Коли наш читач Микола Кучер відчув, що його здоров’я і життя — «на волосинці», він звернувся до редакції, до всіх добрих людей по допомогу. Йому конче необхідна була операція. На той час у Львівській обласній клінічній лікарні завершували реконструкцію ангіографа (рентгенівського апарата для лікування серця і судин) й ремонт приміщення. Редакція «Голосу України» звернулася по допомогу до Олександра Лемішка, і він пообіцяв максимальне сприяння.

Згодом до корпункту у Львівській області надійшов лист:

«Я, Кучер Микола, багато років читаю і передплачую газету «Голос України», хочу щиро подякувати завідувачу 1-го кардіохірургічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні, заслуженому лікареві України Віталію Георгійовичу Аверчуку, кардіохірургу Андрію Володимировичу Ратичу, анестезіологу Ірині Михайлівні Федоришин за успішно проведену операцію та повернення мене до повноцінного життя. Дякую голові обласної ради Мирославу Петровичу Сенику, міському голові Трускавця Леву Ярославовичу Грицаку за матеріальну допомогу, а також головному лікареві Олександру Богдановичу Лемішку та головному редакторові газети «Голос України» Анатолію Федоровичу Горлову за розуміння, сприяння, моральну підтримку.»

Микола Кучер не хотів мати немічний вигляд, а тому запросив у гості аж тоді, коли повноцінне життя справді повернулося до нього обличчям. І я побачила сяючі очі енергійного, усміхненого чоловіка. Наш читач — гуцул, родом із гірського села на Івано-Франківщині. Там живе його 92-річний батько, який заклав у родині «код» довгожителів. Відтак у 59-річного Миколи Кучера попереду — довга-довга дорога, сподіватимемося, без вибоїн. Вона розпочалася ще на лікарняному ліжку. Ледь оклигавши, він почав розповідати сусідам по палаті анекдоти. Ті сміялися так, що довелося застерігати: шви розійдуться. Воістину, здоровий дух є «гарантом» здорового тіла!

Про пережите пан Микола розповідав лаконічно, але відчувалося, що випробування спонукало його перегорнути цілі пласти життя. Насамперед сказав про те, що сердечні недуги «пасують» лише заможним людям. Його пенсії ледь вистачатиме на ліки. Свого часу Микола Кучер здобув фах хорового диригента у музичному училищі, працював директором палацу культури «Мир». Останнє місце праці — служба з надзвичайних ситуацій «005» у Трускавецькій міській раді. Господар пригощав тортом, чаєм, запрошував пригубити коньяку («за моє здоров’я, будь ласка»), а сам він поки що — на суворій дієті.

— Я дуже багато курив, — зізнається. — Навіть коли лежав навесні у лікарні в Дрогобичі, ховався у туалеті з цигаркою. Лікар помітила це. «Мені за вас соромно, — сказала вона. — Беріть ключі від мого кабінету і куріть там аж до синяви. Але я вас вести не буду». То було 10 квітня, відтоді цигарок у моєму житті немає... Пан Аверчук — хірург від Бога. Він відклав відпустку, щоб зробити мені операцію. Сказав, що якби минуло ще два тижні, вже не взявся б. Операція тривала одинадцять з половиною годин. У восьми храмах того дня відправляли молебен за моє здоров’я. Дружина сиділа у коридорі, молилася. Наступного дня після операції мені стало зле і я сказав дружині, що... вмиратиму. Вона, плачучи, зателефонувала до доньки і звеліла навести порядок у домі. На третій день я передумав вмирати, і тепер сам себе настроюю на добре, бо дуже багато залежить від емоційного стану. Поки я лежав у лікарні, мої внуки вступили у вищі навчальні заклади. Є для кого жити...

Позитивні емоції йому дає читання. День розпочинається із свіжих газет. У домашній бібліотеці зберігаються книжки, підписані Олесем Гончаром, Расулом Гамзатовим, іншими відомими письменниками, з котрими випало зустрічатися. Свого часу, щоб познайомитися із Гамзатовим, Микола Кучер зумисне відстав від туристського потяга в Махачкалі й подався до письменника додому...

Одне слово, життя — прекрасне, панове, якщо ваше серце не лише б’ється, а й чує і бачить! Ось таким оптимістичним «резюме» ми завершуємо розмову з нашим читачем. А насамкінець — інформація до уваги широкого загалу.

Із розмови з головним лікарем Львівської обласної клінічної лікарні, депутатом обласної ради, головою профільної комісії Олександром Лемішком:

— Коли я починав у Львові проект коронарної хірургії і казав ще у 1991 році, що в нас незабаром робитимуть операції з аорто-коронарного шунтування, мало хто вірив у це. Невдовзі мені вдалося домовитися з американським кардіохірургом Майклом Кулігом та польським кардіохірургом Збігнєвом Релігою (нинішній міністр охорони здоров’я Польщі) про співпрацю в рамках спільного проекту «Коронари». Нам безплатно було поставлено обладнання та матеріалів на суму понад 2,5 млн. доларів, у тому числі й цей ангіограф. І у 1996 році ми вже зробили перші такі операції. Тепер у нашій лікарні робиться понад 200 таких операцій на рік. Але найважливіше — це бачити, як після операції приреченість в очах хворого змінюється на жагу до життя...

Львів.