Постукаємо по дереву і скажемо, що в нинішніх дуже складних умовах один з велетів вітчизняного машинобудівного комплексу — «Дніпротяжмаш» — відбувся. Звичайно, щоб розправити плечі сповна, йому ще належить дещо зробити. Але це все списуємо більш на поточні завдання, ніж на ризики, на які підприємство періодично натикалося раніше. Якщо сьогодні фахівці заводу ведуть мову не про те, як звести кінці з кінцями, а, приміром, про ґрунтовну модернізацію виробництва чи освоєння нової технології, значить, все в нормі.

Сказане вище найменше хотілося б бачити як фанфари. Факт, що виробництво вижило і ожило, ні на йоту не змінивши свій профіль, для економіки дуже важливий. Для машинобудівного комплексу, який свого часу майже весь ліг, а тепер намагається звестися, тим паче.

Згадаємо, що довелося пережити, коли народногосподарський комплекс колишнього Союзу з його твердою кооперацією почав тріскотіти по швах. Заводи і об’єднання спішно згортали виробництва, бездумно перепрофільовувались на випуск ходового ширвжитку. Площі приватизували і потім роздавали в оренду фірмам, які торгували всім, не виробляючи нічого. Ті, хто не ризикнув чи не зумів «пустити з молотка» і площі, і устаткування, мали вигляд диваків. Як шкода, що таких виявилося так мало. Але про це легко говорити з позицій сьогоднішнього дня.

Найстарше на Придніпров’ї підприємство «Дніпротяжмаш» також могла спіткати доля «заповзятливих». Було що і з устаткування продати, і з площ. Утім, спроба приватизації, розпочата тут ще в середині 90-х, дає про себе знати до сьогодні. Від заводу відгалузився ковальсько-пресовий цех. Його викупило товариство орендарів і почало іменувати себе ЗАТ «Ферит». І почали ковалі брати замовлення не лише від придніпровських партнерів чи українських загалом, а й інших держав. Добре, що дуже затребуваний такий підрозділ, тому як для багатьох деталей литі заготовки непридатні, потрібні лише ковані. І все-таки, гадаємо, найбільше ковалі заробляли, та й нині заробляють, на рідному «Дніпротяжмаші». Здавалося, «Дніпротяжмаш» і «Ферит» не тільки приречені на співробітництво, а і могли б повернути все на круги своя. Тим паче що «Дніпротяжмаш» позиціонують як унікальне підприємство повного циклу, від виплавки металу до здачі замовлення під ключ. А замовлення, як правило, виготовляються в одиничному екземплярі. Скажімо, якщо енергетики «Мосенерго» і гірники Східного ГЗК замовили вагоноперекидач ВРС-75, це зовсім не означає, що зроблять їх під копірку. Адже кожен замовник має свою специфіку, тому устаткування, яке виготовляють, потребує прив’язки до умов кожного підприємства окремо. От і виходить, що на кожен окремий зразок продукції навіть однієї моделі потрібні і своя документація, і свої виробничі нюанси.

Зрозуміло, у таких умовах просто необхідно, щоб усі підрозділи машинобудівного велета, аж до найменшої ділянки, працювали злагоджено і на єдину мету. Але якщо той самий «Ферит», з яким і так доводиться працювати за договорами, хоч і ЗАТ, і велике ВАТ розташовані на одній території, не побажає чітко працювати в єдиному ланцюжку (мовляв, йому вигідніше працювати на серійних замовленнях, ніж кувати одиничне та вигадливе), тоді виникнуть великі труднощі. Адже юридично він самостійний підрозділ, які до нього претензії?

Отут, напевно, доречно буде розповісти коротко, чим займається «Дніпротяжмаш», щоб чіткіше уявити втрати від такої виробничої позиції. Завод спеціалізується на виробництві металургійного (доменного, прокатного, сталеплавильного), агломераційного, коксохімічного, гірничозбагачувального обладнання, розвантажувальних комплексів, чавунної обробки тунельної та шахтної, редукторів та іншого нестандартного устаткування. На підприємстві можна виготовити все: від зливка металу до високотехнологічної машини. Вироби вражають своїми розмірами: якщо це металургійний ківш, то важить він тонн 25, якщо зубчастий вінець — то діаметром до 8 метрів. Вага пересувного розвантажувального комплексу становить понад тисячу тонн. І якщо більшість підприємств орієнтує свою роботу на закордонні ринки, «Дніпротяжмаш» нарощує обсяги виробництва за рахунок зростання постачань на внутрішній ринок. Серед замовників ДТМ в Україні — Алчевський і Єнакіївський металургійні комбінати, «Криворіжсталь», «Запоріжсталь», Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча, Південний ГЗК, Запорізький залізорудний комбінат, Дніпровський меткомбінат ім. Дзержинського. Продукція має незмінний попит. Є замовники і за кордоном: у Росії, Швеції, Казахстані, Німеччині, Франції, Чехії, Ірані. Новолипецький меткомбінат після тривалих пошуків надійного виконавця вибрав дніпропетровських машинобудівників як виготовлювачів коксогасильного електровоза. Нині «новинка» заводчан успішно працює в Росії. Електровоз не тільки замінив морально застарілий агрегат, а і сказав своє слово в новій технології.

Підприємство успішно бере участь і виграє тендери на проектування і виготовлення складного унікального устаткування. Отримано замовлення на розробку і випуск розвантажувальних комплексів, наземного обладнання для стартового комплексу космодрому.

Хоча читач трохи і стомився від цього переліку величезного і складного устаткування, але ще раз повторю: над виконанням таких замовлень слід працювати як єдиний налагоджений механізм. Тим паче що підприємство береться за виготовлення таких машин, механізмів і обладнання, як кажуть, на марші. За той час, що підприємство входить до складу науково-виробничої групи «Дніпротехсервіс», тут реалізується масштабна програма оптимізації, реконструкції виробництва. Лише на інвестиції в його технічне переоснащення виділяються мільйони гривень. Унаслідок інновацій значно підвищилася якість продукції, розширився діапазон виробництва, зросла продуктивність праці. Модернізація стала справою усього трудового колективу. У найкоротший термін 26 підрозділів заводу самостійно спроектували, виготовили, змонтували більш як 100 тонн нестандартного обладнання.

Власне, все це ввійшло в схему антикризового менеджменту, що його застосував на «Дніпротяжмаші» згаданий інвестор. Одна з неодмінних умов — модернізація буквально всіх складових частин виробництва. У тому числі й ковальсько-пресового. На жаль, керівництво «Фериту» тут, мабуть, має власні міркування. Можливо, деяких замовників воно і збирається задовольняти на старих пресах, застарілій інфраструктурі, але тільки не амбіційних менеджерів «Дніпротяжмашу». Тут різнобій заважає розвиватися і планувати більше.

Тому забезпечення повноти повного циклу (даруйте за масло масляне) для керівників ВАТ «Дніпротяжмаш» є не «засмученням, яке саме по собі минеться», а настійним завданням. Фахівці добре розуміють, що без цього не одне рішення залишиться добрим побажанням. Та й середня керівна ланка, навіть робітники заводу сьогодні кажуть про те, що варто повернути «блудного сина» в родину. І в цьому вбачається не волюнтаризм інвестора, а здоровий виробничий сенс.

Адже як інакше виправдати репутацію? Адже сьогодні про «Дніпротяжмаш» говорять у звичному колись тоні, як про підприємство із здоровою економікою і стійкими ринками збуту. Як про підприємство, де працює колектив однодумців і де кожен окремо і всі разом націлені на пошук нових можливостей. Як кажуть, кожен підрозділ почувається незамінним ланцюжком повного циклу.

Звичайно, це внутрішня проблема, але сьогодні «Дніпротяжмашу» справді бракує ланцюжка в цьому циклі — згаданого ковальсько-пресового цеху. Тим паче що і виробнича логіка тут є, і деякі економічні роздуми очевидні. Але керівництво ковальсько-пресового, на думку менеджерів ВАТ, зайняло дивну політику чекання якихось пільгових умов з боку «Дніпротяжмашу». Завод не раз пропонував компромісні рішення, шляхи до зближення і виходу з патової ситуації. Скажімо, шляхом купівлі частини акцій завод постачає на «Ферит» нове устаткування для модернізації виробництва. Преси, які були колись унікальні, надто застаріли. «Ферит» над такою пропозицією задумався. Пропонувався і більш радикальний спосіб: завод купує цех, тобто з’єднується в єдиному технологічному ланцюжку, як колись. Однак задовільної відповіді «Дніпротяжмаш» дотепер не отримав. Звертатися до патріотичних почуттів, що, мовляв, треба розумно розпорядитися виробничими площами і устаткуванням, які були колись у складі державного підприємства — теж не підходить.

На «Дніпротяжмаші» намагаються вгадати подальшу логіку поведінки керівництва ЗАТ, але конкретного висновку дійти не можуть. Якщо і надалі «Ферит» не ставитиме в основу інтереси повного машинобудівного циклу, то ускладнить діяльність великого машинобудівного заводу. Поза сумнівом, можна працювати і без такого важливого виробництва, як ковальсько-пресове. Можна замовляти поковки на сусідньому підприємстві чи взагалі в далекому зарубіжжі. Однак і витрати на документацію, транспорт треба закладати у вартість майбутньої продукції. Цікава з погляду економіки ситуація. Державною політикою і не пахне.

Національними інтересами — тим паче. Але національні інтереси в умовах ринку — неходовий товар. На ньому бізнес не зробиш. І в серію не пустиш.