З 30 жовтня протягом трьох днів знову дуже часто й у різних контекстах звучать слова «право на вільне волевиявлення», «вибори», «голосування». Вчора почала свою роботу Міжнародна науково-практична конференція «Вибори-2006: Досвід. Проблеми. Перспективи», яку організувала й запросила на неї широке коло учасників Центральна виборча комісія.

Про мету й завдання представницького форуму, а також про бачення і перспективи виборчих процесів в Україні ми ведемо бесіду з Головою Центральної виборчої комісії Ярославом ДАВИДОВИЧЕМ.

— Ярославе Васильовичу, після виборів минуло вже більш як півроку. Ця конференція, котру ви скликали, спричинена якимись новими обставинами? Чи мова на ній іде про парламентську виборчу кампанію?

— Я сподіваюся, що виборча кампанія 2006 року є відправною точкою, а розмова на цій конференції, як показав уже перший день роботи, вийде на ширші обрії: як загалом оптимізувати виборчі та референдумні процеси в Україні.

Проведення таких конференцій після закінчення кожної виборчої кампанії вже стало однією з добрих традицій у роботі Центральної виборчої комісії. Започаткували ми цю справу ще після виборів народних депутатів України в 1998 році, які вперше проводила Комісія як новостворена самостійна державна інституція. І відтоді кожні вибори мали наслідком активне їх обговорення на науково-практичних конференціях, вироблення практичних рекомендацій, які Комісія неодмінно доводила до відома і законодавців, і органів виконавчої влади, втілювала в життя у вигляді пропозицій до відповідних законів.

А те, що минуло вже півроку, може, й на краще. Велике, як сказав класик, бачиться на відстані. Знаєте, ми вже не раз стикалися з тим, що одразу по виборах різні громадські організації, фонди, видавництва тощо наввипередки прагнуть то книжку видати з новими персоналіями, то захід провести... Результат буває різний, у тому числі і з «проколами». А Центральній виборчій комісії негоже щось робити поспіхом. Тим паче що цього разу ми провели безпрецедентну виборчу кампанію — вперше за 15 років існування молодої демократичної держави Україна парламентські вибори в ній відбувалися за пропорційною системою, склад парламенту формувався лише з представників політичних сил. І тому дуже багато виборчих процедур довелося організовувати вперше.

На мою думку, певний час потрібен був не тільки Центральній виборчій комісії, а й усьому українському суспільству, щоб побачити, як спрацювала нова виборча модель, як втілилися в реальну політику її наслідки, чи виправдала вона сподівання всіх суб’єктів виборчого процесу. А нині вже можна говорити про певні підсумки.

Тож ми запросили до роботи всіх, кому небайдужа тема реалізації громадянами демократичної держави свого виборчого права. Участь у конференції беруть понад 160 осіб. Серед них представники законодавчого органу держави, керівники міністерств, державних комітетів та відомств, представники судових органів, політичних партій, громадських організацій, місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, члени виборчих комісій, науковці, політологи, представники засобів масової інформації.

Про міжнародний рівень конференції міркуйте самі: до нас завітали представники центральних виборчих органів країн, з якими співпрацює Центрвиборчком, посли іноземних держав в Україні та представники дипломатичних місій і міжнародних організацій, офіційні спостерігачі. Загалом представлено майже 20 країн, а з найбільших міжнародних організацій — ОБСЄ й Міжнародна агенція розвитку США, яким ми, принагідно хочу зазначити, дякуємо за допомогу в проведенні такого представницького форуму, а також Міжнародний фонд виборчих систем, Асоціація організаторів виборів країн Європи. Вперше беруть участь у нашій конференції представники Венеціанської комісії, котра є дуже знаним і авторитетним у світі арбітром з питань захисту прав і свобод громадян.

До речі, кількість бажаючих узяти участь у конференції була значно більша, але, на жаль, наші можливості обмежені. Та ми всім, хто звертався до Комісії, твердо пообіцяли, що жодна думка, жодне зауваження не залишаться непочутими.

— А чи можете ви зараз на загал оцінити, як витримала Україна випробування новою виборчою системою?

— Однозначних оцінок, зрозуміло, бути не може, але я вважаю, що цей серйозний іспит на демократизм, зрілість і вміння обирати владу за новими правилами українська держава витримала. Головне тепер — не втратити здобутого і напрацювати те, чого нашому законодавству ще бракує.

Однією з переваг цієї системи, на мою думку, є те, що нарешті в Україні припинився своєрідний «сорочинський ярмарок», на якому відбувалася торгівля мажоритарними виборчими округами, і прикривалось це так званим відстоюванням інтересів виборців. Пригадаймо, хто йшов на цих округах — директори заводів, бізнесмени, підприємці, олігархи. Не було й мови про конкурс передвиборних програм — фактично йшло безпрограшне змагання великих ресурсів, як не фінансових, то адміністративних. Тепер політична партія принаймні має можливість більш детально проаналізувати своїх кандидатів, внесених до її списку.

Хоча й у новій системі не все так однозначно, як хотілося б. У деяких країнах, провівши кілька виборів за пропорційною системою, поверталися до мажоритарної. Тож усі плюси й мінуси нової системи для України ми якраз і хочемо предметно обговорити на конференції.

Вибори організовувались за фактично новою редакцією закону про вибори народних депутатів України. Безумовно, це не могло не спричинити істотні відмінності як у принципах організації підготовки та проведення виборів, так і в характері виборчих заходів. Крім того, вперше за новими принципами утворювались виборчі округи і формувались виборчі комісії. Зрештою, в абсолютно нових умовах довелося працювати й організаторам виборів.

Ця виборча кампанія також засвідчила, що, безперечно, треба розводити в часі вибори народних депутатів України та місцеві вибори. Адже на виборах до деяких місцевих рад ще збереглася мажоритарна система, не все узгоджено у двох законах, тож уявіть, як складно було здійснювати всі процедури членам дільничних комісій.

Ці та інші прогалини в законі про вибори часто з’ясовувалися, як кажуть, уже на марші, тому його доводилося коригувати, вдосконалювати безпосередньо під час виборчого процесу. Кілька змін ініціювала та відстоювала їх необхідність саме Центральна виборча комісія. Шість разів вносились важливі зміни до закону, останні з них прийнято менш як за два тижні до початку виборів. І хоч вони були вкрай необхідні для повного забезпечення всіх процедур, значно допомогли в організації та проведенні непростої виборчої кампанії, проте зрозуміло, що це створювало додаткові труднощі під час його реалізації.

Це, до речі, теж одна з головних тем, яку ми виносимо на обговорення на форумі, — стабільність і системність виборчого законодавства. Представники Центральної виборчої комісії давно вже кажуть про необхідність створення в Україні Виборчого кодексу, в якому були б чітко виписані загальні засади та особливості стосовно виборів Президента України, народних депутатів України, місцевих виборів, проведення референдумів. І ми дуже сподіваємося, що це питання має близьку перспективу.

— Якщо ви вже самі заговорили про зміни в законодавстві, не можу не спитати про ту, яка дуже хвилює політичні партії, — зміну прохідного бар’єра...

— Все залежатиме від парламенту. Змінить він цю норму в законі — будемо працювати за новими підходами. Зрештою, як на мене, 3 відсотки — це надто низький бар’єр для нашої держави. Світова практика налаштовує на його підвищення: 5 відсотків — для політичних партій і 7 — для виборчих блоків політичних партій. Такий варіант був би прийнятний і для України, принаймні такі стандарти остудили б «гарячі» голови наших політиків, змусили б ще на старті виборчої кампанії реально зважити свої сили. І тоді навряд чи ми мали б ситуацію, коли у виборчому процесі формально брали участь 45 суб’єктів, а фактично справжню боротьбу вели менш як 10 політичних сил.

— Фахівці стверджують, що один із ключових моментів виборчого процесу, який закладає підвалини для належної організації голосування, — це складання списків виборців. Вони стали притчею во язицех на президентських виборах 2004 року, та й напередодні парламентських виборів-2006 було багато сумнівів, чи встигнуть їх опрацювати. Треба віддати належне — встигли. Чи трансформуються найближчим часом ці неймовірні за обсягом напрацювання в довгоочікуваний Реєстр виборців, чи не перетворяться на сізіфову працю?

— Списки виборців, які було напрацьовано напередодні виборів 2006 року, хай би як дивно це пролунало, — то і наша гордість, і наш біль. Виходячи з того, що цей процес потребує тривалого періоду, в тому числі й підготовчого, а також участі в ньому багатьох відповідальних державних інституцій, його, згідно із законом, винесли за часові рамки виборчої кампанії. З цим етапом пов’язана і ще одна істотна відмінність минулих виборів — роботу зі складання списків виборців узяв під свій безпосередній контроль Кабінет Міністрів України, а здійснювалася вона безпосередньо робочими групами обліку виборців. Нагадаю: раніше цією роботою опікувалися місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування і відповідні виборчі комісії.

Центральною виборчою комісією регулярно здійснювалися аналіз стану складання списків виборців, роз’яснення виявлених проблемних питань на всеукраїнських селекторних нарадах. Крім того, ми організували проведення навчальних семінарів для членів окружних та дільничних виборчих комісій, на яких детально роз’яснювали питання уточнення списків виборців, організації роботи зі списками в день голосування. Центрвиборчком також надавав у різних формах роз’яснення про порядок виконання окремих положень закону. І перелічене — лише верхівка айсберга тієї титанічної праці, яка була зроблена стосовно списків виборців.

Та, попри все, на жаль, їх стан та якість цілком наших надій не виправдали. І до дня виборів не вдалося уникнути таких недоліків, як невнесення виборців до списків, подвійне внесення, неточності в зазначенні даних про виборця тощо. Підкреслю ще раз, що основну відповідальність за це несуть робочі групи обліку виборців —складання списків належної якості було їхнім прямим обов’язком. І деякі недоліки можна було б виправити уже в дільничних виборчих комісіях. Однак труднощі з формуванням та роботою цих комісій у багатьох випадках не дали такої можливості.

Тепер, як на мене, найголовніше завдання: не гаючи часу, взяти напрацьоване за основу і врешті-решт створити реально діючий загальнодержавний Реєстр виборців. Щоб не займатися цією справою в пожежному порядку напередодні чергових виборів. Але головне слово тут знову-таки повинні сказати законодавці. Необхідно визначити, який саме орган чи, можливо, міжвідомча інституція відповідатиме за його створення, на яких засадах, які для цього потрібні ресурси тощо. Скажімо, в багатьох країнах за створення реєстру виборців та уточнення в ньому даних відповідає не виборча комісія, а спеціально створена окрема державна інституція.

Що ж до теоретичних викладок і напрацювань, то вони Центральною виборчою комісією вже практично створені. Більше того, у в державному бюджеті 2007 року для такої роботи передбачено 88 мільйонів гривень.

— Вам, як Голові Комісії, вочевидь, не раз доводилося чути нарікання різних політичних сил на роботу виборчих комісій. Вони були об’єктивні чи суб’єктивні?

— Це ще треба подивитися, хто з нас має право нарікати... Якраз для організаторів виборів одним із найскладніших етапів виборчої кампанії стало формування 225 окружних та понад 34 тисяч дільничних виборчих комісій за тими правилами, які виписав новий Закон України «Про вибори народних депутатів України». Політичні сили, на жаль, не виправдали того відповідального статусу, на який розраховував парламент, наділивши їх правом формувати виборчі комісії. Ще до окружних виборчих комісій більшість із них знайшли кандидатури. Але буквально наступного дня після утворення комісій до нас посипалися заяви від тих людей, яких запропонували партії та блоки, з відмовою працювати в комісіях. Багато хто з них навіть не знали, що їхні кандидатури подано партіями! Ще й до 20 березня ми розглядали такі заяви і робили відповідні заміни в окружних комісіях. Загалом, за час роботи комісій склали повноваження 777 членів комісій, з них 59 голів, 51 заступник голів, 82 секретарі та 585 членів ОВК. Можете уявити такий кадровий «кругообіг»? А комісії ж мали засідати, приймати рішення, вибори ж не зупиниш!

Та то були тільки квіточки, ягідками стали дільничні виборчі комісії. У нас були випадки, коли до складу дільничних виборчих комісій (нагадаю — їх було 34 тисячі) деякі партії або блоки подали лише по 2—5 кандидатур! Ось вам і відповідальність за проведення виборчої кампанії. Я вже казав, що це вилилося у величезну проблему, яку нам довелося розв’язувати аж шляхом внесення змін до законодавства. Відповідний закон про зміни до деяких законодавчих актів було підписано 17 березня 2006 року, станом на 20 березня ще було недоформовано 96 дільничних комісій, і лише 25 березня склад дільничних виборчих комісій удалося вкомплектувати. Комісія змушена була навіть звернутися до окружних виборчих комісій з проханням передбачити на день голосування резерв кандидатур до складу дільничних комісій.

Зате після оголошення результатів виборів у певних політичних сил вистачило самовпевненості подавати на Центральну виборчу комісію до суду, мовляв, не так полічили. У задоволенні цього позову Вищий адміністративний суд України відмовив, підтвердивши, що рішення Комісії є законним. Тобто звинувачували нас безпідставно. А чи мало це якісь правові та моральні наслідки для позивачів? Де там!

Це щодо нас вони під збільшувальним склом розглядають кожну крапку й кому в постанові, фіксують кожне слово, десь сказане в коментарі для преси, обурюються й натякають на упередженість. А коли самі на всю країну безпідставно звинувачують відповідальну державну інституцію — тоді це, бачте, такий прояв демократії. А хтось підрахував, скільки коштував державі розгляд цього позову? Мені можуть заперечити, мовляв, демократія — річ дорога. Так, але ж усе має свої розумні межі. Не кажучи вже про моральний аспект.

На мою думку, говорити про готовність узяти на себе відповідальність перед суспільством політична сила, яка сповідує подвійні стандарти, просто не має права.

— Пане Голово, країна не без вашої допомоги перегорнула чергову сторінку виборчої історії. Громадяни певний час перейматимуться іншими турботами, а Комісія?

— А Комісія робить висновки з одержаних уроків. З тих проблем, які довелося нам розв’язувати, тих багатьох екстремальних ситуацій, з яких шукали вихід. Недарма ж кажуть у науці: негативний результат — теж результат. Труднощі, з якими довелося зіткнутися під час роботи, дають розуміння того, в якому напрямі слід рухатися далі. І наші гості — учасники міжнародної конференції — є протягом цих трьох днів нашими колегами, співтворцями практичних рекомендацій стосовно того, якими шляхами слід удосконалювати виборче законодавство, які механізми його втілення на практиці.

Скажімо, окрім питань створення Виборчого кодексу та Реєстру виборців, потребує також рішучого вдосконалення система формування складу виборчих комісій. Ми не можемо знову залежати від політичних сил і ставити вибори під загрозу зриву. Отже, для роботи в комісіях потрібні професійно підготовлені організатори виборів. А для цього необхідно їх навчити на загальнодержавному рівні, до того ж закласти цю норму в законі. Питання має вирішуватися через організацію відповідних курсів-тренінгів, після закінчення яких кожен із майбутніх членів комісій має отримати сертифікат певного зразка. І лише він може бути підставою для включення людини до складу комісії.

Оскільки й на цих виборах не вдалося уникнути таких прикрих явищ, як маніпулювання бюлетенями, помилки членів комісії під час підрахунку (часто це спричинялося їх втомою), то вважаю, що назріла потреба виключити людський фактор з етапу підрахунку голосів. Як відомо, багато країн уже давно відмовилися від ручного перерахунку бюлетенів, що цілком логічно у наш час стрімкого розвитку передових технологій. Варіанти зміни можуть бути різні — від перфорації до електронного зчитування результату волевиявлення виборця, головне — одержати точний результат.

Ще однією умовою демократизації виборчих процесів, на нашу думку, має стати більша вимогливість до діяльності партій під час виборів. Адже й досі недостатньо прозорою залишається така істотна її складова, як фінансування: політичні сили звітують про використання коштів на передвиборну агітацію, а решта витрат, яких досить багато, є підводною частиною айсберга, котра значно більша за верхівку.

Отже, хоч вибори й закінчилися, в нас завданням не видно кінця. І це нормально. Якщо хочемо добре організувати наступні вибори, починати треба вже сьогодні.

Проте хочу зазначити, що зробити належні висновки і досягти бажаних змін у суспільстві можна лише за умови, коли політичну волю, мудрість і далекоглядність продемонструють усі гілки влади та політичні сили. Адже часу до виборів-2010 залишилося зовсім небагато.