Наприкінці тижня уважні спостерігачі могли переконатись, як політики вміють успішно маніпулювати громадською свідомістю. Ще не забуто настрою значної частки наших громадян, особливо ура-патріотів, членів радикальних партій і громадських рухів після подій на Майдані щодо відносин з Росією.
Незрозуміло, чим керувалися, але ці наші громадяни були певні: далі вже зможемо рухатися в історію й без північної сусідки, вважаючи, що всі наші біди — від неї. Аргумент був залізний: не лише в минулому вона нас загарбувала, поневолювала, знищувала та їла наше сало, а й досі поводиться так само, відстоюючи лише власні національні інтереси...
Насправді в історії наших держав було всього — і кривд, і непорозумінь. Але... яке сьогодні століття? Звісно, про минуле треба пам’ятати бодай для того, щоб не повторювати помилок — не тільки чужих, а й власних. Тільки чи означає це, що маємо порпатися в минулому, не рухаючись уперед, — без злоби й ворожості в душах?
Неймовірно, але, попри важливість візиту Голови Верховної Ради Олександра Мороза до Москви, чимало українських ЗМІ більш ніж стримано, якщо не сказати негативно, висвітлювали цю подію. А деякі знову повторювали заяложені тези про те, під кого Мороз
«кладе» Україну, та «інтерес» у цій історії Москви. І майже нічого — що зима на носі, а в нас проблеми з цінами на російський газ. Тональність преси не змінилася навіть після заяви Мороза: «Путін вважає, що в газових відносинах між Росією і Україною можна поставити крапку: питання про ціни на газ для України вирішено остаточно».Так, не все просто у наших вкрай зіпсованих упродовж останнього часу відносинах. Безперечно й те, що Росія за будь-яких умов відстоюватиме власні інтереси, й було б дивно, якби вона цього не робила. Тільки що заважає нашим високопосадовцям робити те саме? А може, ще більше й краще, ніж це робить Росія, бо це ми залежимо від її енергетичних ресурсів. І це ми повинні боротися, щоб досягти домовленостей з сусідами з найменшими втратами для нас.
Звісно, Росія забажає чимало того, що потрібне їй, бо нинішні візити наших керманичів навряд чи остаточно налагодили взаєморозуміння з багатьох спірних питань, зокрема, газу та інвестицій, проблем Чорноморського флоту, статусу російської мови. Хоч би як нас це дратувало, але без пошуку компромісів обом сторонам не обійтися. Тільки аргумент:
«Сам ... такий, а ми — кращі» — не помічник у цій справі. А тим паче — ворожість.Налагодження відносин — процес тривалий. І якщо Олександру Морозу вдалося досягти домовленостей
«лише» про візит до Києва прем’єра Росії Фрадкова та про зустріч президентів на рівні комісії «Путін — Ющенко», то його місія успішна. Але в доробку візиту — ще й домовленості про розвиток виробництв, які технологічно пов’язані, стратегії про спільні ринки в третіх країнах, а також у галузі енергозабезпечення.Чи ми собі вороги?
