Кредит під контроль

Як відомо, Міністерство освіти і науки взяло у Світового банку кредит. Як розподілятимуть ці кошти?

Сергій ХОЛОД, студент.

Новомосковськ

Дніпропетровської області.

Про це краще знає міністр Станіслав Ніколаєнко. Йому слово.

— Ми взяли 86 мільйонів доларів кредиту. Протягом чотирьох років нам даватимуть майже по 22 мільйони щороку. Ще десять мільйонів доларів виділяє Україна. За ці кошти буде реалізовано три проекти. По-перше, допомога інститутам післядипломної освіти. По-друге, розробка нових програм, підручників, посібників, в тому числі й на інформатизацію освіти. 500 шкіл отримають сучасну комп’ютерну техніку. І, по-третє, на ці кошти ми ремонтуємо школи. Проекти слід подавати до спеціально створеної дирекції, яка працює під контролем МОН та Світового банку. До розподілу коштів на школи міністерство не має жодного відношення. Гроші переказують у регіони і там місцева влада визначатиме об’єкти фінансування.

Алергія на слово

Ставлення письменника Сергія Жадана до тих чи інших подій — в його творах.

А що думає колишній викладач педагогічного університету про шкільну програму, зокрема, про викладання літератури в школі?

— Який свій твір ти вніс би до шкільної хрестоматії? — запитала харків’янина «Україна молода».

— Я не радив би цього робити... Хоча це не заважає Міністерству освіти вносити твори до програми. Взагалі є така парадоксальна штука: вони це роблять, навіть не радячись із авторами, не попереджуючи їх. Себто таке поняття, як копірайт, для Міносвіти, очевидно, взагалі не зрозуміле. У принципі це, можливо, свідчить про якусь таку продвинутість працівників міністерства, тому що взагалі копірайт — це буржуйська штука, і з нею треба боротися. З другого боку, якби мене попередили, мені було б якось приємніше.

...Як професійний педагог, сказав би, що сучасну літературу та й загалом найкращі літературні твори до програми потрібно вносити факультативно, тому що насправді викладання в українських школах української літератури породжує лише ненависть до неї з боку школярів. По-перше, у нас програми не максимально адаптовані до навчального процесу. По-друге, у нас не надто кваліфіковані викладачі. Це призводить до того, що все це викликає алергію на подальше вивчення української літератури, та й не лише української. Та й не лише літератури.