Завтра в Комітеті Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин планують розглянути так звані СОТівські законопроекти. У разі їх прийняття парламентом (така вимога держав, які вже є членами цієї організації) ми наблизимося до членства у Світовій організації торгівлі. Серед цих документів є законопроекти, що стосуються сільгоспвиробництва — найслабшої, як кажуть фахівці, ланки. Що ми набудемо і що втратимо від їх ухвалення? Треба справді рахувати, а не бездумно тиснути на кнопки. Як зробили в деяких країнах, де ввійшли до СОТ, не поступившись, водночас, своїми економічними інтересами.

Один з них — законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину». Згідно з ним ми маємо поступитися, значно зменшивши вивізне мито на живу худобу та шкірсировину. Якщо сьогодні, приміром, на експорт молодняка великої рогатої худоби вагою не більш як 350 кілограмів воно становить 75 відсотків митної вартості, але не менш як 1 500 екю за тонну, то пропонується його зниження до 50 відсотків. Причому документ передбачає, що, починаючи з 1 січня року, наступного за роком набуття Україною повноправного членства у Світовій організації торгівлі, ставка експортного мита «щороку зменшується на 1 відсотковий пункт до значення 20 відсотків».

У пояснювальній записці до законопроекту наголошується, що поступове зменшення ставки вивізного мита на шкірсировину не зменшить надходжень до держбюджету. Стверджується, що державна скарбниця, навпаки, матиме додаткові надходження, адже зниження ставки сприятиме зміні географічної структури експорту шкірсировини та спрямуванню товаропотоків до традиційних покупців, уникаючи схем, за якими продукція експортується з України через країни, з котрими укладено договори про вільну торгівлю.

Стосовно експортного мита на живу худобу, то слід зазначити, що воно було запроваджено в 1996 році для обмеження масового вивезення за кордон молодняка ВРХ та збільшення поголів’я. Водночас потрібно констатувати, що з 1996 по 2006 рік поголів’я великої рогатої худоби скоротилося з 17,5 млн. до 6,5 млн. Тобто, йдеться в обгрунтуванні до законопроекту, такі обмежувальні заходи не тільки не досягли своєї мети, а й зменшили присутність української продукції на зовнішніх ринках та, як наслідок, позбавили сільгоспвиробників стимулу до розведення великої рогатої худоби.

Серед завдань прийняття такого закону передусім стоїть можливість прискорити переговорний процес зі вступу України до СОТ.

До стратегічних шкір має бути державний підхід, наголошують супротивники пропонованих новацій. Вони обгрунтовують свою позицію тим, що шкіряні ресурси в усьому світі вважаються стратегічною сировиною і національним надбанням й переробляються для одержання продукції з високою доданою вартістю. В Китаї, Індії, Пакистані (всі ці країни — члени СОТ), за словами опонентів у «шкурній» справі, було запроваджено повну заборону на вивезення сирої шкіряної сировини. Це дало змогу згаданим країнам залучити серйозні іноземні інвестиції в переробку, і тепер шкіряно-взуттєва промисловість у тому ж таки Китаї успішно розвивається із залученням італійських, португальських, німецьких інвестицій. Частка Китаю у світовому виробництві взуття досягла понад 50 відсотків, і більш як половина виробленого експортується.

А в нас, хоча з початку року і спостерігається у виробництві шкіри та взуття приріст продукції на 12,1 відсотка порівняно з аналогічним періодом минулого року, але скільки мільйонів доларів усі ми платимо закордонним виробникам за потрібні нам товари з хутра і шкіри?! Наші комбінати обладнані за сучасними технологіями, що дає можливість отримувати шкіри високої якості, і фахівці навчені. Якщо шкіри вивезуть з України — дороге обладнання простоюватиме з усіма наслідками, що звідси випливають.

А щодо експорту живої худоби — то нам самим тепер м’яса не вистачає. Так, за дев’ять місяців нинішнього року продукції тваринництва до України імпортовано на 513 мільйонів доларів.