Труднощі становлення

Років п’ятнадцять-двадцять тому багато хто мріяв потрапити до Севастополя. Закрита для відвідування простими смертними військово-морська база уявлялася саме тим заборонним плодом, що солодкий за визначенням. Хто б міг подумати тоді, що настане час — і вже севастопольці мріятимуть про те, щоб якомога більше гостей приїжджало (прилітало, приходило морським шляхом) до білокам’яного міста-героя?!

Безперечний факт — у головах політиків, керівників, підприємців і навіть широких верств городян дедалі більше зміцнюється думка про вагомі перспективи розвитку туризму як однієї з пріоритетних галузей економіки міста. І багато хто до такого розвитку подій напружено готується, пов’язуючи і своє особисте майбутнє з розвитком індустрії гостинності. Хто на садовій ділянці будує поверховий будиночок з явними ознаками міні-готелю; хто кав’ярню чи барчик на місці перетину літніх людських потоків тримає; автоперевізники, розраховуючи необхідну кількість мікроавтобусів, беруть до уваги пасажиропотік травня-серпня, коли населення міста зростає в три-чотири рази...

Відповідаючи на виклики часу, міськдержадміністрація розробила, а міська рада в 2003 році ухвалила Програму розвитку туризму в Севастополі до 2010-го. Те, що зараз помітно змінилася громадська думка на користь турбізнесу, я, як підприємець, який працює саме в цьому секторі, можу тільки вітати. Як і факт прийняття програми. Але водночас саме мені, як фахівцю, виразливіше видно підвідне каміння і рифи, що можуть зустрітися на шляху розвитку Севастополя як центру міжнародного туризму і рекреації.

Насправді існує низка системних проблем, нерозуміння чи ігнорування яких може звести нанівець навіть найрайдужніші перспективи і найдосконаліші програми.

Поки що в місті під такими рифами розуміють, розглядають і здебільшого обговорюють неготовність міської інфраструктури. У Балаклаві є проблема водовідведення. У Севастополі загалом — проблема водопостачання й очищення стоків. Пропускна спроможність наших доріг і вулиць була вичерпана ще в 80 роки минулого сторіччя... Як реалістка, я все-таки вважаю, що цей пласт проблем поступово вирішуватиметься й у рамках Програми розвитку туризму, і завдяки виконанню заходів, намічених у Програмі розвитку Севастополя, прийнятої Кабміном у липні 2006 року. Але, на моє глибоке переконання, нам уже тепер необхідно інтенсивно працювати над ЗМІСТОВНИМ БОКОМ нового туристичного обличчя Севастополя. Бо сьогодні в туристичному бізнесі у Криму, в Україні в цілому, у Росії, країнах Європи, Чорноморського і Середземноморського басейнів відбуваються складні і багаторівневі процеси, що найближчими роками істотно змінять весь європейський і світовий туризм.

На традиційно гостру конкурентну боротьбу держав і регіонів за туриста накладаються:

— наявність або відсутність держпідтримки галузі (створення туристсько-рекреаційних ВЕЗ, дотування залучення інтуристів);

— «зміна поколінь туристів», що відбувається уже сьогодні (прогнозується різка зміна географії поїздок мешканців країн СНД — в самостійне життя вступає пострадянське покоління, у якого, на відміну від батьків, не вироблена звичка відпочивати у Криму, бо у останніх за радянських часів вибір був обмежений);

— зміни в соціально-майновому статусі туриста (насамперед стосується жителів колишніх республік СРСР — основних споживачів турпродукту в Криму);

— взаємовідносини між державами-імпортерами і експортерами турпослуг;

— розвиток інформаційних технологій. (З одного боку, неможливо приховати проблеми й огріхи сторони, яка приймає. З іншої — інформаційні війни щосили використовують як надзвичайно ефективний спосіб у боротьбі за переорієнтування туристичних потоків: не пригадую жодної весни і літа за останні п’ятнадцять років, коли б Крим і Севастополь не згадувалися в телеефірі і газетах однієї із сусідніх країн чи то у контексті можливого катастрофічного землетрусу, чи то епідемії холери, чуми і ще Бог знає чого, чи то кримськотатарських заворушень, які готуються);

— загрози міжнародного тероризму і нелегальна міграція.

Особливого напрацювання вимагає стратегія бюджетної ефективності туризму.

Прийнято вважати за правилами примітивної арифметики: що більше туристів — то більше прямих і непрямих доходів одержить бюджет і населення. На практиці є нюанси. У житті або не зовсім так, а найчастіше — і зовсім не так.

У Криму — найбільшому туристичному регіоні України — в останні десять років туристична галузь у формування зведеного бюджету автономії, за оцінками експертів, давала 7—10 %. А в останні два роки, незважаючи на організаційні зусилля й інвестиції, Крим вочевидь програє конкуренцію Туреччині, Єгипту, Чорногорії, Хорватії, Північній Африці, Іспанії...

Конвертувати збільшення туристичного потоку в зростання доходів бюджету регіонів, які приймають туристів, — завдання, з’ясувалося, досить непросте.

Найчастіше виходить саме навпаки: надходження в скарбницю і кишеню приватника незначні, а навантаження на комунальну інфраструктуру (дороги, вода, тепло, медицина тощо) і навколишнє середовище й об’єкти показу зростають у рази. І тут Севастополь, що володіє безліччю об’єктів показу поза стінами музеїв (тільки пам’яток більш як півтори тисячі!), особливо уразливий: приїзд тургруп на кілька годин місту, за великим рахунком, невигідний. У ту само Балаклаву приїжджають автобуси з інших кримських міст-курортів на дві—три години. Турист екскурсію і проїзд вже оплатив там, де розмістився. У Балаклаві купить склянку води, можливо, додасть морозива, у ліпшому разі — візьме з собою копійчаний сувенір. І поїде туди, де оплачені і вечеря, і нічліг, і розваги, і навіть (через податки, які платить оздоровниця чи приватний пансіон) утилізація ТПВ. Суми витрат у Балаклаві і «там», як ви розумієте, непорівнянні. Обгортку від морозива балаклавці (чи мешканці іншого району Севастополя — різниці немає) приберуть і вивезуть на полігон за свої, бюджетні.

Зважаючи на те, що термін окупності інвестиційних проектів у туристичному бізнесі становить в середньому 7—10 років, Севастополю, що ставить перед собою амбіційне в хорошому сенсі завдання — посісти серйозне місце на світовому туристичному ринку, потрібно і орієнтуватися у своєму розвитку щонайменше на таку тимчасову перспективу.

Нам, по суті, необхідно «вгадати» (насправді — вирахувати, спрогнозувати) — яким буде європейський і світовий туризм вже в 2010—2015 рр.

На жаль, та необхідно найсерйознішу увагу звернути на проблему, яку хтось влучно назвав «кримським туристичним хамством». Доведеться змінювати таку непросту і таку, що не піддається точним визначенням, річ, як менталітет. Сумно про це говорити, але ми загальними зусиллями встигли сформувати в туристів з України і Росії стійке негативне уявлення про кримський туристичний сервіс. Для його подолання знадобляться роки. Не тільки календарного часу, а й роки напруженої, продуманої, високопрофесійної праці.

Недооцінка саме цієї проблеми владою курортних міст Криму спричинила те, що високі очікування чиновників, населення і бізнесу, пов’язані з туризмом, сьогодні не виправдалися. По суті справи, саме недоброзичливість персоналу і містечковий рівень сервісу, тобто людський чинник, роблять нерентабельними багатомільйонні інвестиції в готелі, басейни, аквапарки...

Здавалася б, зовсім неекономічна категорія, а наслідками має досить відчутні результати. Інвестори розчарувалися в перспективах кримського туризму і змістили акценти. Тепер у нас замість пансіонатів і готелів на березі моря ростуть селища «елітного житла». У тому числі на території вже давно побудованих санаторіїв і столітніх парків. Якщо такий темп збережеться, то не за горами час, коли стратегічний запас земельних ділянок, придатних для розвитку готельної мережі, буде вичерпано. А «елітне житло» — навіть після запровадження податку на нерухомість — навряд чи стане бюджетоутворюючим чинником для приморських населених пунктів і джерелом достатньої кількості високооплачуваних робочих місць для місцевого населення...

Олена БАЖЕНОВА, депутат Севастопольської міської ради, директор туристичної фірми «Ласпі».

Севастополь.