Уперше за роки незалежності України актуальні проблеми охорони здоров’я — законотворча база, фінансування галузі, зарплата медиків, питання науки, встановлення якісно нового формату відносин між законодавчою і виконавчою гілками влади, а також ученими-медиками, були в центрі уваги учасників розширеного засідання Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я.

У його роботі брали участь і виступили голова комітету Тетяна Бахтеєва, міністр охорони здоров’я України Юрій Поляченко, президент Академії медичних наук Олександр Возіанов.

Активну участь брали в зацікавленому діалозі народні депутати України — члени цього профільного комітету Верховної Ради, заступники міністра охорони здоров’я України, видатні медики країни — вчені та практики.

Учасники засідання були одностайні в тому, що відносини між гілками влади і вченими повинні будуватися на фундаменті конструктивного діалогу, взаєморозуміння і надійного партнерства; їх спільна діяльність має бути спрямована на формування чіткої стратегії розвитку галузі, забезпечення її достатнього фінансування.

Прийнято рішення з конкретними пропозиціями із актуальних питань розвитку галузі.

Про болючі точки охорони здоров’я країни розмірковує народний депутат України четвертого і п’ятого скликань, голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Тетяна Дмитрівна БАХТЕЄВА.

Висновок для себе я зробила однозначний: нам усім, щоб провести необхідні реформи в охороні здоров’я, ухвалити низку нових законів, доведеться багато попрацювати. І найголовніше (це підтвердили всі учасники засідання) — треба працювати в одній упряжці.

Сьогодні ми маємо унікальну ситуацію, коли парламент і уряд об’єднали свої зусилля і працюють на спільні цілі, при цьому взявши на себе не тільки функції управління, а й поклавши відповідальність за його результати.

Завдяки цим умовам ми маємо можливість формувати стратегію реформування галузі охорони здоров’я, що відповідає вимогам часу.

Наш комітет також розпочав свою роботу за нових умов.

Конституційна реформа і перехід українського суспільства до пропорційної системи виборів у Верховну Раду України посилили вплив депутатських фракцій на діяльність парламенту. Роль його комітетів, як конституційно визначених органів, істотно зросла, повноваження розширилися.

Закон про комітети Верховної Ради України, прийнятий у грудні минулого року, надав достатню правову основу для забезпечення ефективної діяльності комітетів і наділив їх контрольними функціями, що дають змогу аналізувати практику застосування законодавчих актів у діяльності державних органів, а також їхніх посадових осіб з питань, що належать до компетенції комітету.

Ми розпочали свою роботу з аналізу законодавства України в галузі охорони здоров’я, для того, щоб визначити міру його реального впливу на ті процеси, що відбуваються в галузі, і дійшли таких висновків.

Законодавством України створено формальні умови для поступового переходу від командно-адміністративної моделі фінансування й управління охороною здоров’я до ринкової моделі, що базується на принципах регулювання ринку медичних послуг, розвитку приватного сектору в медицині, впровадження договірних відносин і забезпечення високого ступеня автономності для постачальників медичних послуг.

Однак є ціла низка проблем, пов’язаних з практичною реалізацією цих процесів.

Насамперед це стосується тієї сфери законодавства, що регулює фінансування та управління галуззю. Українське законодавство часто має декларативний характер і є гальмом на шляху створення ефективної національної системи охорони здоров’я, якої ми прагнемо.

Відсутні спеціальні закони, які б регламентували:

— питання фінансування охорони здоров’я та медичного страхування;

— структуру медичної галузі;

— порядок створення і діяльності медичних установ;

— права пацієнта;

— захист соціальних і професійних інтересів медиків.

Ресурси медичної галузі майже цілком перебувають в умовах планового державного управління. При тому, що більшість галузей економіки працює за ринковими механізмами.

Задекларована Конституцією України безплатна медична допомога не підкріплюється реальним державним фінансуванням.

Основи законодавства України про охорону здоров’я (частина друга, ст. 12) говорять: «державна політика охорони здоров’я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обґрунтованим потребам» — це становить 10% від ВВП. А реальні державні витрати на охорону здоров’я у відсотках від ВВП становлять близько 3%, тоді як Всесвітня організація охорони здоров’я вважає неможливим чекати ефективної роботи галузі охорони здоров’я, коли частка ВВП менше 5%.

Сьогодні державою занижено соціальну роль лікаря. Яскравим свідченням цього є оцінка вартості його праці.

Середня заробітна плата медичного працівника в липні нинішнього року становила 692,9 грн., що майже вдвічі менше, ніж у промисловості (1233,0 грн.), і на 195,6 грн. менше, ніж в освіті та науці. Її розміри лише на 27,2% вище, ніж прожитковий мінімум для працездатного населення.

На медицину не тільки не виділяється достатньо фінансових коштів для нормального функціонування галузі, а й не забезпечене їх ефективне використання.

Так, за висновками комісії з розгляду скарг при Тендерній палаті України, 24 відсотки всіх скарг стосуються закупівель за державні кошти в медичній галузі й половина з них припадає на закупівлі медичного обладнання.

Свідченням цього може служити ситуація із забезпеченням лікувально-діагностичним медичним обладнанням державних і комунальних установ охорони здоров’я, закупівля якого часто здійснюється за відсутності приміщень для його монтажу, які відповідають санітарним нормам, непідготовленості кадрів для роботи на цьому обладнанні. Як наслідок, дороге обладнання довго простоює, що призводить до неефективного використання коштів державного бюджету.

Вважаю, що для вирішення питань поліпшенню матеріально-технічного стану лікувальних установ ми повинні знати реальний стан справ. Для цього доцільно створити спеціальну комісію і провести інвентаризацію лікувально-діагностичного медичного обладнання в всіх установах охорони здоров’я.

І найголовніше — згідно з останніми соціологічними опитуваннями, більшість населення України не задоволена доступністю та якістю медичної допомоги і вважає її дуже дорогою.

Комітет вважає, що всі ці проблеми потрібно вирішувати і, передусім, шляхом удосконалення і розвитку законодавства.

На законодавчому рівні мають бути визначені нові принципи фінансування охорони здоров’я і запроваджено обов’язкове медичне страхування як один з його додаткових джерел. Ці принципи повинні забезпечувати багатоканальність фінансування, цільове використання коштів і моніторинг його ефективності.

На сьогодні комітетом уже розроблено відповідний проект закону про фінансування охорони здоров’я і медичне страхування, який підписаний членами комітету і внесений на розгляд Верховної Ради України.

Від прийняття цього закону значною мірою залежить подальша структура і черговість розробки законодавчих і нормативно-правових актів для потреб охорони здоров’я, що визначають характер управлінських, фінансових і правових відносин основних учасників цієї системи.

Зокрема, від цього залежать характер і послідовність внесення відповідних змін до Бюджетного кодексу України, до законів України «Про місцеве самоврядування» і «Про місцеві державні адміністрації», а також до цілої низки підзаконних актів, що регулюють положення про структуру і повноваження Міністерства охорони здоров’я та місцевих органів управління охороною здоров’я.

Крім того, ми вважаємо, що на законодавчому рівні мають бути врегульовані питання про права пацієнта, про захист соціальних і професійних інтересів медичних працівників, про біоетику, трансплантацію, репродуктивне здоров’я, а також низка інших питань.

Усі ці напрями діяльності комітету визначені нами як пріоритетні й такі, що враховують необхідність забезпечення послідовності та наступності в проведенні державної політики в галузі охорони здоров’я.

Щодо підвищення якості законотворчої роботи та ефективності співпраці комітету, Міністерства охорони здоров’я України й Академії медичних наук України у сфері планування і здійснення законодавчої роботи, то я вважаю, що наша робота повинна мати постійний і системний характер.

Для цього нам необхідно:

по-перше, налагодити систему взаємодії між усіма зацікавленими сторонами — комітетом, Міністерством охорони здоров’я й Академією медичних наук;

по-друге, забезпечити послідовність у плануванні та здійсненні законодавчої роботи;

по-третє, поліпшити якість законодавчої роботи.

Запорукою якісної підготовки законопроектів є їх попереднє відпрацьовування спільними зусиллями комітету, міністерства, Академії медичних наук і медичною громадськістю. Законопроекти слід в обов’язковому порядку піддавати експертизі відповідних громадських організацій.

А тепер про головну проблему — недостатнє фінансування галузі.

Що нас чекає в 2007 році? У Верховній Раді України відбулося представлення проекту закону України про державний бюджет України на 2007 рік. Його також обговорено на засіданні нашого комітету.

Цього разу про нас не забули. Передбачено державне фінансування на охорону здоров’я на наступний рік 20,1 млрд. грн. — 3,4% від ВВП. Це трохи більше, ніж виділено на 2006 рік, і майже на 10 мільярдів менше від потреб збалансованих бюджетів медицини всієї країни.

Серед позитивних моментів — збільшення витрат із загального фонду на душу населення. У 2007 році воно становитиме 427,8 грн. при 356,3 грн. у 2006 році.

Удвічі більше виділяється коштів на реалізацію медичних заходів Державної програми «Дитяча онкологія»; більше грошей передбачено на реабілітацію інвалідів; уперше 100 млн. грн. виділяється на модернізацію підприємств, що виготовляють протезно-ортопедичні вироби; вперше передбачено гроші й на закупівлю дорогих унікальних медінструментів.

У проекті бюджету також передбачено кредит Мінохорони здоров’я на створення фонду державного соціального медичного страхування в сумі 20 млн. грн.

Однак, заплановані в бюджеті кошти на нашу галузь не дають можливості кардинально вирішити проблему підвищення зарплати медикам, що є однією з найнижчих серед інших галузей економіки. Ця проблема гостро стоїть на порядку денному останні 10 років.

Вважаю, що її потрібно вирішувати невідкладно, інакше ми і далі втрачатимемо кращих фахівців.

Необхідно збільшити фінансування також багатьох інших державних медичних програм.

Вивчивши і проаналізувавши проект бюджету на 2007 рік, наш комітет вважає, що витрати на фінансування системи охорони здоров’я країни треба збільшити на 6,1 млрд. грн. (при запровадженні єдиної тарифної сітки) і довести в загальній сумі до 26,2 млрд. грн., що становитиме 4,4% від ВВП.

Це дасть змогу підвищити оплату праці медиків, вирішити інші невідкладні проблеми.

Гадаю, ми знайдемо підтримку в депутатському корпусі й у коаліційному уряді Віктора Януковича. Адже в багатьох країнах СНД і Європи на охорону здоров’я в процентному відношенні до нашого ВВП витрати вдвічі-втричі більші. Наші сусіди розуміють, що здоров’я людей — головне багатство нації і держави.

В Україні в галузі трудиться близько 1,2 мільйона людей. Усі вони давно чекають позитивних змін. Упевнена, що вони незабаром будуть. Про це свідчать дії і рішучі кроки нової влади, спрямовані назустріч медикам і всім мешканцям України.

Тетяна БАХТЕЄВА,голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, заслужений лікар України, кандидат медичних наук.