Усі ми залишаємо по собі сліди. Хтось — на землі, хтось — в історії. Буває, що в історію залазять черевиком. Хоч і одним, але особливим, хрущовським. Тієї осені 1960 року на делегацію Радянського Союзу було націлено всі фото- і відеокамери. За дивними маніпуляціями Микити Хрущова спостерігали майже всі світові лідери. Але...

Історія — наука загадкова. Не збагнеш, чого в ній більше: правди, здогадок чи припущень. Бо скільки людей — стільки й історій. Цей, уже хрестоматійний випадок — найяскравіший приклад того, як подія, що розгорталася на очах у сотень очевидців, може переповідатися зовсім по-різному. Одне слово, починаємо розповідь про черевик.

Стукав, але не з трибуни

Михайло БІЛОУСОВ — колишній дипломат, нині професор Дипломатичної академії при МЗС України.

— У той час я працював в МЗС Української РСР і потрапив до складу делегації, яка брала участь у роботі п’ятнадцятої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Очолював делегацію Радянського Союзу Микита Хрущов. На тій сесії Радянський Союз виступив з кількома серйозними ініціативами: схвалити програму загального роззброєння всіх країн, негайно ліквідувати систему колоніалізму, розпочати перебудову секретаріату ООН. І участь у сесії, знову-таки за пропозицією радянського уряду, взяли президенти або прем’єр-міністри майже всіх країн—членів ООН. Тож слухала Хрущова аудиторія високого рангу.

Найбурхливіші суперечки спричинила ідея негайної ліквідації системи колоніалізму. Саме вона не зустріла підтримки з боку так званих класичних колоніальних держав, тобто Великої Британії, Франції, Португалії, Іспанії, Голландії. Представники цих країн блокували обговорення. Але несподіванкою для делегації і для Хрущова стало те, що разом з ними виступали і деякі представники незалежних країн Азії, Африки, Латинської Америки, які теж повторювали аргументи колоніальних держав.

— Ми підійшли до найцікавішого. Стукав Хрущов по столу чи ні?

— Ця історія дуже часто перекручується. Ті, хто не знає фактів, стверджують, що Хрущов вийшов на трибуну, зняв черевик і почав ним стукати по трибуні. Цього не було. В одному з українських журналів я навіть бачив щось на зразок фотографії: стоїть Хрущов за трибуною і розмахує черевиком. Це — фальшивка.

— А що правда?

— Зрозуміло, сесія була бурхлива. А в парламентах, в тому числі нині й у Верховній Раді, склалася практика: коли виступаючого хочуть підтримати, то аплодують. Ті, хто не погоджуються, починають стукати. Таку парламентську практику було перенесено і на засідання Генеральної Асамблеї. Коли хтось виступав на захист збереження колоніалізму, частина залу йому аплодувала, а частина, в тому числі й радянська делегація, стукали по столах (точніше, відкидних столиках, які прикріплено до сидінь тих, хто сидить попереду. — Авт.). Я наголошую, що Хрущов був не на трибуні, а сидів у залі. І разом з усіма грюкав кулаком. За характером він був людиною імпульсивною. І ось, коли він стомився чи, може, хотів, щоб звук був ще сильніший, Микита Сергійович зняв черевика, кілька разів стукнув ним, а потім поставив перед собою на столик і подивився, як на це реагують. Потім знову взув.

Наша делегація сиділа неподалік, і я все це бачив. Звичайно, сама сцена була несподіваною і вважатися естетичною не могла. Але Хрущов явно був тоді задоволений собою. Потім він за кілька днів повернувся до Москви. Сесія продовжувалася, і той документ, ініціатором якого був Радянський Союз, схвалили. Він до сьогодні служить платформою для ліквідації залишків колоніалізму.

— Саме тоді Хрущов обіцяв показати кузькіну мать?

— Не було цього сказано в ООН. Це він сказав під час одного з виступів у Радянському Союзі.

— Кажуть, що так Хрущов відреагував на виступ представника Філіппін.

— Мені здається, що це було після виступу делегата від Іспанії. Тоді нею керував генерал Франко, до якого в Радянському Союзі завжди було негативне ставлення. А сенатор Філіппін Сумолонг виступав за півгодини до того... Але розумієте, важко точно сказати, хто саме спровокував таку реакцію Хрущова. Швидше за все, його роздратування накопичувалося...

До речі, я чув і таку версію: коли Хрущов стукав, у нього розстібнувся годинник і впав з руки. Він нахилився, щоб підняти годинника і тут йому спало на думку, що можна зняти туфлю... І ще така деталь: це був мокасин і тому він легко знімався. Інколи думають, що він почав розшнуровувати черевик під столом. Це для Хрущова було б важко. Він же був людиною немолодою.

— А який був черевик: правий чи лівий?

— Яка різниця. Якщо хочете, це був — правий. Але хіба варто на цьому зосереджуватися. На тій сесії було ухвалено цілу низку дуже важливих документів. Ось що головне.

— Тоді в Радянському Союзі цей випадок замовчували?

— На наступному з’їзді Компартії СРСР у виступі редактора газети «Известия» Аджубея, який був чоловіком дочки Хрущова, про цей епізод було повідомлено і про це було надруковано. Отже, хто хотів знати, міг знати. Там було сказано в позитивному плані, що ось Хрущов розвіяв затхлу атмосферу. І наголошено, що цей жест стосувався представника франкістської Іспанії.

Кого ж Хрущов назвав холуєм?

Як радник делегації Української РСР на тій історичній асамблеї був присутній і Юрій КОЧУБЕЙ (колишній посол, багаторічний представник України при ЮНЕСКО, нині викладає в Дипакадемії).

— Хрущов справді стукав. Спочатку, коли почув з трибуни критичні слова стосовно Радянського Союзу, вигукував. Але зала Об’єднаних націй побудована так, що там губляться всі звуки. Тоді він почав рукою бити по столу. Ефект був такий самий. Головуючий не реагував. Тоді Хрущов зняв черевика і почав ним бити. І ті, що біля нього сиділи, в тому числі Громико, теж акуратненько так, рукою похлопали по столу. Було видно, що їм не по собі. Але що мусили робити?..

Затим Хрущов узяв слово і почав кричати: «Кого ви слухаєте? Це ж холуй американського імперіалізму». Перекладачі запнулися, бо не знали, як перекласти слово «холуй». Щось там вигадали, але не всі зрозуміли, про що йдеться. Наступного дня в газеті «Нью-Йорк Таймс» з’явилося розшифрування, що це — людина, яка прислужується і отримує задоволення від свого прислужництва. Представник Філіппін страшенно образився. Здається, наступного дня він узяв слово і сказав: «Ось тут прем’єр Радянського Союзу назвав мене таким словом, яке навіть перекладачі не можуть перекласти». Його питають, а яке ж слово? А він: «Колуй». Ну і відтоді його почали називати «колуй». Краще промовчав би.

— Отже, Хрущова збурив виступ саме філіппінця?

— Так. На цій сесії планувалося схвалити Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам. Це була ініціатива Радянського Союзу. На тому саміті були всі вожді. Запросто близенько можна було побачити і Нассера, і Неру, і Фіделя Кастро, і Сукарно... Представник Філіппін тоді закликав Радянський Союз показати приклад і позбутися своїх колоній. Це, звичайно, дуже не сподобалося Хрущову...

— Юрію Миколайовичу, малися на увазі країни соцтабору чи республіки Радянського Союзу?

— Я думаю, республіки, бо країни соцтабору все-таки мали незалежність, були членами ООН. До речі, пригадую, що наступного дня філіппінець сказав і таке: «Ми на Філіппінах теж боролися проти американського колоніалізму, але без того, щоб нас розстрілювали на світанку». Може, він теж був учасником визвольних змагань, тож йому було образливо, що його назвали «холуєм».

— Як почувався Микита Хрущов після виступу?

— Він був збуджений, почервонів, розмахував руками. Але що казав, я не чув, адже йшов не одразу за ним. Трохи на віддалі.

— А чим він усе-таки стукав?

— Отим, що у нас називають «черевик»... Я ще хочу зазначити, що цей випадок уже став хрестоматійним. І на заході його трактують як приклад погрози. Але наголошую: Хрущов просто намагався привернути до себе увагу. Коли він погрожував, то казав, наприклад: «У нас ракети йдуть, як ковбаса на конвеєрі».

Микита Сергійович тільки помахав черевиком

Письменник і журналіст Генріх БОРОВИК нині очолює Благодійний фонд імені свого сина Артема. За подіями сесії він спостерігав як спеціальний кореспондент журналу «Огонек».

— Я добре пам’ятаю ту осінь... Виступав якийсь делегат (здається, це був філіппінець) і дозволив собі випади проти Радянського Союзу. І ось тоді Хрущов почав стукати по пюпітру (відкидному столику) кулаком. Не так, щоб він ламав цей стіл. Але просто він показував, як розмовляє з панами імперіалістами. Коли це сталося, я був в амфітеатрі разом з представниками преси. Поруч зі мною сидів кореспондент «Правды» Борис Стрельников. Я глянув на Бориса і здивувався. Він був білий. Напевне, я був такий самий. Ми обидва бачили, як почервоніла потилиця у Микити Сергійовича, і боялися, що це взагалі апокалептичний удар. А поруч з Хрущовим сидів Громико. Він спочатку подивився на Хрущова із здивуванням, а потім із солідарності пару разів ударив кулаком однієї руки, але з такою іронічною посмішкою. Після цього настала пауза. Оратор припинив говорити і всі дивилися в бік Хрущова...

До нас кинулися американські журналісти. «Скажіть, скажіть, у чому річ? Як це зрозуміти, що відбувається?». Я дивлюся розгублено на Бориса, Борис розгублено — на мене. Не знаємо, що й сказати. І раптом допомога надійшла від якогось американського журналіста: «Слухайте, може це якийсь російський звичай?» Ми за це схопилися: «Так, так. Це наш старовинний звичай. Коли ми з чимось не згодні, то стукаємо кулаком по столу». Вони й відчепилися.

Після того знову були виступи. І хтось почав говорити, вже критикуючи Хрущова за його кулаки на пюпітрі. Це була саме та людина, яка сиділа перед Хрущовим. Для неї удари по пюпітру були майже ударами по потилиці. І коли чоловік повернувся і сів на місце, Хрущов нагнувся, зняв черевик. Він у нього був якийсь різний... Знаєте, раніше такі сандалі носили. Підняв його над собою. Здається, потримав над головою, принаймні в безпосередній близькості від голови оратора, який сів перед ним. І потім черевик поставив на пюпітр. Деякий час черевик мирно там стояв. Ось що я бачив. А щоб він бив черевиком по пюпітру, то цього я не бачив. Як на мене, цього й не було.

— Генріху Авіезеровичу, а черевик був лівий чи правий?

— Ви багато хочете від мене. Зараз пригадаю. Чомусь здається, що лівий. Лівий легше зняти правою рукою.

Але та осінь для мене запам’яталася зовсім з іншої причини. 13 вересня народився мій син Артем. А 14-го мені треба було вилітати до Нью-Йорка. Розмахуючи міжнародним паспортом, я попросив у пологовому будинку, щоб мене пустили на поверх, де лежала моя дружина. Через скляні двері я бачив її щасливе обличчя і сердите червоненьке личко Артема. Я дуже переймався, що не зможу зустріти їх з пологового. З Нью-Йорка треба було летіти на Кубу. Перед тим я вже бував на Кубі, одним з перших журналістів. Написав серію нарисів, закохався у революцію, в кубинський народ, у вождів революції. Зустрічався з Фіделем, Че Геварою, рибалив з Хемінгуеєм удвох на його шхуні. І коли я дав почитати ці нариси своєму другові режисеру Роману Кармену, ми вирішили зняти про Кубу документальний фільм «Палаючий острів». Тож коли я прилетів до Гавани, Кармен уже чекав на мене. Він мені каже: «Генрішок, тут нам плівку дали. А ми не перевірили її якість. Поїдемо в лабораторію». Я здивувався, бо не розумівся на якості плівки. Сів у залі, згасло світло і раптом на екрані я бачу мою дружину Галю, яка виходить з пологового будинку з Артемом на руках. Їх зустрічає Маришенька, наша старша донька, мої батьки... Це був справжній дружній вчинок. Він дістав десь плівку, коли все було на обліку, поїхав туди і зняв 10-хвилинний фільм. Ось чим насправді запам’яталася та осінь...

Замість епілогу

А де ж зараз той знаменитий черевик, він же — мокасин, він же — сандаля? Згнив разом зі своїм напарником. Принаймні так сказав газеті «Известия» Сергій Хрущов. «Син в них копався у дворі будинку. Десь там вони в землі...»