Кореспондент «Голосу України» Лідія Титаренко повернулася з відрядження до Фінляндії. Журналістка підготувала кілька матеріалів про життя у невеликих містечках та селах Остерботтена — шведськомовного регіону республіки. Зокрема, про роботу органів місцевого самоврядування, які називають там комунами.

Будинки поміж соснами

Доглянуті шляхи, акуратно підстрижені зелені газони, густі кущі рожевих троянд уздовж тротуарів, яскраві квіти у горщиках біля кожного ошатного будинку та офісу — це Вйора, маленьке містечко, що просторо розкинулося на скелястому підгірку східного узбережжя Ботнічної затоки Балтійського моря. Всюди, куди не кинеш оком, Вйору оточує ліс, густо всіяний велетенським камінням. Ділянки, відвойовані у дикої природи, але зі збереженням високих золотокорих сосен, білоногих беріз та вкритих мохом валунів, — це неповторний ландшафт більшості поселень Остерботтена.

За українською міркою, населений пункт, де мешкає близько трьох з половиною тисяч жителів, — село. У Фінляндії з населенням трохи більше п’яти мільйонів, мальовнича і тиха Вйора — одне з тисяч містечок, де мешканцям живеться спокійно і комфортно.

Кожне обійстя — напрочуд затишне, самобутнє і дуже красиве, немов витвір мистецтва. В альтанках чи під шатрами щовечора відпочиває вся сім’я, граються діти. До речі, в місцевих жителів робочий день розпочинається о 6-й або 7-й годині ранку. Тому в 15.30 дня вони вже вдома. Нікому в голову не спаде поїхати після роботи з приятелями пити пиво. Й не тому що фіни і шведи не вживають цього напою. А тому що їм набагато приємніше смакувати його вдома разом з дружиною у своєму райському куточку.

Подумалося: дім для фіна чи шведа — це не просто місце, куди повертаються після роботи, щоб переночувати. Дім — це спосіб самовираження господарів, вияв естетичного смаку, філософія життя дбайливого сім’янина. Тому-то у гармонійному, спокійному світі формуються особистості врівноважені і толерантні. За місяць перебування в Остерботтені я не бачила жодного невдоволеного обличчя, заплаканої дитини, засмученої бабусі. Навпаки, кожен зустрічний доброзичливо посміхався, на вулицях містечок завжди віталися. Як колись водилося в українських селах...

Секретар Маркус та депутати

На центральній вулиці містечка, між супермаркетами та банками, розташувалося просторе двоповерхове приміщення «сільради» — комуни. Обабіч впорядкованої будівлі з гербом Вйори на фасаді, три монументи, що потопають у хризантемах: бронзова постать жінки-матері, котра веде за руку дитя, а також пам’ятники борцям за незалежність Фінляндії.

Секретар комуни, 34-річний Маркус Мулюойя, шляхетно уточнивши, якою мовою зручніше спілкуватися гості (він-бо володіє чотирма), з задоволенням поділився досвідом роботи органу місцевого самоврядування.

— Вибори до комуни, — каже, — відбуваються кожні чотири роки. Депутатів обирають кількістю 21 особа. У виконавчому комітеті на безоплатній основі працює 9 депутатів. Сесії проводяться раз на три тижні. Робота під час сесійних засідань оплачується — 40 євро за день.

Далі Маркус ознайомив зі штатним розкладом комуни. Очолює її директор Йоста Лундрстрьом. Він за освітою економіст, досвідчений господарник і авторитетна у містечку людина. На цю відповідальну посаду його обрали депутати. Директору підпорядковані сім департаментів комуни: будівельно-технічний, аграрний, соціальний, екологічний, освітній та інші. До речі, сам директор не є депутатом і може, за ефективної роботи, очолювати комуну хоч і до пенсії. Загалом на штатній основі в органі місцевого самоврядування працює 30 чоловік. Утім, великий обсяг роботи у соціально-культурній, спортивній галузях виконується вйорівцями на громадських засадах.

— Річний бюджет комуни, — продовжував Маркус, — 16 мільйонів євро. Половину з цієї суми комуна заробляє сама, решту перераховує Гельсінкі. Певна річ, — усміхнувся мій співрозмовник, — грошей завжди хочеться, щоб було більше. Однак бюджетний кодекс виписано так, що й цих коштів достатньо, щоб утримувати у порядку 6 початкових, одну вищу школи, гімназію, бібліотеку, 4 дитсадки — у Вйорі мешкає понад 900 дітей. Вистачає й на дороги, вуличне освітлення, наведення чистоти, на озеленення. І, звичайно, на підопічних комуни — людей похилого віку, котрі мешкають і в себе вдома, і в пансіонаті.

— У нас, як і скрізь у Європі, — зазначив секретар, — є проблема — старіння нації. Держава робить все для того, щоб народжувалося більше дітей. Та все-таки нинішнього року, наприклад, у Вйорі з’явилося на світ сорок дітей, а померло близько п’ятдесяти людей.

Насамкінець Мулюойя сказав на моє прохання кілька слів і про себе. Народився у Швеції, закінчив університет, має диплом політолога. Йому дуже подобається працювати у комуні, піклуватися про людей. Одружився недавно, батько двох маленьких дітей, має гарний будинок, два автомобілі найновіших моделей. Однак, турбуючись про довкілля, щоранку дістається до роботу велосипедом.

Справді, завершивши нашу розмову і попрощавшись, елегантний Маркус осідлав ровера і спокійно покотив спеціальною доріжкою для велосипедистів уздовж центральної магістралі Вйори. З секретарем приязно віталися жителі містечка, котрі також пересувалися екологічно чистим видом транспорту. Про них, вйорівців, про їх роботу і дозвілля — у наступному матеріалі з Фінляндії.

Київ—Гельсінкі—В’йора—Київ.