Усі прагнуть справедливості...

Редакція продовжує дискусію про те, чи можливе примирення — уже не лише колишніх вояків ОУН/УПА та ветеранів Великої Вітчизняної війни, а й молодших поколінь, котрі мають протилежні позиції. Запроваджуючи рубрику «Ніхто не хоче воювати», ми мали на меті дати можливість висловитися усім небайдужим до цих проблем, спробувати з’ясувати, коли закінчиться ця війна, що покладе край ворожості та взаємним звинуваченням? Зрештою, чи спроможні ми, українці, як і інші народи, в історії яких були такі само жахливі сторінки, перегорнути їх та сказати: «Так, це було, але годі воювати!».

Позбутися«совковості»

Вражає абсурдність ситуації, що незалежна українська держава досі не визнала вояків ОУН/УПА борцями за незалежність України. Адже вони не вторгалися у Фінляндію, не змовлялися з Гітлером про розподіл Польщі, не «визволяли» Крим від його корінного населення, не «втихомирювали» народи Угорщини, Чехословаччини, не надавали «інтернаціональну» допомогу Афганістану. Вони на власній території захищали свою Батьківщину від німецьких окупантів і радянських комуно-фашистів.

Держава повинна негайно визнати вояків ОУН/УПА борцями за свободу і незалежність України та надати їм усі пільги ветеранів Великої Вітчизняної війни. Щодо примирення ветеранів, то воно відбуватиметься поступово, в процесі позбування Україною «совковості» — спадку радянської імперії.

І. ХАЛИЛОВ.

Лоховка.

Крим.

Ця війна не закінчиться...

...Навіть коли не буде безпосередніх учасників тих подій. Бо хіба не приїжджали до Києва спадкоємці Ярослава Мудрого? Тож не варто сподіватися, що проблема вичерпається з відходом у світ інший учасників і свідків.

Примирення неможливе, бо це була боротьба не за незалежність України, а передовсім — за право власності: соціалістичної та приватної, яку 1917 року націоналізувала радянська влада. Те, що учасники тогочасних подій не усвідомлювали цього — заслуга, з одного боку, інтегрального фашизму, з другого — комуністичної ідеології. Тож посилання на боротьбу за незалежність — теж вияви ідеології.

1991 року соціалістична власність перестала існувати де-юре, але за її залишки й досі триває боротьба. І не тільки за матеріальні речі, а й за обмеження прав більшості, переведення їх у наймані робітники. Чи зможе ця більшість відстояти права, які мають європейські суспільства? Запитання риторичне, бо за права треба боротися, а в нас — кожен за себе. Надії на парламент немає, бо там більшість капіталісти та землевласники. Компартія не змогла модифікуватися до сучасних умов, а профспілок, як захисників інтересів найманих робітників, у нас немає.

В. ІВАНЕНКО.

Київ.

Реабілітації не підлягаю?

Перебуваючи в полоні в Німеччині, добровільно записався в український національний табір, котрий готував інструкторів, які мали проводити роботу за відторгнення України від СРСР. Табір розформували, але нас попередили, що за потреби нас знайдуть. Але ми не були затребувані.

Коли повернувся в Україну, то був заарештований і засуджений на 10 років і ще на п’ять поражений у правах. Як говорив слідчий, за те, що я «самостійник». Законом РРФСР від 18 жовтня 1991 року мене визнано як такого, що не підлягає реабілітації. Я, громадянин України, виступаючи хоч і в полоні, за незалежність України, не підлягаю реабілітації за законом «старшого брата»? І це після 15 років незалежності? Де справедливість? Поясніть, будь ласка. Хай живе Україна!

Віктор КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ.

Краматорськ.

Правда не підвладна часу

Ми, комуністи територіальної партійної організації Червонограда Львівської області, протестуємо проти запропонованого Кабміном законопроекту про прирівнення у правах ветеранів Великої Вітчизняної війни і вояків ОУН/УПА.

Правда не змінюється з плином часу. Мешканці Львівщини пам’ятають фашистських прихвостнів, які знищили десятки тисяч людей. А також наказ Р. Шухевича - -знищити 20 тис. українського населення, котре не визнавало бандерівської влади. А тепер послідовники Бандери хочуть реабілітувати ОУН/УПА? Не вийде!

За дорученням комуністів,І. ТКАЧУК.