У конференц-залі ФК «Динамо» (Київ) часто в урочистій обстановці вшановують ветеранів клубу, вітають їх з різними ювілеями і датами. Але такого напливу людей щось і не пригадую. Привітати із 70-річчям Віктора Каневського, першого капітана «золотого» складу «Динамо» зразка 1961 року, котрий перший із немосковських клубів став чемпіоном СРСР, зібралися гравці різних поколінь, численна рідня, друзі (дехто приїхав навіть із-за кордону), журналісти, юні вихованці динамівської школи.

Хоча він давно вже мешкає у США, але його шанують і люблять на Батьківщині. Як і багато років тому, Канева, якого Київ і вся Україна обожнювали, був у центрі уваги. Було багато спогадів, а ще більше теплих і щирих слів на адресу ювіляра. Серед перших привітати Каневського приїхав його давній шанувальник, Голова Верховної Ради України Олександр Мороз. Ще у студентські роки він постійно ходив на матчі з участю улюбленого «Динамо», захоплювався віртуозною грою блискучого форварда і його партнерів.

— Я вдячний долі, що сьогодні маю можливість сказати Віктору Каневському те, чого чекав довгих 45 років, — сказав Олександр Олександрович. — Я був на пам’ятному матчі проти харківського «Авангарду», сидів у першому ряду, звідки із-за спин правоохоронців бачив лише фрагменти гри. Я був одним з перших, хто підпалив газету, коли дізнався, що «Пахтакор» здолав столичних торпедівців. Ми — чемпіони! Важко передати словами, що коїлося тоді на стадіоні. Я захоплювався капітаном того складу Віктором Каневським і лише тепер отримав нагоду висловити всі слова вдячності та гордості за Віктора Ілліча. Ваш час в українському футболі не минув — він лише настає.

Чудові слова на адресу Віктора Ілліча сказали Григорій та Ігор Суркіси — ініціатори вшанування ювіляра. До них приєдналися колишні гравці київського «Динамо», футбольні функціонери. Юні динамівці подарували Вікторові Іллічу «Лавровий вінок Слави».

З особливим інтересом присутні спостерігали на екрані міні-фільми з особистого архіву ювіляра та письменника Деві Аркадьєва. Запам’ятався епізод, коли після гола у чемпіонаті країни Віктора Каневського у ворота Володимира Маслаченка, котрий захищав кольори московського «Локомотива», коментатори — незабутні Штепсель і Тарапунька — на всю країну жартома сказали: «Вставай, Маслаченко, застудишся».

Заслужений майстер спорту Володимир Мунтян розповів, як, спостерігаючи за парканом бази «Динамо» на Нивках за тренуваннями Каневського, Біби та Базилевича, він поцупив одного м’яча, яким грали його кумири. «Після удару через паркан ми схопили м’яча і закопали його. А потім принесли до свого двору на Чоколовці. Уявіть, якою була наша радість від цього. Ми не могли навіть уявити, що вже за кілька років будемо самі тренуватися разом із великими футболістами».

Спілкуючись із кореспондентом «Голосу України», розчулений Віктор Ілліч сказав, що заради такого свята варто прожити принаймні сімдесят років, що тільки у рідному місті серед дорогих людей почуваєшся найкраще, найкомфортніше і найприродніше. За це вшанування він дуже вдячний Григорію та Ігорю Суркісам, Федерації футболу України.

З розмови з’ясувалося, що найбільше вразила Каневського база на Нивках, де колись тренувалося і відновлювалося знамените київське «Динамо». Нині цю територію перебудували і модернізували, на ній розташувалися футбольна школа і академія клубу. «Про такі розкішні умови, — сказав ювіляр, — можуть лише помріяти в багатьох провідних клубах світу. А це означає, що в київського «Динамо» є майбутнє. Для мене це найбільша радість».