася кількість працюючих у сільгосппідприємствах Вінниччини впродовж останніх десяти років. Якщо у 1995 році в господарствах працювало 245 тисяч людей, то нині, за статистикою, їх менш як 50 тисяч. Лише за два останні роки рівень безробіття знову зріс ще на дев’ять відсотків.

Втім, це аж ніяк не означає, що люди у селах сидять склавши руки. Вони працюють, і працюють каторжно. Без свят і вихідних доглядають худобу (приблизно 200 тисяч вінничан утримують корів і постачають на переробні підприємства 70 відсотків молока); на своїх земельних паях вирощують 99 відсотків картоплі, понад 50 відсотків овочів.

Незважаючи на це, такий вид діяльності ніким не обліковується. А отже, їм не нараховується трудовий стаж. Перший заступник голови Вінницької облдержадміністрації наголошує на тому, що по досягненні пенсійного віку такі селяни можуть залишитися без пенсії. Адже праця на своїй земельній ділянці не зараховується у трудовий стаж, мінімальний розмір якого становить 25 років. Тому вінничани ініціюватимуть питання про внесення змін до пенсійного законодавства з тим, щоб підставою для нарахування трудового стажу слугувало не лише місце роботи, а й документи про вирощену та реалізовану протягом року сільськогосподарську продукцію.

Віктор СКРИПНИК.

Вінницька область.