Майже три роки не вщухає скандал довкола приватизації комунального підприємства
«Видавничо-поліграфічний комплекс «Запоріжжя». Можливо, ця подія залишилася б не поміченою громадськістю, якби не торкнулася долі журналістських колективів, котрі квартирують у Будинку преси. І почали розгортатися небажані для ініціаторів цієї вельми заплутаної справи колізії...Те, що колишнє партійне видавництво
«Комунар», яке після серпня 1991 року перейшло у власність територіальних громад області, дихало на ладан, було всім зрозуміло. Своїм допотопним поліграфічним обладнанням та захмарними тарифами на послуги воно примусило місцеві редакції друкувати свої газети в Дніпропетровській та Донецькій областях, а коли в Запоріжжі з’явився приватний «Видавничий дім «Кераміст», стало нікому непотрібним. У тому числі й своїм господарям в особі обласної ради.Але це так тільки здається дуже наївним людям, бо величезна будівля (і не одна) у центрі міста давно впала в око солідним дядькам, і вони чекали слушної нагоди прибрати її до рук. А підприємство, по суті, вже розвалилося і жило лише на орендну плату. На його площах розмістилися пивнички і виготовляли навіть надгробні пам’ятники. Тож привід для реорганізації напрошувався сам по собі, і 19 грудня 2003 року обласна рада прийняла рішення № 31 про створення господарського товариства з пайовою участю комунального підприємства
«Видавничо-поліграфічний комплекс «Запоріжжя» та інвестора. Частиною 2 пункту 2 цього рішення передбачалося, що розмір внеску комунального підприємства «Видавничо-поліграфічний комплекс «Запоріжжя» дорівнюватиме вартості будинків, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей, а також інших майнових прав (у тому числі на інтелектуальну власність) та грошових коштів, які визначатимуться на підставі експертної оцінки.Це, як визначило ТОВ
«Центр оцінки майна, бізнесу та інвестицій», не так і мало. Станом на 30 квітня 2004 року ринкова вартість об’єкта без урахування податку на додаткову вартість складала 6308627 гривень. І хоча визначений за конкурсом інвестор — страхове товариство з додатковою відповідальністю «Захід—резерв» — вносив у статутний фонд солідну суму в 10,5 мільйона гривень, «шлюб» виявився нерівним. Звісно ж, для територіальних громад області, котрі віддали свою «наречену» чужим дядькам задарма.Дивно, але цієї невідповідності, а точніше, грубого порушення статті 15 Закону України
«Про приватизацію державного майна» та статуту самого КП «ВПК «Запоріжжя», де йдеться про обов’язковий продаж цього майна та спрямування отриманих коштів до бюджету, не помітили навіть у обласній прокуратурі, хоча прокурор присутній на кожному пленарному засіданні ради. А от журналісти зчинили галас. І було чого. Нові господарі вирішили не панькатися зі своїми «квартирантами» й накрутили орендну плату так, що хоч збирай пожитки. Та що там плата, коли після кількох дошкульних публікацій було заварено вхід до редакції газети «Наше время плюс»! Щоб зайти до службового приміщення, журналісти попрохали допомоги в народного депутата України Ярослава Сухого, і той, як недоторканна особа, з «болгаркою» в руках розрізав зварювальні шви на металевих дверях.Скандал не вдалося зам’яти, і врешті-решт у вересні минулого року обласна рада прийняла рішення звернутися до Господарського суду Запорізької області, щоб він відмінив статут ТОВ
«Видавничо-поліграфічне об’єднання «Запоріжжя» у частині, що стосується безоплатної передачі в статутний капітал комунального майна та повернення цього майна територіальним громадам області. Але в суддів на такі речі інший погляд, і процес може тривати до безкінечності. Адже після кожного судового рішення та його оскарження справа постійно перебуває в русі від Запоріжжя до Києва і навпаки.Крапку в цій сумній і сумнівній історії вирішили поставити депутати нового скликання обласної ради і з другої спроби звільнили з посади директора КП
«Видавничо-поліграфічний комплекс «Запоріжжя» Олега Волкова як такого, що «без відповідних повноважень та правових підстав, при відсутності згоди Запорізької обласної ради на відчуження майна, порушуючи ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та п. 1.1 контракту від 25.04.2003 р., передав майно у вигляді цілісного майнового комплексу вартістю 6308627 грн. для формування статутного капіталу ТОВ «Видавничо-поліграфічне об’єднання «Запоріжжя», чим перевищив свої повноваження та грубо порушив законодавство». Повторилася стара притча про стрілочника, який відповідає за начальника станції, але, мабуть, так потрібно.Особливо зворушує запізнілий протест прокурора області (правда, за ці роки їх уже було декілька) на частину 2 п. 2 рішення Запорізької обласної ради № 31 від 19.12.2003 р.
«Про створення господарського товариства з пайовою участю комунального підприємства «Видавничо-поліграфічний комплекс «Запоріжжя» та інвестора». Ніде правди діти, прокурор називає речі своїми іменами, але «где ж ты раньше был»?Одностайно підтримавши протест прокурора області, на пленарному засіданні облради, що відбулося 28 вересня, депутати проголосували за те, щоб (новопризначений) директор КП ВПК
«Запоріжжя», що входить до складу ТОВ «Видавничо-поліграфічне об’єднання «Запоріжжя», «забезпечив повернення в установленому законодавством порядку майна, переданого як внесок до статутного капіталу, до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області». Як це йому вдасться зробити, можна тільки гадати. Втім, як ми переконалися, коли можновладці хочуть, то й гори перестрибнуть, не те що закон.Запорізька область.
