Помиляється той, хто вважає, що на сході країни ігнорують українську культуру! Один із доказів цього — перший обласний фестиваль «Стежками лемківщини», що відбувся в селі Переможному Лутугинського району.

...За радянсько-польським договором 1945 року про кордони Північну Лемківщину передали Польщі. А самих лемків переселили. Так вони потрапили на Луганщину. Найбільше їх і понині живе у Лутугинському районі. Це переселенці з с. Чарна Краківського воєводства. В селі Переможному мешкає близько 60 лемків.

Здавалось, що на цьому святі лемками були всі! Саме така атмосфера панувала на фестивалі, на який з’їхалися люди з багатьох областей України. Біля ватри змішались мови й культури, отже, без перебільшення, фестиваль мав благородну об’єднувальну місію. У жовтні минулого року лемки сіл Карла Лібкнехта та Переможне вперше за 60 літ відзначали річницю свого переселення. А тепер, з ініціативи лемківської громади Лутугинського товариства українців, депортованих з Польщі, вирішено провести фестиваль культури.

Фестиваль відкрився презентацією книги «Нотатки до мовного портрета переселенців». Лемківські традиції тут тільки починають відроджуватись, збираються по крихтах. Тим цінніший досвід, набутий в інших областях: Львівській, Тернопільській, Київській. Як сказала голова Київської обласної організації Всеукраїнського товариства лемків Стелла Миронченко, той мовний портрет переселенців, над створенням якого працювали вчені Луганського національного педуніверситету, вартий високої оцінки. Ця робота стала успішною завдяки мешканцям Переможного, колись депортованим сюди. Вони зберегли мову, традиції і передали їх своїм дітям.

Фермер Петро Мадяк добре знає історію своєї родини. Його батьків насильно привезли на Лутугинщину і поселили в напівзруйнованій будівлі колишньої німецької колонії. Звиклі до гір та лісів, батьки незатишно почувалися в степу. Із шести тисяч переселенців половина покинули ці місця, багато померло від неприйнятних умов. Подружжя Мадяків витримало, облаштувалось, народило дітей. Колись у матері Петра було 30 га землі. У Петра сьогодні в оренді 2000 га. Він добре знає мову лемків і дотримується традицій. На жаль, його діти живого інтересу до цього не мають. Петро вважає, що фестиваль лемківської культури, який стає традиційним, допоможе у вихованні нащадків. Схоже, він має рацію. На фестивалі лунала мова лемків, їхні пісні, танцювали старі танці. Все це молодь сприймала з непідробною цікавістю. Отже, історична спадщина Луганщини збагатилась ще на одну українську культуру — лемківську, яка розвиватиметься і поширюватиметься.

Луганськ.