Наша держава з 1997 року готується вступити до СОТ. Зараз ми як ніколи близькі до мети. І що ближчою є можливість вступу України до цієї організації, то гострішими стають дискусії на дану тему. Однак СОТ не слід розглядати як структуру, котра дає якісь переваги чи приносить недоліки. Найістотнішим моментом для України є готовність самої СОТ прийняти нас. І ми не маємо ані морального, ані будь-якого іншого права не скористатися цією можливістю. Йдучи на парламентські вибори 2006 року, Блок «Наша Україна» заявив про нагальну потребу завершення процесу вступу в елітарний торговий клуб і послідовно відстоюватиме та виконає свою обіцянку. Адже, якщо ми не вступимо до СОТ, нас просто затиснуть, і недавні події з трубами та металом здаватимуться просто дріб’язковими. Водночас, вступаючи до СОТ, ми повинні створити для себе вигідні умови.

Ключовою умовою тієї чи іншої економіки або країни є конкуренція та конкурентоспроможність. І що довше ми будемо закриті для зовнішніх виробників, то менше будемо конкурентоспроможними. Наслідок такої економічної політики — неякісні товари, постійне підвищення цін, подальший розвиток винятково олігархічних фінансових груп і на цьому тлі стримування розвитку малого та середнього бізнесу.

Через постійну агітацію, розповіді про всі недоліки Світової організації торгівлі в частини українців склалася думка про недоцільність вступу до неї. Однак, якщо є еліта, яка вміє відстоювати національні інтереси, а також хороший дипломат, який жорстко та вміло всім цим процесом модерує, то немає жодного ризику. А якщо ми маємо погані еліту та дипломатів, то, незважаючи на те, вступимо ми до СОТ чи ні, це не приведе до жодних позитивних наслідків. То чи потрібна нам така політика?

На сьогодні Світова організація торгівлі об’єднує близько півтори сотні держав світу, на які припадає майже вся світова торгівля та 85 відсотків світового валового національного продукту. Залишаючись осторонь цього процесу, домогтися істотних зрушень Україні буде практично неможливо. З-поміж держав колишнього СРСР членами СОТ є Вірменія, Грузія, Естонія, Киргизстан, Латвія, Литва та Молдова. Майже всі інші пострадянські країни ведуть переговори про вступ до організації, в тому числі й Росія. Наші найближчі сусіди — Польща, Румунія, Болгарія, країни Балтії та інші — також є членами СОТ. Україна опинилася в центрі світової торгівлі й водночас не є її учасником. Такий перебіг подій здається швидше парадоксальним, аніж закономірним.

Для прикладу: Польща вступила до СОТ десять років тому. Через два роки після цього ВВП країни збільшився в півтора разу. Рівень прямих іноземних інвестицій зріс із чотирьох мільярдів доларів 1996 року до дев’яти з половиною мільярдів 2000-го.

Членство в СОТ не просто відкриває для країни нові ринки збуту, а й створює цілком нові умови роботи на ринках звичних. Правила СОТ пропонують країнам-учасникам однаково ставитися до всіх товарів, незалежно від країни походження. Будь-які преференції або квоти будуть можливі лише після досягнення консенсусу між усіма зацікавленими сторонами.

Основна умова вступу до СОТ — приведення внутрішнього законодавства у відповідність до стандартів організації. Власне, це завдання на нинішньому етапі повинен негайно реалізувати парламент. На жаль, політична воля антикризової коаліції недостатня, щоб забезпечити прийняття необхідного пакета законопроектів у найближчий термін.

Відкривши свого часу власний ринок для більшості іноземних товарів, Україна не прийняла документів, необхідних для доступу на ринки інших країн на таких само умовах. У результаті маємо падіння сальдо торгового балансу, значне перевищення імпорту над експортом. Інвестиції, що могли б прийти до нас, приходять у Болгарію і Румунію.

Останніми роками будь-які спроби затримати процес вступу до СОТ були продиктовані поступками інтересам певних політичних сил в Україні, що тоді перебували при владі і відчували посилений тиск російської сторони. Тому сьогоднішні декларації стосовно синхронізації вступу до СОТ України і Росії особисто я розцінюю як пропозицію взагалі туди не вступати. Фактично нам пропонують вибудовувати свою зовнішньоекономічну політику, виходячи з норм, що діють на території Російської Федерації. Це, безперечно, закінчиться створенням спільної митної території з Росією, Білоруссю, Казахстаном. Як наслідок — повна залежність від ЄЕП стосовно вирішення зовнішньоекономічних питань.

Україна повинна зробити все, щоб вступити до Світової організації торгівлі раніше за Росію. І йдеться не про змагання між нашими країнами, а про суто технічні моменти.

Росія нині також проходить стандартну процедуру для вступу — проводить переговори, погоджує тарифи, гармонізує законодавство. Якщо там політична воля буде сильніша, то Україні просто доведеться проводити новий комплекс переговорів і узгодження тарифів з новим членом СОТ. А на це знадобиться час, який Україна могла б ефективно використовувати для роботи в рамках організації. Не хочеться вірити, що під час цих погоджень Росія чинитиме Україні перешкоди (як і Україна Росії, коли вступить перша). Вона так просто своїм не поступиться. Бізнес є бізнес, і хоч би якими партнерськими були відносини між країнами, в кожної з них свої інтереси.

Для України СОТ — це насамперед стратегічна мета, реалізація якої одноосібно залежить від ухвалення Верховною Радою чітко визначеного переліку законопроектів.

У разі їх неприйняття Україні доведеться вести набагато складніші переговори, скажімо, з тією ж Росією. Зрештою, такий провал серйозно знизить інвестиційний рейтинг держави й означатиме, що ми не працюємо за міжнародними стандартами конкуренції.

Щоб усвідомити всю значущість якнайшвидшого вступу до СОТ, слід сказати про втрати через невходження до неї: додаткові 20 відсотків робочих місць в металургії, 17 — у хімічній промисловості, відповідне зростання продуктивності цих галузей; щорічне збільшення на 5—6 відсотків доходів громадян України; зменшення або зняття квот на поставки українського металу до країн ЄС. Лише ці аргументи вже є достатніми для невідкладного прийняття позитивного рішення на користь держави.

І супротивники, і прибічники вступу України до Світової організації торгівлі визнають, що не всі галузі вітчизняної економіки однаково легко адаптуються до нових умов. Окремі з них зазнають певних втрат — насамперед сільське господарство. Проте така ситуація не нова для СОТ. У рамках організації давно розроблено механізми їх підтримки за рахунок коштів, отриманих від зростання тих галузей, на яких вступ до СОТ позначився найбільш сприятливо.

Вступ до СОТ — це передусім довгострокова стратегія України, яка матиме значні позитивні наслідки для розвитку сільської місцевості і сільського господарства. Серед головних: підвищення і стабілізація світових цін майже на всі сільськогосподарські товари; ефективний розподіл ресурсів сільськогосподарських виробників; поліпшення умов для підприємництва (у тому числі й у сільській місцевості); прискорення створення ринкових інституцій у сільській місцевості взагалі й аграрному секторі зокрема.

Не можу не акцентувати увагу на досить важливому моменті — наша податкова база принципово відрізняється від податкової бази розвинених країн, з чиїми товарами ми завтра змушені будемо конкурувати і на зовнішніх ринках, і на внутрішньому. Практично будь-яке податкове законодавство, особливо європейських країн, звільняє від податків інвестиції, які підприємство спрямовує на свій розвиток. А українські підприємства платять податки як із внутрішніх, так і з зовнішніх інвестицій.

Як відомо, СОТ має намір розширити в майбутньому сферу своїх регулятивних повноважень. У цьому контексті для України дуже важливо швидше приєднатися до СОТ: щоб нові правила гри не були напрацьовані без урахування інтересів України. Вступ до СОТ фактично стане етапом процесу приєднання до Європейського союзу. Якщо ж ми не вступимо до СОТ в 2006 році, це дуже сильно вдарить по національних інтересах України і свідчитиме, що Україна — держава, яка не може реалізувати свою державну стратегію на ділі.

Залишилося довести все започатковане до кінця: прийняти необхідні закони, завершити переговорний процес. Зупинка посеред шляху може призвести до зворотного ефекту.

Хочеться сподіватися, що чинний склад Верховної Ради знайде в собі політичну волю подолати розбіжності й вузькокорпоративні інтереси, ухваливши всі необхідні для вступу до СОТ документи. Адже є досвід консолідації всіх політичних сил Верховної Ради, наприклад, прийняття Конституції або голосування стосовно певних складів уряду. І тоді всіх нас, нинішніх депутатів, запам’ятають у країні як мудрих політиків, котрі зробили реальний і значний крок на шляху інтеграції зі світовим економічним співтовариством, яким і є вступ до СОТ.

Юрій АРТЕМЕНКО,народний депутат України,член парламентської фракції «Наша Україна».