Про зерно, що в коморі

Врешті-решт, у різних країнах стародавнього світу навчилися виготовляти величезні глиняні ємності висотою інколи за два метри для зберігання злакових. Уявляєте, як важко було випалити «глечик» таких розмірів вагою під, а часто й над центнер, не пошкодити його при перевезенні. Греки називали ці «зерносховища» піфосами та закопували їх майже цілком у землю. У такій штучній печері щільно закрите зерно зберігалося добре. Але для великих обсягів піфосів не настачишся.

Сьогодні зберігання зерна — це індустрія, яка використовує досягнення багатьох наук. У минулому сторіччі у великій шані тут була хімія. Вона пропонувала низку сполук, що вбивали комах, від яких найбільш потерпали запаси у зерносховищах, знищували бактерії. Хімічна обробка — фумігація — найбільш ефективним бромисто-метиловим отрутохімікатом для людей, м’яко кажучи, не корисна. Часи, коли це не брали до уваги, вже минули. Світовий ринок відмовився від зерна із залишками отрутних речовин, прийнято відповідні міжнародні угоди (Монреальський протокол).

Передові країни-зерновиробники, зокрема Канада, США, почали активно впроваджувати технології зберігання зерна за низьких температур. Це дало змогу зменшити його втрати до 7—8 відсотків. Зрозуміло, ті відсотки, що гинуть, — це десятки й десятки мільйонів тонн. Втрати в країнах «третього світу» становлять чи не чверть зібраного врожаю, а, за даними ФАО (Food and Agrіcultural Organіzatіon при ООН, 1995), в окремих країнах ця цифра сягає 30 і навіть 50 відсотків! У нас, вважають фахівці, втрачається щонайменше 15 відсотків (песимісти наполягають на цифрі понад 20 відсотків, адже точний зерновий баланс у країні відсутній). Тобто в масштабах України, досягнення показників США, Австралії, Західної Європи (де також вийшли на 7—8 відсотків) еквівалентне отриманню додаткового врожаю до одного мільйона тонн зерна різних культур.

І цей мільйон ми можемо мати!

Можемо, і не завдяки дуже дорогим низьким температурам. Можемо, бо кілька років тому в Україні почали продукувати техніку, спроможну забезпечити принципово нову екологічно чисту технологію зберігання всього того, що вирощується в полі, в саду, в теплиці.

Це технологія зберігання сільгосппродукції у так званій контрольованій атмосфері (КА), а простіше — в атмосфері, з якої практично вилучено кисень. Адже якщо шкідникам перекрити кисень у прямому значення цього слова, вони гинуть. І більшість бактерій, що споживають зерно, теж аеробні, тобто потребують кисню. Без нього не розвивається пліснява, та й саме зерно, в якому йдуть складні біологічні процеси, без кисню, так би мовити, засинає, й ці процеси уповільнюються.

Повітря мінус кисень = інертний азот та ще мізерний домішок деяких газів. Це і є та контрольована атмосфера, в якій продукція рослинництва довго зберігається, не змінюючи своїх споживчих якостей. У світі КА вже почали використовувати (Австралія, США, Італія), і набутий досвід свідчить про переваги саме такого методу перед іншими.

Техніку для отримання майже чистого азоту (95—98 відсотків) шляхом вилучення кисню з повітря за допомогою синтетичних мембран, техніку ХХІ сторіччя з маркою «Зроблено в Україні» кілька років тому почав випускати флагман вітчизняного компресоробудування концерн «Укрросметал».

Цю техніку успішно випробували на Сумському хлібокомбінаті, залучивши вчених Інституту захисту рослин Української академії аграрних наук. У зерні ярої та озимої пшениць, які зберігалися в силосах елеватора Сумського КХП, фахівці інституту виявили 8 видів комірних шкідників. Коли в грудні в герметизованих силосах елеватора за допомогою інжекції газоподібного азоту від гвинтової азотно-мембранної станції виробництва концерну «Укрросметал» було створено контрольовану атмосферу, температура зернової маси впала нижче контрольної позначки в 10 градусів за Цельсієм і припинилися активний розвиток комірних шкідників. Створена КА сприяла вивільненню від них зерна на період до 6 місяців. Інжекція азоту концентрацією понад 95 відсотків у літній період (коли температура була вища за 15 градусів за Цельсієм) призводила до значної (понад 50 відсотків) загибелі кліщів і комах через 18 діб і повного вивільнення зерна від них через 48 діб.

Учена рада інституту, розглянувши торік ці результати, дійшла висновку (цитую): «Технологія довготривалого зберігання зерна в КА газоподібним азотом азотно-мембранними станціями концерну «Укрросметал» заслуговує широкого впровадження». Проте далі справа з місця не зрушила, хоча окрім того, що КА дозволяє значно скоротити втрати, вона і витрати зменшує, бо в герметизованому зерносховищі з безкисневою атмосферою не треба перелопачувати, переробляти зерно, щоб знизити вологість, запобігати підвищенню температури, яке зазвичай у великій масі зерна відбувається через процеси окислення. Скорочення кількості технологічних операцій — це зменшення енергетичних витрат, які в масштабах України становлять 80 мільйонів доларів США, тобто цей спосіб зберігання зерна є ще й енергозберігаючим.

Контрольована атмосфера не лише дає змогу пекарям отримувати борошно «без хімії», без залишків отрутохімікатів та відповідно споживачам мати екологічно чистий хліб, а й робить працю на елеваторах, ХПП нешкідливою, оскільки зерно отрутохімікатами не оброблено.

Механіку і переваги КА розуміли давно, але не мали прийнятних способів продукувати азот на місці його споживання, бо не було створено нинішніх високомолекулярних сполук, спроможних працювати, як сито на рівні молекул, сепарувати останні залежно від розмірів.

Пересувні азотні повітряно-мембранні станції АМВС виробництва ВАТ «НВАТ ВНДІкомрпесормаш» (Суми), яке входить до складу концерну «Укрросметал», випускаються нині в кількох варіантах. Вони відрізняються потужністю, а за технічними характеристиками поступаються світовим аналогам лише за одним параметром — ціною, бо на третину дешевші.

Зменшення втрат зерна, скорочення енергетичних витрат, екологічна чистота продукції, безпека для персоналу — все це забезпечує технологія КА!

Проблема впровадження цієї технології в Україні полягає в тому, що на першому етапі вона потребує інвестицій для герметизації сховищ, спорудження трубопроводів, щоб закачувати азот, придбання азотно-мембранних станцій. Щоб ці інвестиції окупилися і почали приносити прибуток, має минути 4—5 років. Якби траєкторія поступу нашої держави була стабільна і прогнозована, якби потенційні інвестори не турбувалися з приводу того, що завтра законодавча база зміниться і це може завдати їм збитки, привабливість подібних довготривалих проектів стала б значно більша. Проте й сьогодні бізнесмени, які виявлять сміливість, подолають консерватизм звички до традиційних схем зберігання зерна та почнуть перші освоювати технологію контрольованої атмосфери, будуть, зрештою, у виграші. Адже вони зроблять якісний стрибок, який одразу різко підвищить їхню конкурентоспроможність на ринку такої «вічної» послуги, як зберігання вирощеного врожаю. Піонери впровадження цієї технології зможуть гарантувати власнику зерна менші втрати, вищу якість, збереження схожості зерна на 30 відсотків більше порівняно з контрольним зерном, що зберігалося у звичайних умовах, екологічну чистоту прийнятого на збереження збіжжя.

Проте зберігання врожаю має ще один вимір. Вимір державний, бо пов’язано з продовольчою безпекою.

У жовтні нинішнього року уряд прийняв рішення про утворення Держдепартаменту харчової промисловості і продовольчого ринку в складі Міністерства аграрної політики України. Серед завдань, які на нього покладено, є питання реконструкції та технічної модернізації підприємств галузі, котра відіграє особливу роль у забезпеченні продовольчої безпеки держави, є однією з основних бюджетонаповнюючих галузей економіки. Департамент не може не обходити проблема зберігання сировини для цієї галузі, а отже, і нових технологій. Тому хочеться сподіватися, що й та, про котру йдеться, не залишиться поза увагою нової державної структури. Адже, на жаль, зберігання сільськогосподарської продукції поки що було в пасинках у Міністерства аграрної політики: останній інвестиційний проект, пов’язаний з цією проблемою, воно реалізувало в 2001 році!

Технологія зберігання зерна в контрольованій атмосфері — це те, що потребує впровадження і на елеваторах системи Держрезерву, й було б по-державницькому передбачити витрати на це у бюджеті наступного року.

Володимир ВОЛОЩУК,заступник директора СП «Укртехносинтез».