Згідно з літочисленням
«ноги» у цієї історії виросли ще за часів царя-панка — у далекому 1992 році, з часу укладання сумським районним підприємством «Родючість» договору з міжгосподарським відділом капітального будівництва Сумського району на дольову участь у 106-квартирній оселі в обласному центрі. Однак за рік, після судового вердикту, на базі підприємства виникають два суб’єкти підприємницької діяльності — «Родючість» і «Агрохім». Пайовиком п’яти дольових квартир: двох — двокімнатних, двох — трикімнатних і однієї чотирикімнатної затверджують Сумське районне підприємство «Агрохім» (нині ВАТ «Сумський Агрохім». — Авт.), яке сповна профінансувало їхнє спорудження, перерахувавши міжгосподарському відділу капітального будівництва Сумського району суму, еквівалентну 59618 доларам.— Відтоді й чекаємо з моря погоди, — зажурено каже голова правління підприємства Микола Коряка. — Замість обіцяних квартир отримали дулю з маком. Цікаво б знати, де поділися 60 тисяч доларів? Либонь, під шумок якась
«двонога» корова язиком злизала.Ні, сумська районна пересувна механізована колона №1 на чолі з Дмитром Самошкіним спочатку взялася за будівництво надударними темпами. На жаль, запалу і перерахованих коштів пайовиків вистачило лише на три поверхи, після чого будову законсервували. А з нею і сподівання усіх пайовиків. Агрохіміки спробували було повернути хоча б частину витрачених коштів, але з кого їх спитаєш, якщо за час пошуків заміни пайовикам-банкрутам наказав довго жити й сам генпідрядник. Тож вкупці поплакали-пожурилися фактично пущеному за вітром цілому статку, після чого мовчки втерлися, мовляв, з ким не буває, й поволі почали відходити від стресу.
...Роки збігали за роками, на підприємстві вже ніхто не згадував про омріяні квартири, як раптом минулого року надія знову сколихнула їхні серця: новобудова ожила... Цю казкову метаморфозу випадково, підкреслюю, випадково побачив на власні очі у серпні 2005 року голова правління Микола Коряка. На законсервованому 11 років тому довгобуді будівельники завершували цегляну кладку шостого поверху. Але коли Микола Коряка навідався до нового генпідрядника з документами про законну долю підприємства у реанімованій новобудові, його звідти ледь мітлою не вимели. І тоді голова правління
«Агрохіму», щоб захистити інтереси трудівників підприємства, на свій страх і ризик розпочав власне розслідування. І через місяць вималювалася картина, якій він і досі не йме віри.За якийсь час після зупинення будівництва багатоповерхівки функції замовника на будівництво були передані ВАТ
«Сумиагропромбуд». Тільки, борони Боже, не подумайте, що новий «будівельник» нарешті зглянувся над безквартирними й засукавши рукави взявся за добудову довгобуду. За ним також не заіржавіло. Він пішов шляхом свого попередника й пустив недобудоване житло по новому «тендерному» колу: перепродав його наступному «благодійнику» — одному з лічених будівельних монополістів області приватній сумській фірмі «Побутсервіс». Саме останній і довів будівельну епопею до логічного завершення — здав її нинішнього року в експлуатацію. Утім, як ви вже здогадалися, жоден з працівників «Агрохіму» вхідчин у новоспорудженій оселі донині так і не справив. І Микола Коряка починає шукати справедливості в кабінетах місцевих представників державної влади.Свій перший візит голова правління ВАТ
«Сумський Агрохім» наносить заступнику голови Сумської райдержадміністрації Григорію Єрьоменко. До речі, з усього чиновництва лише Г. Єрьоменко та його начальник — в. о. голови Сумської райдержадміністрації Микола Грищенко відважилися стати на захист інтересів ошуканих пайовиків. На жаль, вагова категорія обох візаві виявилася недостатньою для вирішення наболілого квартирного питання. І тоді Микола Михайлович сідає за лист до прокурора Сумської області Олександра Горбаня. Наведу лише одну цитату з нього: «...Прошу Вас, шановний Олександре Павловичу, розглянути питання і надати нам допомогу в поверненні коштів, перерахованих за житло, чи виділенні оплачених квартир».Хочете знати, як вчинив
«шановний Олександр Павлович»? Спустив скаргу, так би мовити, за «місцем проживання» — прокурору Сумського району Валерію Мельнику. А той і радий старатися. Цікаво знати, які аргументи представник Закону знайшов на користь ошуканих пайовиків? Правильно — жодних. Зміст відповіді нагадує теревені глухого з німим. Ось завершальний акорд цього епістолярного «шедевру» в прокурорському виконанні: «...Таким чином підстав для прокурорського реагування не вбачається, оскільки дане питання носить істотно цивільно-правовий характер, а тому повинно вирішуватись безпосередньо в судовому порядку». Думаю, читачі також зацікавилися, на основі яких «убивчих» фактів пан прокурор дійшов такого висновку. Як з’ясувалося, тому що «...З аналогічних питань на початку поточного року вже проводилась перевірка прокуратурою Ковпаківського району м. Суми, за наслідком якої в порушенні кримінальної справи відносно керівництва ВАТ «Сумиагропромбуд» було відмовлено...». Ось тобі, бабцю, і Юра: вам уже надіслали відповідь, а ви, наче реп’ях причепилися. І далі. «... З травня 1994-го по липень 1999 року..., будівництво не проводилось, будівельний майданчик не охоронявся, будівельні конструкції піддавались руйнуванню під впливом погодних умов тощо, що призвело до фінансового зносу будівлі в межах 20 відсотків...». А нижче пан прокурор вводить в епістолярну «симфонію» набагато глибші мінорні акорди: «...Незважаючи на відсутність фінансування з боку сторонніх осіб, в період з 1999-го по 2004 рік ВАТ «Сумиагропромбуд» (дивно, чому пан Мельник для підсилення «трагічності» ситуації не скористався прикметником «доблесний»? — Авт.), здійснювало будівельно-монтажні роботи за власні кошти, забезпечувало охорону будівельного майданчика, сплачувало податок на землю, несло інші витрати...».Чи не здається вам, що така
«благодійність» щонайменше ордена заслуговує? Ні? Мені також.— І справді, — коментує прокурорську відписку Микола Коряка. — Це ж якими мали бути
«золотими» охорона та утримання об’єкта, що за одним присідом проковтнули більш як 400 тисяч гривень. Не зауважити такої «дрібниці» міг хіба що сліпий. У такому разі з таким самим успіхом керівництво «Сумиагропромбуду» могло «втюхати» йому суму і в один, і у два мільйони гривень. Чи не тому, як належне, сприйняли й іншу цифру: буцімто триповерховий довгобуд та ще й на три під’їзди «Сумиагропромбуд» продав «Побутсервісу» за ціною двох квартир — усього за 600 тисяч гривень. Там вартість витрачених на їх спорудження цегли, цементу та інших будматеріалів щонайменше втричі дорожча...А, можливо, й уп’ятеро. Зрештою, справа в іншому. З якої речі мають обходити агрохіміків
«титанічні» зусилля «ріелтерів» із «Сумиагропромбуду» та «Побутсервісу», в результаті яких вони позбулися своїх кревних, якими фактично «за спасибі» прокредитували частину будівництва? У цьому разі йдеться вже не про 60 тисяч, а плюс щонайменше ще 300 тисяч доларів, які колектив ВАТ «Сумський Агрохім» отримав би за 11 років як відсотки з банківського вкладу. Півбіди, якщо пани прокурори (аналогічним опусом почастував Миколу Коряку колега Валерія Мельника — Юрій Шевченко з прокуратури Ковпаківського району міста Суми. — Авт.) слабкі тільки в арифметиці. Справжня біда для суспільства — якщо й в законах.У цьому контексті напрошується ще одне запитання:
«Якою була б прокурорська реакція на скаргу, коли б замість «Агрохіму» будівництво житла профінансувала яка-небудь банківська структура і замість квартир отримала гарбуза? Невже відбулися б відпискою?». Навряд чи. Можливо, на це запитання відповідь редакції надішле Генеральна прокуратура України, до якої від імені ошуканого колективу також звертався Микола Коряка?І все-таки, як кажуть, надія вмирає останньою. І колектив ВАТ
«Сумський Агрохім» у пошуках справедливості звернувся з позовною заявою до обласного Господарського суду та з вірою і надією, що судді набагато компетентніші і у математиці, і в законах.Редакція
«Голосу України», зі свого боку, ретельно відслідковуватиме подальший перебіг подій у цій справі і знайомитиме з ними шанувальників газети.Сумська область.
