Саме за таким принципом діють у відкритому акціонерному товаристві «Чортківський цукровий завод». Найпотужніша на Тернопільщині цукроварня, якій через рік виповниться тридцять, інтенсивно оновлюється. Власники підприємства — група компаній «УкрРос» — працюють на перспективу і не шкодують коштів для того, щоб підприємство і його продукція відповідали європейським стандартам. Але це лише одне крило успіху. Друге — земля. Сюди також приходять сучасна техніка і нові технології.

Головне — якість

Німецький фахівець, побувавши на Чортківському заводі, ніби між іншим кинув: «Вирізати б усе це на третину». Легко сказати «вирізати»! Хоча дуже часто нові власники цукроварень так і діють. Їх в Україні щороку стає менше. Фахівці прогнозують, що конкуренцію витримають 60—70 підприємств, вдвоє менше, ніж є тепер. Нема сумніву, що серед них буде і Чортківський завод. Тут перебудовуються на марші. Період підготовки до сезону переробки солодких коренів на підприємстві не менш напружений, ніж сам сезон. Ще б пак! Щороку в його модернізацію власники вкладають від 2,5 до 3 мільйонів доларів. Причому реконструкція йде наростаючими темпами, передбаченими програмою розвитку заводу до 2008 року. До початку цього сезону встановлено потужну центрифугу першого продукту німецької фірми «Букау-Вольф». Реконструйовано жомосушильне відділення: завдяки новим грануляторам і пресові продукція виходитиме якіснішою. Не менш важливо й те, що до 75 відсотків свіжого жому вдасться просушити. Буде вироблено до 13 тисяч тонн гранульованого жому, який має попит за кордоном. 9 тисяч тонн гранул експортуватимуть, рештою завод розраховуватиметься зі здавачами сировини.

Паралельно міняють трубопроводи: з чорного металу на нержавіючий. Євростандарти не допускають вмісту в цукрі феросплавних сполук, а саме наступного року чортківські цукровари планують прориватися зі своєю продукцією на світовий ринок і закріпитися на ньому. Для цього доведеться ще немало попотіти. Передусім над тим, щоб витримувати якісні параметри. Перші кроки зроблено. Торік цукроварів з Чорткова визнано лідерами харчової та переробної промисловості України, колектив нагороджено дипломом та пам’ятним знаком. Наступна мета — отримати міжнародний сертифікат управління якістю за стандартом ІSO-9001-2000.

— Наступного року він буде наш, — упевнений голова правління акціонерного товариства Стефан Захарович Атаманчук.

...І ощадливість

Нинішні українські реалії висувають жорсткі вимоги і до використання енергоносіїв. Тому технічне переоснащення робиться з прицілом на їх зниження. Можна сказати, що ощадливість у колективу в крові. Про раціональне використання газу, електроенергії, допоміжних матеріалів дбали і тоді, коли вони були порівняно дешевими. «Прив’язували» до показників економії зарплату, премію: менше витратив — більше отримав. З усіх цукроварень області Чортківська працює в найбільш економному режимі. Якщо в 2004 році на тонну продукції витрачали 570 кубів газу, торік — 340, то на цей рік заплановано 280. З тривогою цукровари стежать за переговорами про постачання газу, хоч розуміють: дешевим він уже не буде.

— Людський фактор, — каже Стефан Захарович, — ми задіяли максимально. Стало очевидним: далі ефект може дати лише заміна застарілого обладнання. Над цим працюємо.

Сьогодні — з кагатного поля, завтра — «з коліс»

Довелося розширювати кагатне поле призаводського бурякопункту. С. Атаманчук зізнався: минулого сезону, коли кагати вивищувалися на 9 метрів при нормі 6, у нього серце завмирало: не зіпсувати б людську працю. Тепер урожай ще більший. Приємно було спостерігати за розвантаженням солодких коренів з ПАП «Полівці». Давно не доводилося бачити таких бурячків. Окремі екземпляри сягали розмірів футбольного м’яча. Щоправда, до чистоти сировини були зауваження. І на око видно, що сумнозвісне «ФЗ» перевищує норму. Отже, баталій не уникнути. У господарство терміново виїхали заводські спеціалісти, щоб з’ясувати ситуацію на місці.

Кагатне поле розширили, але керівник підприємства мріє про часи, коли його очі не бачитимуть цих бурякових гір, а завод працюватиме «з коліс». Так, як за кордоном: сировина надходить в обумовлений договором час, в обумовленій кількості. За порушення штрафують. Не вивозитиметься з поля гумус, а його на території заводу накопичується до 100 тисяч тонн. Не потрібно ні буртоукладальних машин, ні лабораторій. Завдяки значному вивільненню трудових і матеріальних ресурсів можна більше платити сільгоспвиробникам за їхню продукцію.

Звісно, для цього потрібно перенести акцент підготовки сировини в поле. Чудово з цим справляється імпортний навантажувач «ROPA». Наступного року перша така машина має з’явитися в Чортківському районі. Мрії реалізуються.

Усі рівняються на «Агрополіс»

Застосувати прогресивну техніку і технології можна у великих господарствах. Світ давно йде таким шляхом. Ми ж спочатку все роздрібнили, а тепер збираємо докупи. У південній зоні області еталоном високої культури землеробства, застосування передових технологій є ТОВ «Агрополіс», створене з метою забезпечення заводу власною сировиною. З кожним роком товариство нарощує мускули, забирає під своє крило землі не лише в Чортківському, а й у сусідньому Заліщицькому районі. А це земляки керівника товариства Володимира Тимофійовича Гищука з села Шершенівки Борщівського району попросилися до «Агрополіса». Як відмовити? Взяв і їхні наділи, обробив. Наступного року планує вирощувати тут цукрові буряки. Загалом під цю культуру в «Агрополісі» виділять 2,5 тисячі гектарів при нинішніх 1,8 тисячі. Торік середня врожайність солодких коренів становила 589 центнерів з гектара, а були поля, які видавали на-гора і 800, і навіть 900 центнерів. Тож можна бити рекорди і в нас. Звичайно, якщо дати землі усе, що вона потребує. Цього року врожай очікується ще вищий, хоч град завдав немало шкоди полям товариства.

Середня зарплата в «Агрополісі» — до 3 тисяч гривень. Володимир Тимофійович заглядає у свої нотатки. У липні один з трактористів отримав 5,5 тисячі гривень. І не треба їхати на заробітки за кордон. Причому всі культури, а «Агрополіс» — господарство багатогалузеве, вирощують без затрат ручної праці. Схилена над буряками жінка з сапою відійшла у минуле. Техніка тут суперова. Працювати на ній — саме задоволення. Прикро було почути, але факт: вітчизняне сільгоспмашинобудування безнадійно відстало від закордонного. Зробили у товаристві спробу підтримати вітчизняного товаровиробника, придбали сівалку одного з наших заводів і стільки клопоту набралися!.. Імпортна техніка хоч і дорожча, але надійніша, тому сильні господарства віддають перевагу їй.

Кредитування села: прибутки і збитки

Земля в Чортківському районі поступово зосереджується в руках великих товаровиробників, яким вигідно вирощувати цукрові буряки. Рентабельність цієї культури від 30 до 80 відсотків. Район першим в області сягнув тих площ під солодкими коренями, які були тут за Союзу. Завод допомагає селянам насінням, добривами, гербіцидами, пальним. Цього року в землю вкладено 15 мільйонів гривень. Робить це на свій страх і ризик, бо має гірку практику: за минулі роки йому заборгували чотири мільйони гривень. Судитися майже безнадійно, оскільки багатьох господарств формально не існує. Ці суми тягарем лягають на фінансову діяльність підприємства, і все ж воно продовжує кредитувати сільгосппідприємства та індивідуальних здавачів сировини: не подбаєш — не матимеш.

До речі, третину сировини здають саме дрібні товаровиробники, а це 15—17 тисяч чоловік. Доводиться тримати чималу армію бухгалтерів та обліковців, щоб усе врахувати, а цього року клопоту додалося. Уряд надумав оподатковувати тих фізичних осіб, які вирощують цукрові буряки на розпайованих землях. Механізму оподаткування ще немає, а люди буряки вже везуть. Не завертати ж їх назад. Уся відповідальність лягає на завод.

Будують житло — отже, думають про майбутнє

Добру новину почула на підприємстві: тут заклали фундамент 12-квартирного житлового будинку. Хоч гострої проблеми із спеціалістами поки що немає, але треба думати про перспективу. Чимало класних фахівців передпенсійного віку, а молодь не дуже рветься на виробництво. Практикувалися на заводі двоє молодих технологів. Стефан Захарович запитав їх, як щодо того, щоб приїхати на роботу. Обіцяли подумати, мовляв, завод завеликий... Запросили на роботу двох фахівців з іншого підприємства: чоловік — начальник зміни, дружина — хімік. Добре, що була в запасі чотирикімнатна квартира, — її й запропонували спеціалістам. Зарплатою нині не особливо спокусиш: народ ринувся на заробітки за кордон. А ось квартира — вагомий аргумент.

Перемелеться — цукор буде?

Пригадую, якими гострими були збори на заводі ще якихось три-чотири роки тому, як схрещували шпаги аграрії та переробники, торгуючись за кожну копійку, як заводи буквально вихоплювали з-під носа один в одного сировину, як районне керівництво встановлювало кордони, щоб вона не втікала на «чужі» підприємства. Слава Богу, все це позаду. Як сказав перший заступник голови облдержадміністрації Петро Вовчук, ми нарешті навчилися не лише говорити кожен своє, а й чути одне одного. Налагодження менш-більш цивілізованих партнерських стосунків, пристойна ціна за тонну коренів не могли не позначитися на виробництві цукросировини. Цього року аграрії області відвели під неї 20 тисяч гектарів — більше, ніж торік, сподіваючись мати від цього зиск. Уже сьогодні середня врожайність буряків — понад 320 центнерів з гектара. Цукру сподіваються виробити до 200 тисяч тонн — приблизно на 40 тисяч тонн більше від торішнього. Тернопільщина повертає собі славу цукрової області.

— Чи не боїтеся перевиробництва? — запитала я Стефана Атаманчука.

— Ні, — відповів він. — Європа масово переходить на біопаливо — отже, буде куди збувати продукцію. Аби тільки стандарти їхні витримувати. Аби тільки наш уряд встановив розумні правила гри.

Тернопільська область.