Відродження виноградарства — справа державного значення

Чому ми акцентуємо увагу саме на ретельному виборі площ під виноградники? Комплексні обстеження стану виноградників, виконані фахівцями Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В. Є. Таїрова», показали, що в багатьох випадках незадовільний стан насаджень (зрідженість, щорічні ушкодження заморозками чи морозами, недостатня якість урожаю тощо) перебуває у прямій залежності від вибору ділянок під час закладання виноградників. Якщо ділянку під закладання нового виноградника вибирали без попереднього врахування екологічної оцінки території, то перспектив мати продуктивний і довговічний виноградник на такій ділянці не буде. На жаль, такий підхід під час розробки проектів закладки нових виноградників триває.

Майже в усіх районах спостерігається закладання виноградників уздовж усього схилу, в тому числі і на нижніх ділянках, які непридатні для вирощування винограду в зв’язку з підвищеною заморозко- та морозонебезпечністю та якісними показниками грунтів. Як приклад можна навести молодий виноградник сорту Каберне Совіньйон 2004 року посадки в господарстві «Агродар» Ізмаїльського району на Одещині. Виноградник розташований на пласкому південно-західному схилі на площі майже в 110 гектарів. Усупереч рекомендаціям, розробленим співробітниками ННЦ «ІВіВ ім. В. Є. Таїрова» в рамках програми розвитку виноградарства в цьому районі, він розміщений уздовж усього схилу, в тому числі і в нижній його частині, і на дні пологої долини. На теперішній час різниця в кількості пагонів рослин на верхній і нижній частинах схилу та дні долини становить 1—3 пагони, діапазон розвитку рослин відрізняється майже вдвічі. Аналогічний стан молодих виноградників спостерігається і в інших приватних та колективних господарствах Одещини: із обстежених 3,5 тисячі гектарів насаджень до 15 відсотків розташовано в несприятливих за екологічними умовами місцевостях.

Таке саме становище спостерігається і на Херсонщині. Так, у ВАТ «Кам’янський» Бериславського району під час розробки довгострокової програми розвитку виноградарства, яку виконали співробітники ННЦ «ІВіВ ім. В. Є. Таїрова» у 2000 році, площу майже в 25 гектарів було оцінено як неперспективну для закладання виноградників за низки обставин, і передусім за екологічними умовами. Проте рекомендації в процесі розробки проектно-кошторисної документації не були враховані, і 2003 року на цій площі була закладена виноградна плантація. Уже в рік посадки приживлюваність не перевищувала 75—80 відсотків. У наступні роки зрідженість сягнула 35—40 відсотків і продовжує збільшуватись. Виноградник перспектив на майбутнє не має. Схожі приклади можна навести стосовно фермерського господарства «Анісімов» того ж Бериславського району та інших.

Низька якість проектів на закладання виноградників обумовлена не лише тим, що іноді проекти розробляють спеціалісти, які недостатньою мірою володіють сучасними знаннями культури винограду та ампелоекології. Головна причина полягає в застарілій нормативно-методичній базі проектування виноградних насаджень. Так, розробка проектів нових виноградників в Україні сьогодні здійснюється на основі «Инструкции по проектированию садов, виноградников и питомников» (Москва, 1986 г.), яка не відповідає сучасним вимогам: змінилися технології вирощування винограду, прийшли в галузь нові сорти, змінилися й форми власності та господарювання, виконуються детальні ампелоекологічні мікрорайонування тощо. Недостатнє врахування цих чинників призводить до значних втрат.

Учені ННЦ «ІВіВ ім. В. Є. Таїрова» розробляють нову «Інструкцію з проектування виноградних насаджень», яка врахує сучасний стан соціально-економічних та екологічних умов в Україні. Вважаємо за необхідне всі розроблені проекти закладання виноградників до їх затвердження та фінансування передавати на експертизу в провідні науково-дослідні установи з виноградарства. З цього приводу потрібно нашій академії (УААН) видати спільний з Мінагрополітики наказ.

Не менш важливим є питання районування сортів винограду. Тільки адаптовані до даної місцевості сорти здатні давати сталі та високоякісні врожаї, які стануть сировинною базою конкурентоспроможної на європейському чи світовому рівні продукції. Річ у тім, що в Україні районування сортів останній раз відбулося майже півстоліття тому. У виробництво надійшли нові сорти вітчизняної та світової селекції, комплексностійкі, з новими показниками якості. Ми ініціюємо перед Мінагрополітики невідкладну роботу з перегляду районування сортів та спеціалізації районів виноградарства і виноробства паралельно з розробкою довгострокової програми розвитку галузі.

Наша держава свого часу слугувала взірцем технологій виробництва садивного матеріалу винограду — від ведення маточників прищепи і підщепи до розробки машин і механізмів для щеплення та вирощування виноградних саджанців. Останніми роками виноградна розсадницька база майже втрачена. Це призвело до щорічних значних витрат на імпортований садивний матеріал, який не адаптований до місцевих умов, іноді сумнівного походження, уражений хворобами. Тобто кошти витрачено, а сучасних високопродуктивних виноградників з такого садивного матеріалу немає. Тим часом у нас збереглися власні розсадники, технологія в яких нічим не поступається кращим закордонним фірмам, а в деяких питаннях переважає їх. Це державне підприємство Дослідне господарство «Суворова» ННЦ «Інститут виноградарства і виноробства ім. В. Є. Таїрова», агрофірма «Білозерський», ВАТ «Придунайський» та інші. У 2001 році УААН та Мінагрополітики видали спільний наказ про переведення виноградарства України на сертифіковану основу. За ті роки, що пройшли від дня пидписання наказу, виконано певну роботу. Так, науковці ННЦ «Інститут ВіВ ім. В. Є. Таїрова», де цим наказом створено Центр клонової селекції винограду, виділили клони кращих сортів, виростили вихідний і базовий матеріал цих клонів, розробили та затвердили державні стандарти на садивний матеріал винограду. В шести базових розсадниках Центру клонової селекції закладено 14 гектарів базових маточників прищепи та 96 гектарів маточників підщепи відповідно 32 та 6 кращих сортів і клонів винограду. Але, згідно із Законом України «Про насіння та садивний матеріал», потрібні державна підтримка виноградних розсадників для закладки маточних насаджень базовим матеріалом, державне замовлення цим розсадникам на вирощування саджанців вищих селекційних категорій якості. Нарешті, через засоби масової інформації, семінари, наочний показ та спираючись на нормативно-правові документи слід переконати виробників винограду в потребі закладання нових насаджень лише сертифікованим садивним матеріалом.

І коли вже мова пішла про державну підтримку виноградних розсадників, то не завадило б підтримати і наукові установи галузі для селекції нових сортів, розробки нових технологій тощо за рахунок одновідсоткового збору на розвиток садівництва, виноградарства і хмелярства, передбачивши для них 10 відсотків збору. Відомо, що бюджетних коштів обмаль, а добувати позабюджетні кошти науковим установам сьогодні дуже нелегко.

Розвиток галузі потребує сучасної нормативно-правової бази. Після тривалих зволікань в Україні прийнято Закон «Про виноград та виноградне вино». Не можна сказати, що він досконалий. Ще до набрання цим законом чинності 1 січня 2006 року в нього було внесено зміни і доповнення. На наш погляд, цих змін і доповнень замало, потрібно внести ще низку статей і доповнень до них. Краще за все було б розпочати роботу над новим варіантом закону про виноград та вино з урахуванням змін форм власності та господарювання, ринку вина, адаптації до нормативної бази Світової організації торгівлі та Європейського союзу. Але це справа майбутнього. Зараз головне зробити так, щоб закон діяв на користь розвитку галузі.

На превеликий жаль, Закон України «Про виноград та виноградне вино» прийнято, він набрав чинності, а дієвого впливу на розвиток галузі він не дає. Швидше за все, це пов’язано з затримкою розробки низки підзаконних актів, спрямованих на вирішення конкретних питань в межах закону. Передусім мова йде про виробництво вин. Наша держава має унікальні райони виноградарства і виноробства, знані і відомі в світі. Досить назвати Гурзуф, Лівадію чи Масандру у Криму, Шабо чи Болградщину в Одеській області, Берегівщину в Закарпатті, як в уяві споживача постануть «Мускат білий Червоного каменя», чудові столові вина з Шабських пісків, «Троянда Закарпаття» та інші неперевершені вироби українських виноробів. Це національне надбання України, його потрібно пропагувати, розвивати і зберігати. В усьому світі такі вина номінуються як вина вищої категорії якості, вина контрольованих найменувань за походженням і підтримуються державою.

Протягом століть складалися певні звичаї, традиції, пов’язані з виготовленням і вживанням вина. Ввійшли в побут правила, певний ритуал, якого заведено дотримуватися на банкетах, урочистих прийомах і просто в дружньому товаристві. Правильно підібрати вино, яке відповідало б стану та смаку того чи іншого споживача, подати його в поєднанні з певними стравами і саме за певної температури — все це мистецтво. А, крім того, науковцями переконливо встановлено, що виноградне натуральне вино — цінний засіб протистояння багатьом хворобам, особливо серцево-судинним. Економічно розвинені країни світу широко пропагують вживання виноградного вина і, як наслідок, захворювання зазначеними хворобами там істотно зменшилися.

У нашій державі, на жаль, широко пропагують лише пиво та міцні алкогольні напої. Мало того, останнім часом у засобах масової інформації з’явилися статті про так зване порошкове вино та його переваги перед натуральними виноградними винами. Виноробам навіть закидають, що вони не усвідомлюють переваг сучасних технологій перед застарілими методами виготовлення вина! І деякі державні чиновники підтримують «нові технології» виготовлення вина.

У Законі України «Про виноград та виноградне вино» чітко визначено, що таке фальсифікація вина та як відповідатиме за неї фальсифікатор. Однозначно можна стверджувати, що порошкове вино — це підробка, фальсифікація, порушення законів України. Ми доручимо нашим фахівцям — виноробам і виноградарям провести роз’яснення стосовно користі і винограду, і вина, виступити в засобах масової інформації на цю тему. Але час уже урядовцям «і владу вжити». В Україні і без порошкових вин є досить проблем у виноградарстві і виноробстві, які треба розв’язати перед вступом до Світової організації торгівлі та Європейського союзу. І треба чітко усвідомлювати, що тільки-но десь буде створена шпаринка для порошкових вин, — держава назавжди втратить галузь виноробства, буде посміховиськом в очах світового товариства, українці будуть приречені вживати сурогати сумнівного походження, а натуральні виноградні вина нам завезуть як не з Європи, то з Південної Америки.

У далекі часи (ще до революції 1917 року та після неї) виноградарі і винороби на своїх з’їздах, які проводилися досить регулярно, вирішували болючі питання галузі, знаходили шляхи вирішення цих питань, добивалися підтримки уряду, домовлялися про спільні дії. Доцільно було б і в наш час відродити такий спосіб пошуку шляхів поліпшення справ галузі, обміну досвідом, узгодження спільних дій.

Проблеми перед виноградарями та виноробами держави складні. Але вчені і спеціалісти Національного наукового центру «ІВіВ ім. В. Є. Таїрова» впевнені, що в Україні можна відродити таку важливу галузь сільськогосподарського виробництва та створити сучасну, сталу, високопродуктивну базу виноробства та вирощування столового винограду. Галузь знову стане показником якості життя українців, а бюджет держави матиме істотне поповнення. Для цього в нас є науково-технічний потенціал, власні сорти та типи вин, новітні технології й досвід. Потрібна лише підтримка уряду.

В’ячеслав ВЛАСОВ,директор ННЦ «ІВіВ ім. В. Є. Таїрова»,заслужений працівник сільського господарства України.