Чи є національність у Піноккіо? Дерев’яна голова, довгий ніс, кучерява чуприна та ще здатність ставати на одні й ті самі граблі по кілька разів... Наші діти вважають, що він — українець. В їхній список вітчизняних мультиплікаційних героїв також потрапили Карлсон, Вінні-Пух, Снігуронька, Гидке Каченя і Колобок... А от серед улюблених героїв — Гуффі і Міккі-Маус, Людина-Павук і черепашки ніндзя, Бетмен і Добриня Нікітич. Приміром, мультик про Добриню першокласниця Віка Чабан дивиться з ранку до ночі. Так розпочинається її знайомство з історією своєї країни...

Більшість моїх співрозмовників вважають цю проблему мультіпультяшною. Тішаться собі діти — і нехай. А ще — бавляться комп’ютерними іграми, ходять до кінотеатрів... Байдуже, якою мовою. Щось надолужать у школі. Може, книгу українську прочитають. Але сьогодні наші діти читають у вісімнадцять разів менше, ніж їхні батьки в 70-ті роки. А на полицях книгарень Києва чи Львова з кожних десяти книг тільки дві — українські. Дай Боже, щоб вони прочитали шкільну програму за хрестоматією.

«Нове покоління матиме універсальну свідомість: загальносвітову, сформовану Голлівудом, або регіональну пострадянську, сформовану російськими зразками», — вважає старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН Володимир Кулик. Іншими словами, в той час як держави об’єднаної Європи витрачають кошти на збереження традицій, культури, національної самобутності, ми плекаємо громадянина світу з універсальною свідомістю. Це саме те, що потрібно постколоніальній країні (вибачте, якщо образила чиюсь гідність, але за всіма ознаками наша — таки постколоніальна).

Пан Володимир, проте, не схильний драматизувати ситуацію. «Це не суто українське явище. Не так багато країн, які масово продукують свої мультики, фільми та серіали. Більшість тією чи іншою мірою споживає чужі зразки. Унікальність тільки в тому, що в нас усе це — російською мовою».

Володимир Кулик також переконаний, що неможливо створити вітчизняного замінника для глобальних інформаційних потоків. «Ми можемо говорити лише про додаток, який був би цілком українським. Тільки, боронь Боже, не шароварним». Водночас він погоджується, що вітчизняна кіно- й телеіндустрія з огляду на економічну вигідність нині працює на ринок не так України, як Росії. А тому національні, історичні, культурні особливості небажані. От і виходить щось середнє. «На зміст держава впливати не може. Адміністрування зазвичай призводить до зворотних ефектів. А ось щодо мови, то це — її обов’язок». Тим паче, що згідно з офіційними результатами останнього перепису для 67,5 відсотка населення рідна мова — українська...

У можливостях держави в просуванні україномовної продукції сумнівається народний депутат від Соціалістичної партії Василь Волга. «У нас змінилися правила гри. Всім керує капітал, і поки виробництво фільмів, мультфільмів, телесеріалів українською мовою не стане модним, не приноситиме дохід, нічого не зміниться. А заклики на кшталт: «Українцю, купуй українське!» -ні до чого не приведуть. У Львові україномовну продукцію купуватиме відсотків 30 дуже свідомих людей, а в Донецьку ви прогорите».

Отже, причина в низькій якості вітчизняної анімаційної та кінопродукції? Злий ворог — ринок? Юрій Гандзюк, директор компанії «Атлантик» (більш як 60 відсотків україномовної продукції просуває на ринку саме «Атлантик»), вважає, що ворогів щонайменше три: політика, ринок і людський фактор.

«З точки зору здорового глузду вести бізнес, пов’язаний з україномовною продукцією, немає жодного сенсу, — заявив він. — Ряд глобальних мереж магазинів її просто не беруть». Якщо бізнес зорієнтований переважно на російсько- чи англомовну продукцію, просувати україномовного конкурента фінансово невигідно. До того ж часто україномовну продукцію бойкотують саме тому, що вона україномовна, і з задоволенням беруть її російські замінники. А потім звітують: на півдні та сході на вітчизняне попиту немає.

«Це неправда, — запевняє Юрій Гандзюк. — Ось приклад. Наприкінці травня в Одесі відбулася книжкова виставка, на якій ми представляли свою «Дитячу колекцію» (мультимедійні програми для дітей українською мовою). Нас запросили до одеської гімназії. Після презентації вчителі й діти купили два ящики дисків». Я запитала, де можна придбати «Дитячу колекцію» в Києві. Пан Гандзюк відповів не одразу: «Може, в «Глобусі», може, в «Метрограді»...»

Нещодавно за сприяння «Атлантика» з’явилася збірка українських мультиків на DVD. Її презентували як першу. Хоча заради справедливості слід сказати, що славнозвісний «Петрик П’яточкін», який протягом багатьох років виконує місію останнього могіканина на україномовному відеоринку, на рівень DVD вийшов усе-таки раніше. Але йдеться про інше. До нової збірки «Мультики з України» ввійшли шість фільмів, музику до яких написав Олександр Спаринський і автори яких... попросили найменші гонорари. «Це наші суто вітчизняні умови праці, — зізнався Юрій Гандзюк. — Усі вимагають гроші наперед. А де їх узяти? Адже зазвичай авторський гонорар залежить від продажу». Отже, режисери наперед знають, що з продажем будуть проблеми? А ще — з першого погляду зрозуміло, що більшість анімаційних фільмів робили не так для дітей, як для журі. Саме там, на міжнародних конкурсах, можна зараз побачити вітчизняні мультфільми. Ними захоплюються дорослі дяді, видають нагороди... Після цього мультики повертаються до архівів кіностудій.

Режисер Олег Педан такі нагороди вже має. Він говорить російською мовою, але всі його мультгерої — тільки українською. Нещодавно закінчив роботу над шостим мультфільмом. П’ятий увійшов до збірки. «Це — прем’єра. Хвилююся, ніби вперше», — каже Олег Педан. Може, вже час подумати про власну збірку? «Я вмію робити мультики, а що далі — не знаю. Мабуть, це справа продюсерів».

Отже, мультики все-таки є. Вистачає і продюсерів. Але чогось усе-таки бракує? І чи праві ті, хто каже, що держава не повинна допомагати просуванню вітчизняної продукції на власному ринку? Коли ми садимо квітку і хочемо, щоб вона виросла, то поливаємо її, удобрюємо і прополюємо бур’яни... А вітчизняна мультиплікація, так само, як кінематограф, книговидання тощо, — саме та квітка, яку посадили у вже засаджений кимось, не нам (хоч і на нашій землі) квітник. Чекати, що путнє і саме проб’ється? Чи так чинять й інші держави? Ось іще один приклад, який навів Юрій Гандзюк. «Міносвіти замовило нам електронні підручники з органічної хімії для 9-10 класів. Усього 6 тисяч. Для порівняння: Міносвіти Росії, таких самих, тільки російською мовою, — майже 300 тисяч».

А Володимир Кулик нагадав, що свого часу «відсутність преференцій для українського книговидання була прямо пов’язана з бізнесовими інтересами певних політиків, які завалювали це питання у ВР».

Поки що найпродуктивніше захищають права громадян на спілкування рідною мовою представники Партії регіонів. Такої б послідовності їхнім опонентам. А як захисники російської мови ставляться до проблем україномовних дітей?

Людмила Кириченко, депутат ВР від Партії регіонів, вважає, що ця проблема — надумана. «Ми не живемо в замкнутому світі. Це — прогрес, і, хочемо ми цього чи ні, він впливає на людей, хоч би де вони були. Мультики можуть нам не подобатися, але діти їх сприймають. Міжнародна мова — англійська. І діти вивчають її з першого класу. Ми сьогодні швидше знайдемо школу, де взагалі не вивчають російську мову. Ми знайдемо школу, де дітей, які на перерві спілкуються російською, карають. Ми повинні духовно розвиватися не в односторонньому порядку. А це передбачає вивчення і української літератури та мови, і багатої російської культури, і американської. Чого ж ми будемо сьогодні цих дітей обмежувати тільки українським? Вишиванки вчити?»

Щодо обов’язку держави задовольняти духовні потреби дітей рідною мовою, пані Людмила висловилася так: «Країна повинна забезпечити всебічний розвиток дитини. Створити такі економічні умови, щоб було все: і англійською, і російською, і українською. І до чого тут мультики? Дитина і англійською їх зрозуміє!»

Тут дозвольте короткий коментар сімейного системного психотерапевта, психіатра Олександра Берчуна: «Роль мультфільмів, як і всього, що викликає в дитини інтерес, у формуванні особистості дуже велика. А мовний реєстр у сприйнятті інформації — надзвичайно важливий. Якою мовою дитина думає, такою вона повинна отримувати левову частку інформації про світ і життя.

Щодо змісту... Діти переглядають один і той самий мультик багато разів. Камінчик за камінчиком будується новий будинок. Формується особистість з цінностями, які пропагуються культурами, що виробляють продукт, з рисами, не характерними для українського менталітету. Для позиціонування українського в нашій мультиплікації краще за «Козаків» Дахна поки що нічого не зроблено».

Нація — це не тільки мова. Але що таке нація без мови? В Ірландії за вивчення ірландської буває і доплачують. І все одно не кожен зможе перекласти, що написано на меморіальних плитах біля пам’ятників полеглим героям. Знають, що боролися вони за незалежність...

Націю об’єднує минуле. Але що то за нація, яку не може об’єднати її майбутнє? Хтозна, може, за кілька років сьогоднішні п’ятирічки з новою універсальною свідомістю схочуть надати нову державну назву і Україні.

А ще цікаво: які мультики дивляться діти президента? Українського й американського?