Телеролики про те, як близько двохсот «бійців» на світанку брали штурмом дніпропетровський ринок «Озерка», дивним чином нагадали документальне відео про штурм Зимового палацу у жовтні 1917-го. Щоправда, в цьому вимірі замість солдатів і матросів розгортали бойові порядки хлопцюги, озброєні пістолетами, кийками і арматурою. За п’ятнадцять хвилин на місце бойових дій прибув «Беркут», якого одразу ж зустріли гумовими кулями, петардами і феєрверками. Ціною двох поранених захисникам правопорядку вдалося зупинити штурм, затримати 92 зловмисників, вилучити у них 12 одиниць травматичної зброї.

Уже скоро з’ясували, що у кровопролитному протистоянні зійшлися КП «Центральний ринок», яке підконтрольне Фонду держмайна, і ВАТ «Дніпропетровський центральний ринок», яке підконтрольне російському бізнесменові Максиму Курочкіну. Щоправда, в оприлюднених коментарях (чи не заохочені реакцією міністра внутрішніх справ Юрія Луценка: «Курочкін нападає, Коломойський захищається»...) війну приписали пану Курочкіну і фінансово-промисловій групі «Приват», яка нібито патронує нинішнього директора ринку. Стосовно претензій Максима Курочкіна на найбільші в країні торговельні ряди, то тут все зрозуміло — він і сам заявляв, що буцімто продав ринок російському громадянинові Володимиру Воробйову і сприятиме тому, щоб базар дістався саме йому. Хто б подумав тільки, що це сприяння набере таких войовничих і небезпечних для городян обертів! Здавалося б, цьому шаленому тискові у Дніпропетровську ніхто й не протистоїть.

Однак, з’ясовується, у місті є така людина. Вона ходить у жовтому шкіряному піджаку і залагоджує, як правило, успішно корпоративні конфлікти для тих, кого можна приписати до важкої категорії великого бізнесу — Вадима Новинського, Ігоря Коломойського, братів Суркісів та інших. Це — Геннадій Корбан, голова спостережної ради депозитарно-фондової компанії «Славутич-Капітал», для широкого загалу більше відомий як об’єкт невдалого замаху в березні цього року — тоді його «Мерседес» обстріляли невідомі. Після перегляду відеозаписів, зроблених під час спроби силового захоплення ринку, він влаштував прес-конференцію, яка скидалася чи то на просвітницький семінар, чи то на сенсаційний брифінг. І почав з питання, яке з першого дня боротьби за «Озерку», яка розпочалася ще 2004 року, муляє багатьох: навіщо Коломойському і Корбану цей клопіт? Через принцип. Бо ні Корбана, ні, тим паче, Коломойського не цікавить колгоспний ринок як об’єкт бізнесу — не той рівень. Коли, каже Корбан, у 2004-му Максим Курочкін попросив його допомогти приватизувати «Озерку», він відмовився, бо частина майна вже належала комунальному підприємству, що підтверджували свідоцтва БТІ. Але це не знітило тодішнього керівника області Яцубу, який організував повернення цієї частки у державне лоно і безпрецедентний нічний перепродаж акцій. Перемогла влада сили, а не сила влади, з чим ми не погодилися, — резюмує Корбан.

Уже за хвилину стає зрозуміло, чому «Приват» уособлюють як одну з найбільш принципових бізнес-груп на українському ринку. За оцінкою Геннадія Корбана, те, що відбулося на екранах телевізорів на очах мільйонів глядачів, — ніяке не рейдерство, не корпоративний конфлікт, а брутальний бандитизм. А рейдерство — складна, загальноприйнята, між міноритарними і мажоритарними акціонерами гра, яка закінчується поразкою однієї зі сторін внаслідок певного судового рішення. Іноді — алогічного. Але яке не має нічого спільного з ухвалою Ялтинського міського суду, котру виявили в одного з нападників на «Озерку». Вона визначала, крім іншого, заборону працівникам КП виносити особисті речі з приміщення, а правоохоронним органам захищати громадський порядок. Геннадій Корбан говорив про важливе для себе і бізнесу. Влада сили ніколи інтелектом не вирізнялася. (Додам від себе — з часів Великої Жовтневої і дотепер вона бере іншим). Геннадій Корбан просить журналістів звернути увагу Генпрокуратури на те, що серед нападників на ринок «Озерку» були двоє громадян Росії, яких він підозрює в організації замаху навесні на його життя. (Сказано між іншим, але людина з його досвідом слів на вітер не кидатиме). Його запитують, які кроки треба зробити, щоб покласти край корпоративним війнам? Каже, вони відомі усім, бо, зрозуміло, що силу владі надають закони, якими керується суспільство. А зупинити численні корпоративні конфлікти здатні зміни до Закону України «Про господарські товариства», але важливо, щоб законодавці мали бажання покласти край владі сили.

Після зустрічі з Геннадієм Корбаном лишилося відчуття чогось важливого не почутого, не з’ясованого до кінця. Таке саме відчуття ворухнулося в мені й тоді, коли парламент прийняв законопроект про зміни до згаданого ним закону України, які стосувалися зниження кворуму для скликання загальних зборів акціонерів із 60 відсотків до 50. Бо він унеможливлював корпоративні війни і рейдерство тільки теоретично, а за власність між собою воюють практики. Таке саме я відчував, натрапивши у держбюджеті-2007 на намір збільшити надходження від приватизації до 10 з гаком мільярдів гривень. Бо це знаменує новий етап переділу власності. Не інакше, це відчуття пов’язане з бажанням Геннадія Корбана скинути жовтий піджак. Інакше кажучи, відійти від базарних справ для того, щоб зосередитися на інших.