«МІТТАЛ СТІЛ КРИВИЙ РІГ»:МІФИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ

Ще не минуло й року, як колись один з гігантів української металургії комбінат «Криворіжсталь» на відкритому аукціоні в Києві став власністю найпотужнішої світової металургійної корпорації «Міттал Стіл». Цій угоді громадською думкою України дано неоднозначну оцінку. Тому протягом усього періоду господарювання нового власника не тільки у вітчизняних ЗМІ з’являються повідомлення про нібито конфліктні ситуації між новою адміністрацією і трудовим колективом та про можливість нової реприватизації.

Щоб з’ясувати ситуацію на комбінаті, тепер уже ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг», наш власний кореспондент у Дніпропетровській області Михайло СКОРИК зустрівся з главою адміністрації з кадрів і зв’язків із громадськістю паном Франком ПАННІРОМ.

— Пане Паннір, сьогодні ви можете дати оцінку результатам своєї роботи з використання потенційних можливостей металургійного підприємства?

— Скажу чесно, ми задоволені результатом нашої роботи в Україні у ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг». У нас є успіхи, якими ми пишаємося. Мені приємно відзначити, що досягнуто їх за допомогою чудового робочого колективу, який ми тут знайшли. Ми також залишили практично без змін управлінський персонал, зокрема директора, що працювали тут до нашого прибуття, дотепер трудяться на своїх посадах. Як консультантів ми запросили закордонних фахівців, котрі є професіоналами у своїх галузях і, природно, знають світовий ринок металу краще. Це — фахівці з маркетингу, фінансів і постачання. Такі зміни дали змогу нам дуже швидко налагодити контроль над ефективною роботою підприємства.

— Тобто в структурі управління зміни усе-таки відбулися?

— Безумовно, ми, як і кожен власник, намагаємося працювати насамперед на результат. І ми досягли багато чого в цьому році. Порівняймо роботу комбінату за 8 місяців минулого і нинішнього років. Чистий дохід від реалізації продукції підвищився на 23%. Виробництво чавуну збільшилося на 10,8%, видобуток руди — на 12,2%. Ці результати показують і демонструють, що цей комбінат, як приватне підприємство, став працювати значно ефективніше.

— А за рахунок чого ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг» почало працювати краще, адже трудовий колектив і управлінський персонал залишилися ті самі й потужності ті самі?..

— Змінилася система реалізації продукції. Раніше велику її частину вивозили до офшорних зон. Ми відмовилися від такої практики і перейшли на прямий продаж українським та закордонним споживачам. Наше підприємство виробляє 80% усього довгомірного прокату (катанка й арматура) в Україні. За цей період ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг» виплавило 4 млн. 949 тис. тонн сталі й трохи менше прокату — 4 млн. 537 тис. тонн. Зі збільшення обсягів виробництва і продажу держава одержала в бюджети всіх рівнів відрахувань на 15% більше, ніж торік. Два місяці тому тут сталася велика подія: ми запросили до нас, у Кривий Ріг, найбільших потенційних і поточних покупців металу. Приїхали майже 200 представників із 46 країн. Після зустрічі ми краще зрозуміли їхні потреби, їхнє бачення розвитку наших відносин. Наголошу, для нас дуже важливо, що в серйозній розмові взяли участь і українські компанії та виробничі об’єднання, такі як асоціація «Укрметиз» тощо. Ми переконані, що прийшли у Кривій Ріг назавжди, а не тимчасово, тому ставимо собі реальні завдання, знаємо шляхи їхнього вирішення і не можемо не відзначити уміння українських робітників старанно працювати.

— В українських та інших ЗМІ поширена стійка думка, що з приходом ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг» погіршилася соціальна забезпеченість трудящих. Чи так це насправді?

— Ми не могли не помітити, що деякі ЗМІ більше висвітлюють скандальні, ніж реальні новини. Це стосується і нашого підприємства. Візьмімо соціальну ситуацію, що її часто і багато критикують. Якщо розглянути реальні факти, то насправді ситуація не тільки не погіршилася, а смію заявити, значно покращилася. Ми зберегли той самий штат — більш як 55 тисяч працівників і не проводили ніяких скорочень. Водночас приймаємо на роботу випускників місцевих і обласних вищих навчальних закладів. Нинішнього року зарахували в штат 400 молодих спеціалістів, як кажуть у вас. Це — металурги, економісти, гірники та робітники інших професій. Ми готуємо майбутню зміну, бо середній вік на підприємстві досить високий: у керівного складу він становить 42 роки, а в робітничого персоналу — 38.

— Ви вважаєте, що це високий вік?

— Порівняно з іншими нашими заводами, де середній вік нижчий. Ми вважаємо, що досвідчені працівники мають завчасно готувати собі молоду зміну. А тепер про головне — заробітну плату. Сьогодні що цікавить звичайного робітника? Дуже важливо, щоб він одержував вчасно свою зарплату. Ми вчасно платимо її. За період нашої роботи тут ми тричі підвищували її: з 1 листопада минулого року, з 6 січня і 6 червня нинішнього. Середня заробітна плата сьогодні становить 1877 гривень — замість колишніх 1450 гривень і вигідно відрізняється від виплачуваної на інших українських заводах, які працюють на такому само рівні продуктивності. Зростання заробітної плати супроводжується зростанням продуктивності. Ми бачимо, що працівники це також розуміють. А для них найголовніша гарантія, що інвестор вкладає великі фінансові ресурси в розвиток комбінату.

— Пане Паннір, що ви маєте на увазі під розвитком ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг», адже це і так, як ви стверджуєте, прибуткове підприємство?

— Технологічні потужності завжди потребують до себе уваги, щоб вони не відставали від світових стандартів. Зараз ми проводимо капітальний ремонт четвертої коксової батареї, доменних печей №№ 6 та 9, ремонтуємо дрібносортний стан. Наступного року будуватимемо ківш-піч і стан безперервного лиття заготовок. До 2010 року плануємо вкласти майже мільярд доларів у реконструкцію. Розмови про скорочення робочих місць, як бачите, можна вважати міфами. З ініціативи адміністрації скорочення робочих місць не передбачається. За 8 місяців 2006 року прийнято на роботу 1009 осіб.

— Повернімося до соціальних гарантій трудовому колективові. Які вони на ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг»?

— Усі вони виписані в колективному договорі з профспілковим комітетом. Ми про все домовилися з моменту нашого приходу і погодилися на цифру кошторису соціальних витрат, що на 10% більша, ніж у колишніх господарів.

— Перепрошую, а в реальних грошах яка вона?

— Будь ласка, кошторис соціальних витрат становить 120 млн. грн. І спрямований на заходи з утримання дуже складної інфраструктури соціальної галузі, у тому числі й п’яти дитячих таборів на Азовському та Чорному морях, котрі, до речі, визнано найкращими оздоровчими закладами.

— А чому профспілки заявляють про невиконання власником колективної угоди?

— Їм справді не подобаються в ній окремі пункти, наприклад, житлова програма. Ми попросили їх почекати з реалізацією житлової програми, котра записана в колдоговорі — як інвестиційне зобов’язання, конкретизоване в грошах і в часі його реалізації. Коли ми розібралися, то побачили, що будівництво тягнеться п’ять років, гроші виділяли, але вони не йшли на будівельні роботи. Колишні господарі самі не будували, а купували будинки-«недобудови» і потім їх доробляли.

Зрозуміло, що новий будинок зводити значно дорожче, і зараз витрати можуть бути геть інші, ніж колись. Ми ще не порахували ці реальні витрати і ведемо переговори, як бути далі. Обидві сторони думають над цією серйозною проблемою. Адже ми будуватимемо житло за рахунок прибутку комбінату, що його заробив весь трудовий колектив. Тобто, якщо вдуматися, то один працівник матиме свою частку в прибутку у вигляді нової квартири, а інший — її не матиме.

Другий момент цієї проблеми. Ми проаналізували, що приблизно 40% працівників комбінату, котрі одержали житло, його продали. Отже, певною мірою будівництво житла не було питанням соціальної необхідності. Хтось одержав можливість додатково заробити за рахунок тих, хто справді потребує житла...

— Може, так і не планувалося, адже на квартирному обліку мають перебувати ті, хто справді потребує житла, а вийшло?..

— Так, вийшло якось не дуже прозоро. І тому ми зараз із профспілкою працюємо над створенням концепції житлової програми економічно обґрунтованої і соціально справедливої. Ми могли б видавати кредити для придбання квартир тим, хто цього потребує, —тим самим випускникам інститутів і університетів, котрі приїхали до нас на роботу, для добудування або відновлення і модернізації житла на різних умовах, що їх потрібно розробляти. А стосовно всіляких докорів на нашу адресу, то погодьтеся, за 9 місяців неможливо вирішити ідеально всі виробничі та соціальні питання.

— Якою бачите перспективу розвитку комбінату в найближчі роки, зокрема з розробкою сировинної бази?

— Для «Міттал Стіл Кривий Ріг» нині достатньо сировини зі своїх Новокриворізького ГЗК і шахтоуправлінь. І ми на стороні не купуємо залізної руди, за винятком котунів. У нас є план інвестицій до 2010 року, де ми плануємо збільшити обсяг виробництва сталі до 10 млн. тонн, замість нинішніх 7 млн. І тому комбінат потребуватиме збільшення видобутку залізної руди до 30 млн. тонн, замість нинішніх 16 млн.

Що стосується Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окиснених руд (КГЗКОРу), те він є спільним проектом кількох країн, куди входить і Румунія, яка планувала забезпечувати сировиною свій сталеплавильний комбінат. Сьогодні Румунський сталеплавильний належить «Міттал Стіл», що означає, що ми частково є співвласниками сировинної бази КГЗКОРу. У нашій металургійній групі є достатньо споживачів руди, щоб забезпечувати його стабільний розвиток, не залежно від зміни або коливання цін на залізну руду.

Якби було проведено тендер, то ми обов’язково взяли б участь у ньому, бо вважаємо, що були б найбільш надійним партнером для держави з реального здійснення цього проекту. На нашій стороні й досвід, і фінансові можливості, й наявність потужних виробників сталі, котрі нині виробляють її до 100 млн. тонн на рік.

— Екологічні проблеми в цьому регіоні завжди були гострі. Що з ними на комбінаті?

— Екологія — це таке питання, стосовно якого кожен має особисті враження та оцінки: «Чим ми дихаємо»? Це зрозуміло. Ми всі — й працівники підприємства, і його керівники живемо в одному місті, й нам не байдуже, яким повітрям ми дихаємо, яку воду п’ємо... На сьогодні ми цілком виконуємо екологічні норми та стандарти, передбачені українським законодавством. Але ми також дивимося в майбутнє і готуємося до того, що екологічні нормативи ставатимуть жорсткішими з кожним роком. Ми плануємо спрямувати значні кошти на модернізацію технологічних процесів, що поліпшить екологічну обстановку. Ми багато працюємо з керівниками підрозділів комбінату, щоб вони не тільки орієнтувалися на виконання виробничих планів, а й змінювали своє ставлення до таких питань, як захист навколишнього середовища. Це стосується підривних робіт. Ми змінюватимемо схему підривних робіт на рудниках комбінату.

— Адже в Кривому Розі кілька років тому був випадок, коли підривна хмара «накрила» міський ринок?

— Так, ми намагаємося знайти альтернативний проект проведення підривних робіт, який менш агресивно впливав би на довкілля. І сьогодні такі сучасні проекти впроваджуються в Кривому Розі. Ми вважаємо, що міська влада також повинна бути зацікавлена в покращенні екології і стимулювати розвиток сучасних технологій у підривній справі, сприяти в одержанні ліцензій.

— У зв’язку з цим не можу не поставити вам запитання про земельний конфлікт з місцевою владою — нібито комбінат зайняв 60 гектарів земель, що не належать йому?

— Це ще один міф, поширюваний у ЗМІ. Приступивши до роботи в Кривому Розі, ми встановили, що досі ніхто не робив інвентаризації земель, котрі перебувають у сфері користування комбінатом. І нині триває кропіткий процес інвентаризації.

А з міською владою і з міським головою паном Юрієм Любоненком у нас ділові хороші відносини. Ми уклали з містом контракт з розвитку міської соціальної сфери і уже виділили 6 мільйонів гривень. Це насамперед на створення інфраструктури дитячих садків, спортивної школи, поліклініки, на завершення будівництва православного храму в Саксаганському районі. Я вже не кажу про постійну допомогу технічними засобами, що їх надаємо безплатно і дуже часто.

Проте в нас не обходиться без проблем. Наприклад, коли ми спостерігаємо стійкі спроби деяких державних, у тому числі й правоохоронних, органів, м’яко кажучи, втручатися в питання, що не належать до їхньої компетенції. Час від часу ми одержуємо якісь «офіційні» запити, котрі законодавством не передбачені, а тому є непереконливими з точки зору закону і ділової етики. Наприклад, хтось пише листа, що він рекомендує укласти такий-то контракт із такою-то фірмою, і цікавиться, чому їй відмовили. Це некоректні ситуації, з якими нам доводилося зустрічатися і в інших країнах у їх перехідних періодах, наприклад, у Румунії.

— Які ви бачите механізми захисту від такого специфічного втручання в економічну діяльність?

— Складне запитання, адже весь час на нас накладається величезний обсяг перевірок нашої роботи. Ми порахували, що в першому кварталі поточного року було майже 500 людино-днів перевірок. Уявіть собі. Ми зобов’язані їм виділити кабінет, фахівця, надати документальну базу. Хоча усі вони закінчилися для нас позитивно: порушень не встановлено. Або інший нюанс: до нас надходять численні запити про виділення благодійної допомоги бюджетним організаціям, у тому числі й правоохоронним органам, державним фондам тощо. Їм важко зрозуміти, що на комбінаті затверджено і діє кодекс ділової поведінки, який поширюється на всіх працівників. Він виключає подібні види допомоги, бо такі дії можуть бути кваліфіковані як спроба впливу на державні інстанції, тобто як корупція. На щастя, ми не можемо не помітити, що така тенденція поступово, як то кажуть, виходить із моди.

— Дякую вам за відверту розмову.