До початку нинішнього року ВАТ «Сумирибгосп» входило в елітну десятку українських підприємств з вирощування ставкової риби. Щороку колектив рибгоспу (260 осіб) доправляв до столів вітчизняних і зарубіжних споживачів майже дві тисячі тонн відбірних сріблястих коропа й амура, товстолобика, а три роки тому ще й почав вирощувати мрію всіх гурманів — осетрових. Тож восени, у період промислового вилову рибного багатства, у черзі біля цехів підприємства — Глухівського, Конотопського, Краснопільського та Сумського — у надії завантажитись озерною свіжиною щодня вишиковувалося до сотні автоморозильників, у тому числі з близького зарубіжжя і Прибалтики.

А нині, у розпал чергової путини, у «Сумирибгоспі» незвична тиша й благоденство: за день тут затоварюється не більш як десяток морозильників. Сумських промислових рибалок наче заклинило з такою силою, що навіть спеціалізовані рибні магазини області й ті сьогодні фактично перебиваються з хліба на воду: продукцію, яка коли-не-коли надходить у продаж, покупці розмітають за лічені хвилини.

Яка ж пошесть вибила колектив підприємства з колії і змушує крок за кроком здавати позиції? Отримати відповідь на це запитання нам допоможе невеличкий екскурс у півторарічне минуле...

Нова мітла на свій лад усе змітає...

У вітчизняному бізнесі виграші переважно випадають найспритнішим і, даруйте, найнахабнішим. Аналогічна метаморфоза чекала ВАТ «Сумирибгосп» після президентських виборів. У лютому 2005 року, коли навколо політичних супротивників переможців президентських перегонів запахло смаженим, власник контрольного пакета акцій підприємства помахав усім ручкою й до кращих часів відбув за тридев’ять земель. Тож і «Сумирибгосп», не рахуючи дрібних акціонерів, фактично опинився біля розбитого корита і став, так би мовити, нічийним. Однак, як відомо, святе місце довго не пустує. Не встиг колишній власник щільно причинити за собою «двері», як у його крісло у торішньому квітні тут же націлився «правонаступник» — якийсь Олександр Коновалов. І, як стверджують бізнесові люди Сумщини, нібито всадити його туди захотілося впливовим столичним політикам. Однак закулісні «козирні» режисери не дуже налякали управлінців підприємства, і вони почали чинити серйозний спротив незнаному прибульцю. Попри низку рішень судових інстанцій, які почергово виносились на користь то однієї, то іншої сторони, управлінці майже півроку стояли на смерть у своєму рішенні показати Коновалову на двері. Однак залітний «рибалка» також виявився не ликом шитий і у відповідь зробив не менш вправний хід конем: перетягнув на свій бік (якими засобами і обіцянками — історія замовчує. — Авт.) одного з найвпливовіших представників акціонерної дрібноти на додачу з парочкою-трійкою управлінців, з чиєю допомогою 21 вересня того-таки 2005 року провів загальні збори акціонерів ВАТ «Сумирибгосп», на яких відкликав та переобрав органи управління: спостережну раду, правління та ревізійну комісію. Втім, операція зірвалася завдяки стійкості управлінців, що знову виступили проти нього єдиним фронтом. Та Коновалов на такі смішні перепони, схоже, чхати хотів. І для досягнення заповітної мети — будь-що всістися у давно омріяне крісло, а заодно, робить другий хід конем: у тандемі з акціонером-перебіжчиком проводить «альтернативні» збори акціонерів ВАТ «Сумирибгосп», анітрохи не вагаючись, витягає на світ Божий протоколи з необхідними йому рішеннями і все-таки вмощується у «трон» голови спостережної ради. Однак ідилія між подільниками тривала недовго. Уже за тиждень після «урочистого» в’їзду в начальницький кабінет один з найближчих партнерів — щойно «спечений» Коноваловим фінансовий директор Артем Соколов подає позов до суду про... неправомірність зборів. Та це був лише початок судової каруселі (загалом у цій справі суди у різних географічних точках держави за рік винесли близько 20 рішень і ухвал. — Авт.), яку почергово почали розкручувати як недавні наперсники, так і супротивники Коновалова. На самому початку — за якийсь місяць-два після появи новоспеченого керівника «Сумирибгосп» сплачує одній страховій компанії як страховий внесок кругленьку суму. А вже на кінець минулого року колектив рибного монополіста ледь не опинився на межі банкрутства. Однак то були навіть не квіточки, а лише їхні передвісники. У лютому 2006-го через збори акціонерів було проведено дозвіл на придбання так званих «сміттєвих», тобто знецінених, акцій загальною вартістю майже 2,5 мільйона гривень. Така спритність привела у «захват» не лише подільників, адже за деякими даними, наявні в акціонерів «Сумирибгоспу» акції ВАТ «ВО Нафтохімія» на момент придбання коштували (вдумайтесь тільки. — Авт.) 0,0007 гривні за одну штуку, замість 0,25 гривні, як зазначено у протоколі загальних зборів... За таких обставин виходить, що ВАТ «Сумирибгосп» завдано величезних збитків.

Оце розмах. І пояснюється він, на мою думку, лише одним: намаганням висмоктати з підприємства всі активи і знищити його шляхом процедури банкрутства. Зрештою, суперкомбінатори, гадаю, розуміли: у кожного клубка буває кінець. Тож, мабуть, щоб відстрочити його у часі якнайдовше, спішно починають перетворювати територію головної контори офісу на неприступну середньовікову фортецю. Адже невдовзі в Сумах розташувався батальйон внутрішніх військ. На щастя, напередодні усіх стратегічних операцій у підприємства з’явилися нові власники, які законно викупили на біржі 75,6 відсотка акцій. Ще й військовий підрозділ пильно охороняв майно. Тож усі спроби трьох юридичних фірм на законних правах вступити у володіння підприємством натикалися на сурові погляди людей у камуфляжі з автоматами наперевіс.

Так у протистоянні збігло три довгі місяці. Для подальшого недопущення подібних дій нові акціонери спішно проводять загальні збори, на яких відлучають Коновалова від годівниці, обирають нове правління, ревізійну комісію і, нарешті, займають свої місця на виробництві...

І депутата депутат послав владним поглядом...

Однак ненадовго. Пан Коновалов зі швидкістю блискавки мчить до столиці і намагається блокувати рішення зборів. І, уявіть собі, блокує. Не сам, звісно, а з допомогою одного із суддів Печерського районного суду міста Києва. Так розпочався четвертий місяць протистояння. 18 липня опоненти Коновалова проводять чергові загальні збори, рішення яких підкріплюють ухвалою Ковпаківського районного суду міста Суми і за тиждень у присутності судового виконавця врешті-решт долають охоронні коноваловські бастіони. Ось тут, нарешті, ми й добралися до обіцяних мною «ягідок».

Новосели, самі того не підозрюючи, виявилися каліфами на годину. Ранком 27 липня попередник, образно кажучи, вже безстрашно крутив їм велику дулю. До того ж за спиною одного з народних депутатів, який примчав на виручку з далекої столиці у супроводі взводу охоронців. Либонь для того, щоб опоненти не брали дурного в голову й, бува, не подумали, що захисна акція короткочасна, народний обранець привселюдно оголосив, що віднині в конторському приміщені ВАТ «Сумирибгосп» міститься приймальня народного депутата.

— Він виявився таким широким у плечах, що заангажував під неї увесь офіс, тобто понад п’ятсот квадратних метрів, — іронізує новообраний голова правління Анатолій Литюга. — Зайняв на сміх курям і людям. Адже до приймальні, через її трикілометрову віддаленість від найближчої околиці Сум, як у пушкінському «Анчарі» ні звір не прийде, ні птах не прилетить, а тим паче пересічний виборець. Можливо, якийсь сторічний відчайдух через силу й доповз би на побачення із «всенародним» обранцем, та не знають люди, що депутат для спілкування з ними розбив свій похідний «приймальний бівуак» у дідька на болоті. До речі, як мені відомо, після «урочистого» відкриття свого офісу київський пан жодного разу не з’явився у ньому. Зате опечатав контору за всіма законами детективного жанру та ще й поставив для охорони «пломби» два десятки вінницьких «качків». І тим самим повністю паралізував діяльність підприємства. Внаслідок цього блазнівського «ілюзіону» трудовий колектив Сумського рибцеху два місяці залишається без зарплати. І коли буде знято з офісу «історичну» облогу — хіба що Господь відає...

А судді хто!..

Ви гадаєте, нове керівництво підприємства задовольняється підтримкою лише політиків? Якби не так. Того самого дня відразу після «освячення» депутатської приймальні, пан Олександр чкурнув до столиці зі своїм водієм Ігорем Литвиненком, який був введений ним до попереднього складу спостережної ради ВАТ «Сумирибгосп», шукати «правди» в суддівських пенатах Печерського районного суду міста Києва. Не з натхнення, ні. Ставлю до вашого відома, що він «проклав стежку» до цього судового органу ще торік. Це при тому, що частина 2 статті 109 Цивільного процесуального кодексу України встановлює: «Позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням». Щас. Наприкінці позаминулого місяця здригнулося ще одне непідкупне серце — судді Ольги Умнової з того-таки неупередженого Печерського райсуду. І билося воно з такою дивовижною частотою, що упродовж 11 днів — 01.08., 04.08. та 11.08. — ця пані провела за позовом Ігоря Литвиненка три судові засідання і прийняла стільки само ухвал. На його користь, зрозуміло. На щастя, ще залишилися в державних органах, зокрема, у Державній виконавчій службі Ковпаківського району міста Суми справді неупереджені й чесні виконавці, які керуються тільки буквою Закону. Двічі відмовляли вони «кур’єру» Умнової у відкритті виконавчого провадження. Тож після другої відмови бідним виконавцям чотири дні поспіль втокмачували «істину» високопоставлені чини з обл-держадміністрації. А столична пані так розійшлася, що з третьою ухвалою прислала, як на мене, завуальовану погрозу: «... Разом з тим, державний виконавець, в постанові від 8.08. 2006 року про відмову у відкритті» виконавчого провадження, на думку суду, перевищує свої повноваження, що може потягнути за собою негативні наслідки...» («грамотність» автора я зберіг. — Авт.). Одне слово, під судовим і адміністративним тиском працівники державної виконавчої служби Ковпаківського району змушені були прийняти до провадження останню «історичну» ухвалу судді Умнової.

Так, завдячуючи судово-депутатському «захисту», колектив ВАТ «Сумирибгосп» й надалі залишається економічно паралізованим й щодня зазнає фінансових збитків. Багатомісячний простій обійдеться йому річним недобором щонайменше 650 тонн риби — однієї третини від запланованого. І хоча Печерський районний суд «найгуманніший» і «найсправедливіший» у світі, але чимало його ухвал, на мою думку, всупереч рішенню вищої судової інстанції держави — Верховного Суду України — нагадують пряме втручання у господарську діяльність. Та українські суди, наче змовившись, вважаю, порушують це рішення щодня сотні, якщо не тисячі разів. Чому? Бо в державі й досі немає Закону про притягнення суддів до відповідальності. А відтак «васьки» слухають і, ніби нічого не сталося, грають у свою гру. І це, хоч як дивно, їм зазвичай сходить з рук. Саме про таких в Одесі кажуть: «Щоб ми так жили, як вони судять».

І все-таки, попри сказане, законні акціонери ВАТ «Сумирибгосп» не втрачають віри у справедливість. Вони заручились підтримкою одного з народних депутатів, який має підготувати відповідний запит до правоохоронних і судових органів, а також оприлюднити відкритого листа колективу підприємства на одному з найближчих сесійних засідань Верховної Ради України.

Сумська область.