Світло сяє, як у Парижі

У «Хмельницькобленерго» над альтернативою для газу добре подумали і зробили ставку на зменшення технологічних втрат електроенергії та підвищення ефективності її використання. Тож і запропонували один із перших вітчизняних пілотних проектів з переведення цілого населеного пункту із газо- на електропостачання. Зупинилися на приміському селищі міста атомників Нетішина. Бо де ще шукати дешеву й незадіяну електроенергію, як не поблизу ХАЕС?

До того ж попередні двадцять років так і не вистачило, щоб розв’язати енергетичну проблему селища буквально на порозі станції. Тож близько тисячі домогосподарств стали учасниками експерименту.

Знадобилося майже чотири роки, щоб його реалізувати сповна. Тобто в кожному домі встановити електроплити, прилади підігріву води й теплопостачання. Але це, так би мовити, побутова частина проекту. А є ще й технологічна. У кожному будинку — багатотарифний лічильник, щодобові показники якого автоматично передаються на диспетчерський пункт. Якщо автоматика фіксує збій у показниках, то це означає, що ремонтникам потрібно ліквідувати неполадку. Або ж хтось із господарів захотів скористатись безплатною енергією, і такі спроби припиняються одразу.

Та найголовніша технічна новація — це використання сезонних трансформаторів, які максимально задіяні взимку, коли використовується найбільше енергії. А влітку залишається працювати тільки близько третини з них. Не вдаватимемося в опис технологічних особливостей, однак варто зауважити, що запровадження проекту допомогло зменшити втрати електроенергії в мережі із 26 відсотків до чотирьох. Фахівці зрозуміють, що такого показника досягають лише кращі світові енергокомпанії. А для переважної більшості українських енергопостачальників це лише далека мрія.

— Тепер рівень комфортності життя у селищі не поступається міському. В домах є всі вигоди за прийнятними тарифами, туди подається енергія високої якості. А водночас ми провели реконструкцію вуличного освітлення, і тепер там світло сяє просто, як у Парижі, — розповів генеральний директор «Хмельницькобленерго» Олександр Шпак.

Такий комфорт для споживачів обійшовся компанії у 27 мільйонів гривень. Але не забуваймо і про його економічну ефективність. Бо економія на втратах у мережі так само вражаюча. Та й атомники задоволені тим, що є додатковий споживач для їхнього продукту. Адже два діючі енергоблоки Хмельницької станції не можуть працювати на повну потужність саме через те, що старі лінії передач не здатні пропустити, а споживчий ринок не може забрати всю вироблену енергію. В результаті з двох тисяч проектних мегават 168 залишаються «заперті» в мережі.

Тож останню цифру цілком реально розглядати як той потенціал, котрий міг би замінити газ хоча б у зоні спостереження ХАЕС. Пропозиція вигідна для атомників і важлива в плані заміни енергоносія для держави. Але чому ж досі цікавий і перспективний проект залишається першим і єдиним в країні?

Бажання є. 

Нікого не здивую тим, що він є доволі високовартісним, щоб провести його в масштабах усієї області, а тим паче — країни. Для цього потрібно змінити практично всю систему важких мереж, а до того ж у кожному селі провести розгалуження мереж практично до кожного подвір’я. В результаті — колосальні затрати, які не під силу ані самим жителям, ані місцевим бюджетам. 

Прикладом успішного переходу потужного виробництва із використання газу на вугілля стало кам’янець-подільське ВАТ «Подільський цемент». Свого часу підприємство було одним із найбільших промислових споживачів природного газу в області, яке використовувало понад мільйон кубометрів пального на рік. Дорожнеча, постійне зростання тарифів, а головне — нестабільність постачання змусили шукати заміну. Масштабний проект обійшовся компанії у чотирнадцять мільйонів євро. В результаті на підприємстві з’явився цілий вугільний підрозділ, де складують, перемелюють, готують до спалення у печах до півтори тисячі тонн вугілля на добу. Коли це дещо й ускладнило процес виробництва цементу, то не набагато, бо практично все автоматизовано, а сучасна техніка працює надійно, ефективно та економно.

Підприємству знадобилось менше року, щоб окупити цей дороговартісний проект. Тепер щорічна економія обчислюється сотнями мільйонів гривень. «Якщо б зараз ми працювали на газу, то, за теперішніми розцінками, заплатили б на 598 мільйонів гривень більше, ніж за вугілля. До того ж у нас немає проблем із постачальниками — пальним можемо запасатися і на півроку наперед. А головне — не прив’язані до монополіста», — розповів керівник підприємства Семен Дарчук.

Розуміючи вигідність такого проекту, цементники сьогодні радять скористатись їх досвідом усім. Передусім — комунальним підприємствам. 

Одне слово, якщо звести все докупи, стає зрозумілим, що не тільки окремо взятому комунальному підприємству, а й усій області такий проект наразі не під силу. То як же бути? Де і за які кошти шукати альтернативу?

Уже традиційно в критичних випадках починають згадувати про дрова, торф, сміття та інше альтернативне паливо. Треба визнати, що в області існує ціла низка об’єктів, як виробничих, так і соціальних, котрі успішно працюють на такому матеріалі. Всі в один голос говорять: це економічно вигідніше, ніж газ. Але й тут не обходиться без проблем.

Для кам’янець-подільського підприємства «Міськтепловоденергія» проблема з тарифами на паливо життєво важлива, як і для тисяч інших подібних комунальних підприємств. Тому до всіх новацій тут приглядаються дуже пильно.

— Не треба думати, що дрова — це мало не безплатне й легкодоступне паливо. Це стереотип минулого, — переконаний директор підприємства Валерій Гордійчук. — Ми готові працювати на дровах. Але ж подивіться на розцінки. Спочатку ми купували їх по сімдесят гривень за кубометр. Через два тижні наш постачальник повідомив, що піднімає ціну на двадцять гривень. А тепер взагалі просять по півтори сотні. Якщо ціни зростатимуть і надалі так стрімко, то сподіватися на економію від такого палива неможливо.

Та й такої практики, коли дрова можна закупити на аукціоні з розрахунку хоча б піврічної поставки, теж немає. Тож комунальники, котрі відважаться перейти на начебто «безпечне» пальне, наражаються на точно такий само ризик несподіваного підвищення розцінок, як і при використанні газу.

Подібна історія і з торфом. Як стверджують кам’янчани, відшукати підприємство, яке б виробляло якісні торфобрикети, надзвичайно складно. Практично єдине виробництво за три місяці підняло вартість одного кубометра брикетів із 230 до 760 гривень. Зрозуміло, що у виробничників для цього є свої причини. Але в такій ситуації важко розраховувати на те, що енергетична альтернатива може бути вигідною і надійною для решти тих, хто зав’язаний у цьому ланцюгу.

Загалом як виробничники, комунальники, так і представники місцевої влади не виключають можливості модернізації застарілого енергетичного господарства та використання будь-яких можливих варіантів енергозабезпечення. Однак усі в один голос твердять: тут мало місцевої ініціативи, потрібні державні програми, які б працювали на одну мету. Й суть навіть не в тому, щоб отримати певне бюджетне фінансування на спорудження того чи іншого об’єкта. 

— Якщо ми б не бачили перспективи розвитку енергетики на основі використання газу, для чого так активно підтримували будівництво нових газогонів до населених пунктів? — запитує славутський міський голова Богдан Сидор. — Але спитайте людей про те, чому вони надали перевагу такому проблемному газу, а не вітчизняній електроенергії, котрої у нас надлишки? Відповідь проста: за нинішньої системи ціноутворення перше залишається вигіднішим. А дешева електроенергія недоступна для споживача, особливо промислового.

Без єдиної державної стратегії з цього глухого кута не виборсатися. І поки вона не буде прийнята, ми всі разом вперто дотуватимемо чужу газовидобувну галузь і при цьому своїми руками копатимемо яму для всіх вітчизняних галузей енергетики.

Хмельницький.