1 листопада 2006 року відбулося спільне засідання Президії НАН України, Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти та міжфракційного об’єднання «За науку України», в якому взяв участь міністр освіти і науки Станіслав НІколаєнко. У своєму виступі міністр звернув увагу учасників зустрічі на низку найболючіших проблем у науковій сфері та запропонував можливі шляхи їх розв’язання.

Хоча в державі в основному сформована законодавча база в науково-технологічній сфері, проте до старих проблем додаються дедалі нові й нові виклики, що у свою чергу вимагає і відповідних державних рішень.

Очевидно, розпочинати потрібно з головного: з фінансових, економічних, податкових стимулів наукової та науково-технічної діяльності. Індикатором інноваційного розвитку країни є рівень фінансування науково-технічної сфери із різних джерел. Загальновизнано у світі, що коли в державі витрачається на наукову сферу до 0,4% ВВП, то наука в країні виконує тільки соціально-культурну функцію. При фінансуванні не вище 0,9% ВВП вона виконує пізнавальну функцію. І лише якщо фінансування перевищує 0,9% ВВП, наука починає відігравати економічну роль. Попри те, що Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» передбачає витрати на науку з державного бюджету в обсязі не менше 1,7% ВВП, цей показник за останні роки не перевищував 0,47%. До речі, на освіту повинно витрачатися не менше 10% ВВП, а фактично лише в 2006 році цей показник сягнув 6,4% ВВП.

Першочергового розв’язання вимагає проблема коштів на фінансування науки, яких завжди бракує. Проте вже стає очевидним, що ситуацію не вдасться змінити на краще, якщо не будуть виправлені перекоси в структурі бюджетних витрат на науку, які склалися історично.

Загальновизнано, що найефективнішим методом підтримки науки є її програмно-цільове фінансування, яке здійснюється на конкурсних засадах. В Україні воно становить близько 10 відсотків, а решта 90 відсотків — це базове фінансування. Хоча ми добре знаємо, що рушієм ринкової економіки є конкуренція.

На створення умов для конкурентності в науковій сфері спрямовано розроблений Міністерством освіти і науки проект закону України «Про внесення змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Законопроект пройшов кілька етапів узгодження із зацікавленими центральними органами виконавчої влади та Національною академією наук.

Цим законопроектом передбачається збільшення обсягів програмно-цільового фінансування при поступовому зменшенні частини базового фінансування до рівня 50 відсотків загального обсягу бюджетного фінансування. При цьому цей перерозподіл відбуватиметься, в основному, за рахунок збільшення загального обсягу бюджетного фінансування при незмінних обсягах базового, або його незначному зменшенні. Саме на підтримку такого підходу неодноразово висловлювався і президент НАН України Б. Патон.

Зважаючи, що в державі немає можливості різкого збільшення фінансування науки, першочерговим має стати створення умов для збільшення попиту на наукову продукцію та залучення позабюджетних коштів до цієї сфери. У законопроекті запропоновано таку редакцію положення про фінансування:

«Держава забезпечує поступове зростання обсягів бюджетного фінансування наукової і науково-технічної діяльності залежно від збільшення видатків Державного бюджету України та зростання витрат на цю сферу за рахунок усіх джерел у цілому».

Необхідно враховувати, що наукоємність ВВП формується за рахунок як бюджетних, так і позабюджетних коштів. На сьогодні загальні витрати на науку з усіх джерел становлять в Україні близько 1,3% ВВП (для порівняння, у Японії — 3,2%, США — 2,8%, у середньому по ЄС — 1,9%). Країни Євросоюзу, ставлячи перед собою мету довести цей показник до 3% ВВП у 2010 році, відзначають, що 2/3 загального фінансування наукової діяльності повинні становити позабюджетні кошти.

На цей час ми вже маємо конкурентоспроможні університетські колективи, які активно залучають кошти замовників. Бюджетне фінансування університетського сектору науки становить лише близько 10%! При цьому спецфонд вищих навчальних закладів міністерства за обсягами практично дорівнює їх бюджетному фінансуванню.

Нам конче необхідно підтримати такі перспективні наукові колективи!

Проте стан справ з матеріально-технічним забезпеченням наукових досліджень вітчизняних університетів просто критичний. Тут уже не йдеться про цінне наукове обладнання. У лабораторіях відсутні прості сучасні вимірювальні прилади. Можна тільки здогадуватись, якою буде фахова підготовка студентів та аспірантів за таких умов. А це майбутні науковці, інженери, інші кваліфіковані кадри, яких так потребує наша наука, економіка та суспільство в цілому.

Щоб виправити цю ситуацію, необхідно домагатися збільшення фінансування матеріально-технічної бази наукової діяльності, і воно має також здійснюватися на конкурсній основі. Саме така норма закладена в законопроекті. Механізмом її реалізації може бути спеціально створений фонд або державна цільова програма. Можливість брати участь у таких конкурсах повинні мати всі колективи, незалежно від їх відомчої приналежності. Головним критерієм має стати актуальність виконуваних наукових розробок, які потребують використання дорогих приладів і обладнання.

На сьогодні у цій сфері склалася така ситуація. Із 135,5 млн. грн., які бюджетом 2007 року передбачається спрямувати на придбання наукового обладнання, майже 128 млн. грн. призначається для Національної академії наук. Це обладнання вкрай необхідне академічним установам. Проте наступним кроком має стати підтримка і тих вчених, які працюють в інших наукових установах та вищих навчальних закладах.

Ще однією дуже важливою процедурою конкурсного відбору є проведення тендерів на закупівлю обладнання та послуг, необхідних для проведення наукових досліджень. Чинний закон «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» не розв’язує проблем, що склалися, і потребує нагального внесення змін у частині спрощення процедури тендера.

Практикою підтверджено, що ефективним способом вибору виконавців наукових досліджень є відкритий конкурс, що супроводжується якісною експертизою. Є випадки, коли альтернативи виконавцю (конкретному інституту, лабораторії) просто немає.

Це саме стосується і закупівлі наукового обладнання, особливо імпортного, вітчизняних аналогів якого не існує. Настав час надати науковим колективам більшої свободи у використанні зароблених коштів.

Великою проблемою на сьогодні є визначення пріоритетних напрямів державної підтримки науково-технічної сфери.

Очевидно, що за будь-яких умов держава повинна підтримувати наукові дослідження і розробки, які є життєво важливими для суспільства, та ті, які сприятимуть зростанню конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і світових ринках. Ці пріоритети відповідно до Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» визначаються і коригуються кожні п’ять років.

Цього року закінчується термін дії пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, визначених відповідним Законом України в 2001 році.

Оскільки цей напрям державного управління є багато в чому визначальним у роботі міністерства, підхід до його реалізації зазнав принципових змін.

За підтримки Національної академії наук було започатковано Державну програму прогнозування науково-технічного та інноваційного розвитку на 2004—2006 роки. Виконання подібних програм у розвинених країнах світу є загальновизнаною практикою.

Програма позитивно сколихнула наукову, зокрема академічну, громадськість держави.

Уперше в практиці формування пріоритетів буде запропоновано делегувати уряду право визначення середньострокових пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, щоб забезпечити солідарну відповідальність парламенту та уряду за наукове забезпечення економіки країни.

Дуже важливим є підтримка і розуміння законодавчою гілкою влади того, що від рівня фінансового забезпечення напрямів, котрі вимагають пріоритетної цільової державної підтримки, залежатиме — чи зможе Україна досягти тієї бажаної конкурентоспроможності, чи зможе відповісти на європейські виклики розвитку.

Протягом багатьох років триває плідна співпраця міністерства з Національною академією наук в інноваційній сфері.

Так, спільно вирішувалося питання відновлення дії Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (у частині державної підтримки їх роботи).

Також спільно відпрацьовувалися норми чинного вже сьогодні Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», яким визначені механізми як державного контролю за передачею технологій, створених за державні кошти, так і стимулювання авторів технологій та підприємств, що здійснюють реалізацію та впровадження технологій.

На сьогодні також актуальною є проблема використання та охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Міністерство вважає, що законодавство України у сфері інтелектуальної власності досить повно регулює питання стимулювання творців об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема закони «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки».

З метою реалізації цих законів міністерством розроблено нормативно-правові акти, якими визначено порядок передачі майнових прав на створений об’єкт від творця до роботодавця та передбачено норми щодо розміру та порядку виплати авторської винагороди.

Отже, на сьогодні пріоритетним в Україні є не питання — кому належать права на об’єкти інтелектуальної власності, а те — як створити умови, за яких у цивільний оборот вводилася хоча б половина зі створених об’єктів інтелектуальної власності.

Цьому сприятиме прийняття Закону України «Про особливості введення у цивільний оборот об’єктів права інтелектуальної власності, створених з використанням коштів державного та/або місцевих бюджетів, спеціальних та державних фондів цільового призначення», проект якого очікує на друге читання у Верховній Раді.

Великою проблемою сьогодні є повноцінний доступ українських учених до науково-технічної інформації. Незабаром до Верховної Ради України буде внесено законопроект, що містить нову редакцію Закону України «Про науково-технічну інформацію».

У сфері НТІ функціонує багато організацій, але належного управління і координації їх дій, методичного й організаційного забезпечення діяльності, фінансової підтримки майже немає.

Необхідно на законодавчому рівні забезпечити організацію діяльності у сфері науково-технічної інформації, здійснити функціональне управління національною системою науково-технічної інформації.

Це дозволить прийняти державні стандарти для забезпечення сумісності національних інформаційних ресурсів та їх інтеграції до міжнародних науково-технічних інформаційних фондів.

У своїй діяльності, спрямованій на удосконалення законодавства, міністерство активно співпрацює з Національною академією наук, зокрема з проблем, пов’язаних з формуванням держбюджету на 2007 рік.

Великі заперечення, передусім науковців, які працюють у вищих навчальних закладах, викликала 45-та стаття держбюджету, яка вводить норму, що змінює існуючу практику фінансування фундаментальних наукових досліджень і не пропонує механізм реалізації нововведень.

Потребує чіткого розрізнення завдання координації тематик фундаментальних досліджень та процедура їх затвердження і фінансування.

Безумовно, координацію фундаментальних досліджень для уникнення здрібнення та дублювання тематики має здійснювати Національна академія наук. Саме цього вимагає чинне законодавство.

Проте на сьогодні процедура затвердження тематики та фінансування фундаментальних досліджень університетів успішно реалізується міністерством, яке щорічно організовує та проводить наукову і науково-технічну експертизу близько 1400 запитів на фінансування фундаментальних досліджень. Експертизу здійснює наукова рада міністерства, яка складається з 22 фахових секцій. Членами ради є не тільки провідні фахівці вищої школи, а й академіки, члени-кореспонденти Національної та галузевих академій наук.

Тому редакція зазначеної статті потребує певного доопрацювання.

Отже, проблем і роботи багато. І лише поєднавши наші законодавчі, адміністративні та наукові ресурси, ми зможемо створити умови для формування інтелектуально орієнтованої економіки, зростання її конкурентоспроможності.