Народний капіталізм чи дитя вічних нестатків?

На тлі нескінченних політичних пристрастей якось випускається з уваги звичайне життя. Цього тижня країна не дуже помітно відзначила 140-річчя заснування в Україні першого споживчого товариства — кооперації, як тепер кажуть.

За радянських років її вважали відростком капіталізму, сьогодні — осколком соціалізму. У результаті в суспільстві й донині нерідко на представників цієї професії вішають ярлик перекупника і спекулянта. Але мало хто знає, що біля витоків руху в Україні стояли не ткачі, як це було, наприклад, в Англії, а відомі науковці свого часу. І що навіть найбільший дослідник людської моральності Лев Толстой говорив про кооперативну діяльність не інакше, як про єдине громадське заняття, в котрому в наш час може брати участь моральна людина, яка поважає себе і не бажає бути учасником насильства.

Аналізуючи сьогоднішній день вітчизняної споживчої кооперації у рамках галузевої всеукраїнської науково-практичної конференції, голова правління Центральної спілки споживчих товариств України Станіслав Бабенко зазначив, що Укоопспілка з 1992 року є учасником Міжнародного кооперативного альянсу, об’єднує більш як двадцять регіональних, сотні районних і тисячі міських та сільських товариств. А це вже десятки тисяч виробничих підприємств, торгівлі та громадського харчування, сотні ринків. У різних галузях товариства працюють 100 тисяч осіб...

А що спричинило створення такої відомої нині й водночас ще не цілком нами сьогодні осягнутої у використанні її величезного потенціалу кооперації?

Перше споживче товариство в Україні було зареєстровано в Харкові рівно 140 років тому. Шанувальник вітчизняного кооперативного руху, ректор Харківського національного університету ім. В. Каразіна Віль Бакіров дуже пишається тим, що саме в стінах на той час Імператорського університету визрів задум кооперативного руху в Україні. І що його засновниками стали знані науковці, а головою — доктор хімії. Нинішній голова правління Харківської облспоживспілки В’ячеслав Близняк, дослідивши унікальну історію розвитку товариства і зібравши сотні важливих документів, каже про те, що його витоки нерозривно пов’язані із зародженням у країні вільнодумства і бажанням інтелігенції хоч якось поліпшити стан найбідніших верств населення.

— З розвитком капіталізму, для якого інтереси простого народу були чужі, світлі наукові уми звернулися до досвіду Європи, де кооперація народилася ще раніше, коли кілька десятків бідних англійських ткачів створили перше споживче товариство у вигляді спільної крамниці.

Нині ця ініціатива розвилася в Міжнародний кооперативний альянс, який працює під егідою ООН і до нього входять більш як 100 країн. Загальноприйнято вважати, що кооперація — це народний капіталізм, мовляв, дитя нестатків, створене народом і для народу. Однак позитивний досвід кооперативного руху є сьогодні й у таких розвинених країнах, як Швеція, Італія, Німеччина, США, Японія. На відміну від України, де сьогодні кооперація, як і раніше, в ролі пасербиці, в цих країнах вона міцно стоїть на ногах і, що принципово, усіляко підтримується урядами. А українська держава, як і раніше, неадекватно реагує на внесок споживчої кооперації в економіку країни, регіонів, напевно, слабо уявляючи, що таке кооперація і користь від неї може бути справжня користь.

Тож у чому сутність, міцність основ кооперації, що вона не втратила своїх позицій навіть у сучасному глобальному світі, не поступилася в конкурентній боротьбі потужним світовим корпораціям і відомим торговим маркам. Очевидно в тому, що вона всеосяжна — вічно живий рух, даруйте за таке порівняння. Наприклад, у Японії вона сьогодні утримує пологові будинки. В Ізраїлі — громадський транспорт і таксі. На жаль, вітчизняний кооперативний рух за майже півтора століття існування так і не видозмінився. Він як був, так і залишається найбіднішим народним капіталізмом, тим самим дитям нестатків у такому вже поважному віці.

— Від моменту створення і понині, — каже В. Близняк, — ми просто виживаємо. Нас не любив царський режим, знищували революції і терори, нас зневажали в роки перебудови. Ми весь час працюємо в агресивному середовищі. Але якщо подивитися назад, хоча б років на п’ять, то факти свідчать, що ми не відкочуємося назад, а розвиваємося, повертаємо раніше втрачені позиції і додаємо в іміджі споживчої кооперації.

На Харківщині тепер більш як 1000 підприємств торгівлі та громадського харчування, оптові бази, різні виробництва, заготівельні пункти, сфера послуг. Із 250 юридичних осіб — 97 відсотків працюють рентабельно. А ще п’ять років тому кожна друга райспоживспілка була збиткова, близька до банкрутства. Немає боргів ні із заробітної плати, ні перед бюджетом. За п’ять років ми заплатили ні багато ні мало — 120 млн. гривень до бюджетів усіх рівнів. А це, зважте, шість річних бюджетів середнього сільського району. Кожен працівник нашої кооперації у п’ять разів більше вносить до скарбниці держави, ніж середньостатистичний приватний торговець. Вважаю, ми маємо моральне право розраховувати на взаємність і з боку держави.