За рік через столичний приймальник-розподільник для неповнолітніх ГУМВС України проходять у середньому 400 дітей. Усі вони шукачі кращої долі, яка, на жаль, не подарувала їм щасливої миті дитинства. У кожного своя трагедія, часом сповнена таких жахів, що й дорослій людині не під силу пережити. За словами начальника установи майора міліції Лариси Зуб, випадкові діти сюди не потрапляють. Тут утримуються складні підлітки, які вчиняли правопорушення, втікачі із закладів соціальної реабілітації, а також неповнолітні мешканці країн СНД...

17-річна Настя у приймальнику вже кілька тижнів. Два місяці тому в Москві її змушували займатися проституцією.

— Одного дня в гості прийшла подружка і сказала, що мене шукає якась дівчина. Мовляв, хоче запропонувати роботу кухаря в Москві, — розповідає симпатична білявка. — А я почала вчитися в кулінарному училищі, тому одразу погодилася.

Разом з подругою Настю посадили на потяг. У Москві зустріли двоє — жінка і чоловік. Відвели на квартиру, де вже було четверо дівчат. А через день подругу замовив клієнт.

— Мене не чіпали, бо я відбріхувалася, — згадує Настя. — А через тиждень втекла. Усе розповіла в міліції, мене відіслали до російського притулку, а потім сюди — до Києва.

В однолітка Насті високого хлопця Андрія інша історія. Він їздив до Москви вже не вперше. Його пригоди розпочалися ще в 9 років. Живе в Артемівську разом з бабусею і мамою, позбавленою батьківських прав. Розповідає, що цього року катався на велосипеді й випадково зачепив іномарку. Водій авто забрав мобільний і зажадав 100 доларів за фарбування машини. Тоді Андрій вирішив заробити грошей в Москві. Там працював вантажником на Курському вокзалі, поки міліція не вирішила перевірити документи. З’ясувалося, що хлопець — неповнолітній мешканець іншої країни. Його затримали і відправили до розподільника. Тут Андрій малює квіти і будує плани на майбутнє.

— Поїду додому, відсвяткую з бабусею день народження і повернуся до Києва, — каже він. — Прийду сюди, а потім шукатиму роботу.

Старший вихователь Ольга Селютіна розповідає, що в приймальнику діти перебувають протягом 30 днів. За цей час треба встигнути встановити місце, де мешкала дитина, розшукати батьків або опікунів, з’ясувати, чи можна довірити їм дитину, та доставити її додому.

Так сталося з 14-річною Альбіною Абдієвою. Завдяки чуйності та професійній діяльності Лариси Зуб дівчину вдалося повернути до батька в далекий Таджикистан. Разом з мамою та старшою сестрою вони залишили батька більш як 10 років тому і переїхали до України. Тут мати пропила подаровану квартиру, і діти опинилися на вулиці. Альбіна почала нюхати клей, жила у кублах, поки не опинилася в розподільнику...

Нещодавно за активну участь у благодійному проекті «Служба розшуку дітей» Ларису Зуб нагородили почесним знаком «Чуйне серце». Тільки за останні три місяця завдяки «Службі» 24 дитини знову відчули тепло батьківської домівки, а за всі 5 років існування проекту 352 дитини було повернуто в родини. До пошукової роботи залучені як державні служби, так і бізнес-організації, зокрема, група компаній «Фокстрот».