Цілеспрямованість від наставників

Ходжу мальовничою лісовою територією дванадцятирічки і переймаюся запитанням: чи могли б нинішні правителі віддати під школу-інтернат 16 корпусів і п’ять гектарів землі? А в 1956-му віддали. Тоді само на Великому Лузі побудувала радянська влада і 13 піонерських таборів, десять з яких нині «прихватизовано». Не без згоди місцевих начальників, зрозуміло. Шкільні володіння на Дніпрі, подейкують, теж сподобалися «новим українцям», і якби не працівники освіти...

Але поки що школа-інтернат, до слова, перша в Запоріжжі, успішно навчає і виховує 182 дитини з наслідками поліомієліту і дитячого церебрального паралічу. Серед них 20 сиріт. Готують до непростого самостійного життя їх 120 співробітників (70 педагогічних і 16 медичних працівників).

А базі може позаздрити не один директор санаторного навчального закладу. У двоповерхових спальних, лікувальному корпусах є все необхідне для повноцінного відпочинку й оздоровлення хворих. Подумалося: якби у кожну школу тренажерні зали, сучасне медобладнання, просторі приміщення. У привабливому вигляді утримують їх самі працівники, а уже фасади — головний біль адміністрації.

На моє запитання про ефективність лікування дітей старша медсестра, вона й дієтолог, Людмила Люта відповіла: «Принаймні гірше нікому не стає. А про поліпшення стану юнаків свідчить хоча б той факт, що деякі наші випускники служать в армії».

— Багато в чому здоров’я наших вихованців — в їхніх руках, — додає директор Юрій Цокур, котрий супроводжував гостя. — Якщо вони дружать з дисципліною, фізкультурою, займаються собою по-справжньому — виростають на диво.

Це розуміють одинадцятикласники Олена Драганова, Ігор Чурай, Сашко Грехов. Вони з любов’ю розповідають про своїх наставників, які допомагають втілити мрію в реалії. Майбутні випускники бачать себе педагогом, юристом, фахівцем інформаційних технологій відповідно. Проте не кожен учень звичайної школи вирізняється такою цілеспрямованістю. Цю якість тут прищеплюють безупинно. Клас, спортзал, майстерні — скрізь вчителі особистим прикладом пробуджують інтерес до уроку, праці.

В одному з кабінетів я побачив диво-роботи гуртківців, якими керує досвідчений педагог Надія Накалюжна. А згодом був у захваті від дерев’яних виробів старшокласників і вчителя праці Олександра Воробйова. Ну а коли діти бачать двері, арки, пластмасові речі, відремонтовані меблі — вони знають, що це справа вмілих рук замдиректора з виховної (!) роботи Володимира Кузнєцова. Знають і люблять вони і того, хто годує інтернатівців ось уже 48 (!) років — шеф-кухаря Тамару Типікіну.

— Прийшла я на кухню після десятого класу, потім закінчила курси кухарів, — згадує ветеран. — Асортимент, звичайно, не зрівняти. Такі продукти, як банани, ананаси, дітям і не снилися. Щоправда, норми, наприклад, на м’ясо, рибу, олію нині зменшено. Зате, гріх скаржитися, збільшується фінансування на п’ятиразове харчування — на сьогодні виділяють 32 гривні на день.

Шеф-кухар добре пам’ятає першого директора — ветерана ВВВ Олександра Миколайовича Романова, який віддав майже 25 років життя своєму дітищу. Чверть століття керує школою-інтернатом Юрій Цокур, заслужений вчитель (педстаж — 44 роки). Майже стільки само працює Людмила Комісарова, заступник директора, а 45 (!) — Нінель Стешенко, вчитель російської мови і літератури. До слова, це Людмилу Федорівну діти називають хрещеною, порівнюють з добрими, гарними й улюбленими... братами нашими меншими. Це вона, найкраща-найліпша, пече іменинникам торти, пригощає вдома варенням, разом з колегами оббиває пороги підприємств, що здатні працевлаштувати сиріт.

Це вони зуміли «вибити» для них в останні роки чотири квартири. Це авторитетні в регіоні Юрій Цокур з однодумцями знаходять добродійників, серед яких Віталій Сацький, гендиректор «Запоріжсталі», народний депутат України Юрій Артеменко, бізнесмени Лідія Велигоцька, Дмитро Зусманович, Владислав Петров. Одяг, ліки, ремонти, екскурсії, подарунки, душевні зустрічі — такий неповний перелік добрих справ щирих людей...

За півстоліття, що минуло, їх було чимало. Хочеться вірити, що буде більше. Діти, які пізнали любов і добро, безумовно, примножать їх.

Запоріжжя.