Абсурдним називають вінницькі виробники електрики на малих ГЕС запровадження для них так званої цільової надбавки до діючих тарифів на вироблену електроенергію. Якщо минулого року енергетики, як то кажуть, «відбивалися» самотужки, то нині вирішили привернути увагу до проблеми Президента держави. У зверненні виклали свої аргументи стосовно нелогічності дій відомства: встановлений торік розмір цієї надбавки дорівнював 14,64 гривні за МВт/год., а вже зараз цифру збільшили до 22,6 за таку само кількість енергії. Ще одне таке підвищення, вважають автори, і мала гідроенергетика перестане цікавити інвесторів. Можуть зупинитися навіть відновлені гідростанції. Держава зобов’язана взяти їх під свій захист. Адже йдеться про її енергетичну безпеку, наголошують ті, хто підписався під листом, — президент Вінницького ТОВ «Енергоінвест», віце-президент Української асоціації виробників електроенергії на малих ГЕС Володимир Житник та член президії асоціації «Укргідроенерго» Олександр Нікіторович.

— Додаткове стягнення коштів уже негативно позначилося на роботі «Енергоінвесту». Треба або згортати обсяги робіт, або зменшувати платню чи скорочувати людей, — розмірковує Олександр Нікіторович. — Нелогічність дій авторів постанови НКРЕ «Про встановлення цільової надбавки до діючих тарифів на електричну і теплову енергію» уже в тому, що ми насправді змушені два рази сплачувати, як то кажуть, за одне й те саме. Спочатку ми платимо за відновлення станції, а потім — за отриману на ній енергію.

Знехтувано також вимогами чинного Закону «Про електроенергетику». У ньому записано, що малі ГЕС, потужністю менш як 20 МВт/год. не поставляють вироблену енергію на оптовий ринок електроенергетики України. До якого тарифу в такому разі «прив’язувати» так звану цільову надбавку? Одне слово, замість того, щоб у наш енергетично складний час стимулювати малу гідроенергетику, їй, даруйте, перекривають воду.

Про які саме стимули веду мову? Скажімо, про звільнення від сплати податку за воду. Хоча б на певний термін, наприклад, на половину часу, за який окупляться вкладені кошти. А в нас же доходить до парадоксів. Стоїть на річці каскад малих гідростанцій, і кожна з них сплачує податок за використану воду. До слова сказати, у сусідів-білорусів узагалі немає такого податку. Так само не існує його у Литві, Польщі...

Чому б не віднайти можливості для пільгового кредитування тих, хто береться за дуже непросту справу відродження дешевої електроенергії? Заставою могли б слугувати їх обладнання і майно. Утім, про те, що енергія малих ГЕС дешева, скоро доведеться забути. Бо згадана цільова надбавка, на жаль, не єдиний приклад того, як чиновники вольовим рішенням намагаються зробити електрику, яку отримуємо на малих станціях, дорожчою. І її вартість уже майже зрівнялася з вартістю електрики на великих ГЕС.

Цитата: «Хоч як дивно, але найскладнішим елементом у процесі відновлення і пуску в експлуатацію ГЕС є укладення угоди на постачання електрики споживачам. Монополізм обленерго, неоднозначний підхід НКРЕ і ДП «Енергоринок» зводять нанівець тривалу й копітку роботу з відновлення малих ГЕС».

Ці слова належать уже згаданому Володимиру Житнику.

— Дехто вважає, — продовжує він, — що ми на малій воді робимо великі гроші. Принаймні таке враження складається після того, коли щоразу на гідростанції, тільки-но вони починають працювати, накидають фінансовий зашморг. Стояли б вони нерухомо — ніхто і не згадував би про їх існування. А як блиснула лампочка, бажаючих «погрітися» біля неї — хоч відбавляй. З практики роботи нашого «Енергоінвесту» хочу підтвердити, що про великі прибутки з малої води поки що не йдеться. Фінансові затрати на відновлення списаних ГЕС становлять від 800 до 1200 американських доларів на 1кВт потужності. Реконструкція і модернізація обходяться трохи дешевше — 500—800 доларів на таку само потужність.

Наведу конкретний приклад. Відновлення гідростанції на річці Мурафа (притока Дністра) в селі Гальжбіївка Ямпільського району обійшлося підприємству у 900 доларів на 1 кВт потужності. Станція простояла без роботи 34 роки. Зрозуміло, що впродовж цього часу від неї залишилися лише одні стіни. Такий або майже такий вигляд мали й інші станції, які відновлювало наше підприємство. Тобто затрати на пуск малих ГЕС дуже відчутні. І роботи виконуються підвищеної складності. Чому ці чинники не враховують ті, хто так прискіпливо опікується малою гідроенергетикою, важко сказати.

На мою думку, однією з причин є те, що не хочуть мати зайвого конкурента на ринку електроенергії. Для того, щоб отримати документи на введення відновленої станції, необхідно пройти такі само процедури, як для новозбудованої. Ох і важко ж вибивати їх у чиновників з різних служб — екологічної, пожежної, санепідемстанції, басейно-водної комісії, обленерго!.. Можливо, все складалося б інакше, якби на державному рівні стимулювався розвиток малої енергетики і було чітко виписано умови стосовно цього. Така невизначеність зменшує інтерес інвесторів до розвитку малої гідроенергетики. На словах вони чують про її перспективність, а доходить до діла...

Одним із таких гальм є проблема доступу до електромереж. Адже замало відновити станцію. Головне — мати можливість продавати енергію споживачу. А тут права її виробників незахищені. Хотілося б, щоб такі структури, як НКРЕ, «Енергоринок», Антимонопольний комітет, надали дієву підтримку у формуванні правової бази в галузі малої гідроенергетики. Ми хочемо також мати нормальні правила гри з енергозберігаючими компаніями «Обленерго». Скільки ще води спливе на малих річках, поки буде створено конкретну структуру, яка опікуватиметься не лише малими гідростанціями, а всім спектром проблем, пов’язаних з цією конче необхідною справою, важко сказати...

Малі ГЕС протягом року виробляють від 278 до 395 мільйонів кВт/год. електроенергії (залежно від метеорологічних умов). Тим часом потенціал малих рік України становить 3,75 мільярда кВт/год., тобто поки що їх енергія використовується менш як на 10 відсотків.

Вінницька область.