Цими днями, як відомо, в Києві відбувається представницький міжнародний форум, присвячений 65-й річниці трагедії Бабиного Яру. Напередодні його відкриття президент фонду «Всесвітній форум пам’яті Холокосту» В’ячеслав Кантор заявив журналістам, що «Бабин Яр досі є секретною трагедією людства. Мало хто знає, якому жахливому злодіянню Бабин Яр дав поштовх... знищенню 1,7 мільйона євреїв тільки на території України».

З цим визначенням будь-яка людина, що претендує на звання «гомо сапіенс» не лише в біологічному сенсі, не сперечатиметься. Але, на жаль, «секретною трагедією людства» залишається не лише залитий кров’ю безневинних жертв Бабин Яр. Голодомор, який, за оцінками багатьох дослідників, обірвав життя десяти мільйонів, і досі не дістав чіткого визначення як найжахливішого злочину колишньої системи проти українського народу. Цими ж днями міністр закордонних справ Борис Тарасюк на засіданні 61-ї сесії Генасамблеї вкотре закликав ООН визнати, що штучний голод 1932—33 років в Україні був актом геноциду, «свідомо організованого комуністичним тоталітарним режимом» для знищення основи української нації — її селянства. Такий крок міг би стати внеском ООН в підготовку відзначення 60-ї річниці Конвенції з відвернення та покарання злочинів у сфері геноциду.

Однак невідомо, чи справдяться ці сподівання. Для песимістичного висновку показовий такий факт. Пан Тарасюк попросив керівника Конференції голів провідних американських єврейських організацій Гарольда Таннера посприяти тому, щоб парламент Ізраїлю ухвалив резолюцію про визнання Голодомору 30-х років геноцидом проти українського народу. Так, як це зробили законодавчі органи багатьох інших держав. Коментуючи це прохання, депутат кнессету Михаїл Нудельман вельми скептично поставився до ухвалення в найближчій перспективі позитивного рішення. Адже, за його словами, про трагедію українського народу часів сталінської колективізації простим ізраїльтянам «відомо дуже мало».

Мабуть, це справді так. І причина тут не лише в інформаційній блокаді громадян обітованої землі, для яких сталінський терор виявився «середньовіччям» порівняно з жахами Другої світової. Протягом багатьох років українська влада — і радянська, і її наступниця — дуже мало переймалася трагедією власного народу. Та й нині в уряді працюють «гуманітарії», які свого часу пропонували вивчати у школі біди інших націй, а не своєї. Правду про Голодомор так довго замовчували, а багато хто й нині намагається продовжити цей курс на безпам’ятство, що людство призвичаїлося не помічати зникнення мільйонів, скошених голодом.

Поділ трагедій на «види» — не менш жахливий злочин уже ХХІ століття. Бо це загрожує і новими Голодоморами, і новими Холокостами. Є що вивчати іншим народам. Є над чим працювати нашим Президенту й новому уряду, антикризовій коаліції й опозиції...