Прем’єр-міністр Янукович, відповідаючи на запитання журналістів про можливість продовження перебування ЧФ Росії на території України після 2017 року, оприлюднив свій черговий граматично-стилістичний «перл»: «Безумовно, те, що відповідає інтересам України, ми будемо завжди на захисті національних інтересів». А коли додати до цього цитату від Путіна про те, що «Росія не прагне дострокового виведення свого флоту з Криму, а договір діє до 2017 року, після чого Москва готова вести переговори про продовження терміну перебування ЧФ», то...

...То не важко передбачити, яких висновків дійшли українські ура-патріоти: Янукович не відкидає такої можливості. Тож миттєво була запущена стара платівка про «зраду національних інтересів, втрату державного суверенітету, вдоволення імперських апетитів сусідів».

Здається, цю проблему так заговорили, що мало хто замислюється, про що, власне, йдеться? І чому пролонгацією договору з Росією щодо ЧФ, дія якого закінчується за 10 років, деякі політичні сили переймаються вже нині? А може, справа не в ЧФ, а в «темі», якою принагідно можна вимахувати, як червоною ганчіркою перед носом у бика? Втім, опустимо і її, і недолугу спробу прем’єра пояснити бачення шляхів розв’язання проблеми. Я не належу до симпатиків Януковича, але оскільки більш освічені його опоненти закидають йому звинувачення, котрі мають безпосередній стосунок до кожного з нас, то давайте поміркуємо над цією темою. Зокрема, чи шкодить перебування ЧФ у Севастополі нашим національним інтересам?

Я б почала з «блакитної» мрії політиків, які, начебто захищаючи наші національні інтереси, вимагають від Росії негайно забиратися геть зі своїм флотом. Хоч уявити це важко: якщо негайно, то тисячі українських громадян залишаться без роботи. І не таємниця, що вся інфраструктура цього регіону «прив’язана» до базування тут ЧФ — з усіма наслідками, що звідси випливають. Політиків, які наполягають на негайному виведенні російського ЧФ з України, можна було б зрозуміти, якби натомість вони запропонували профінансований проект розвитку Севастополя після залишення його флотом. І не в далекому майбутньому, а так само негайно. Проте балачки про підступних «москалів» у Севастополі точаться мало не впродовж усієї української незалежності, та нікому не спало на думку подбати про тих, хто залишається там напризволяще...

Дехто аргументує необхідність виведення ЧФ тим, що, мовляв, Росія мало сплачує за оренду кримської землі. Може, й так. Але чому наші державні мужі не ведуть про це переговорів, не висувають нових умов? Крім того, ми знайшли охочих платити за неї більше?

Світ уже визнав, що Росією правлять прагматики, чого й Україні можна побажати. Бо якщо приватні підприємці працюють на себе, то більшість українців делегувала це право своєму уряду: нехай він розпорядиться, приміром, кримською землею, щоб кожен з нас мав з цього вигоду, тобто захистив наші національні інтереси. Мені, приміром, байдуже, хто сплачуватиме за оренду кримської землі. Якщо ми живемо в умовах ринкової економіки, якщо суб’єкт платить пристойні гроші, що потрапляють у бюджет, а не на поповнення чийогось парку «мерседесів», то чому ні? Й чому ми цьому суб’єкту вказуємо на двері? А нариватися на скандали з найближчими сусідами, до того ж на шкоду собі — остання справа. Чи, може, я по-іншому, ніж наші політики-патріоти, розумію, в чому мій національний інтерес?