Відкритість та доступність — таких рис набуває українське правосуддя в ході своєї реформи

— Сергію Федоровичу, дозвольте спочатку запитання до вас, бо, як з’ясувалося, саме Вищий господарський суд країни був ініціатором реформування судової практики з її відкритості та прозорості. І нині господарські суди — безперечні лідери в загальнодержавному реєстрі, відкритому для громадськості: із більш як 70 тисяч судових рішень, «закладених» у нього, понад 55 тисяч документів відтворюють саме господарські колізії... Як усе починалося? Яка була мотивація такого демократизму у, здавалось би, традиційно консервативній сфері? Адже раніше судові рішення на загал не афішувалися.

— Починалося все років п’ять тому, мушу чесно визнати — досить спонтанно іноді, однак у тій «спонтанності» була своя невмолима логіка. Логіка самого життя, що спонукало нас, суддів, до певних висновків.

Коротка преамбула. Як відомо, одним із найактуальніших завдань органів державної влади є протидія правопорушенням у сфері економіки. Неабияку роль тут відіграють господарські суди, зокрема — в останній період, коли доводилося розглядати велику кількість спорів між суб’єктами господарювання, зокрема тих, де мали місце юридичні колізії у стягненні податків. У переважній більшості випадків, під час аналізу практики, з’ясовувалося, що суди правильно застосовували законодавство. Однак мали місце також непоодинокі ситуації неоднакового, суперечливого вирішення спорів. Це було пов’язано і з нестабільністю правових норм перехідного періоду господарювання, суперечностями в них та, нерідко, прогалинами у нормативному регулюванні тих же податкових правовідносин, скажімо. Проте подекуди суди припускалися очевидних помилок у тлумаченні та застосуванні правових норм, що призводило до скасування судових рішень. Таке траплялося дедалі частіше. Це явище породжувало хаотичні стосунки між суб’єктами господарювання, насамперед —недобросовісними, і державою.

Треба було якось виправляти становище, своєрідно уніфікувати (тобто наблизити до максимально об’єктивного вирішення, до правової істини) аналогічні ситуації, що завершувались судовим розглядом. Інакше кажучи, треба було знайти механізми, що сприяли б узагальненню правильного й чіткого застосування законодавства.

Саме з урахуванням цього в середині 2002 року на пленумі Вищого господарського суду України було вирішено створити комп’ютерну інформаційно-пошукову систему «Практика господарського судочинства», яка вміщувала б повний текст судових рішень для ознайомлення з ними фахівців. На першому етапі там мусили бути рішення Верховного Cуду України з господарських спорів та Вищого господарського суду України, а в подальшому — всіх апеляційних і господарських судів держави. Вони мусили стати своєрідним «лікнепом» для суддів — поряд з організацією семінарів, «круглих столів» та інших заходів з питань правильного застосування законодавства про оподаткування, котре на той час досить помітно «шкутильгало».

Крім цього, такий цікавий і важливий для нашого соціуму момент, як відкритість та прогнозованість рішень судової влади, сам по собі мусив позитивно спрацювати на авторитет судової системи і демократизацію суспільних відносин у молодій державі. Це був дуже бажаний для багатьох штрих до нового «обличчя» українського правосуддя. Хоча до прийняття спеціального Закону «Про доступ до судових рішень» мало ще пройти майже два з половиною роки — його прийняли у грудні 2005-го. Саме згідно з цим законом і було запроваджено Єдиний державний реєстр судових рішень. А набрав чинності згаданий закон з 1 червня нинішнього року; з цієї ж дати почалося формування та ведення і власне Реєстру. Сьогодні ним опікується Державна судова адміністрація.

— На ваш погляд, чим пояснити інтерес до введення в дію цього реєстру та його впливу на нашу судову систему посла США в Україні У. Тейлора, котрий нещодавно заявив у пресі буквально таке: «Спільно з Сергієм Демченком, виконувачем обов’язків глави Вищого господарського суду, ми добилися прозорості української судової системи. Державний реєстр дозволить оприлюднити рішення суду через Інтернет»...

— Прозорість судової системи, тобто відкритість та доступність судових рішень для громадськості, є однією з характерних ознак і цінностей демократичної системи. Певне, саме через те американський посол і ратує за таку рису правосуддя. Не випадково ж він брав участь на початку серпня у прес-конференції з нагоди введення в дію Єдиного державного реєстру, що відбулася у Вищому господарському суді України за участю його керівництва, представників ЗМІ, громадянського суспільства та Агентства США з міжнародного розвитку (USAІD).

Якщо пригадати розвиток подій до цього, то вже на початку минулого року Міністерство юстиції України заявило про необхідність створення єдиного веб-сайту для публікації рішень всіх судів України загальної юрисдикції; тоді ж було наголошено про пріоритетність цього напряму. А в березні 2005-го, на зустрічі тодішніх міністра юстиції та посла США в Україні, було узгоджено, що доступ до судових рішень, розміщених на веб-сайті судової влади, є дійовим механізмом боротьби з корупцією та невиконанням судових рішень. Тобто створення такого веб-сайту виявилося, можна сказати, «подвійно своєчасною» ідеєю — корисною як для оздоровлення судової системи, так і для українського суспільства в цілому.

А згодом USAІD надав технічну допомогу у створенні реєстру судових рішень. Тож американський посол не випадково вважає себе причетним до цієї новації та заявляє, що «доступність судової системи сприятиме зміцненню довіри інвесторів та керівників підприємств і компаній до судів, забезпеченню більш послідовної судової практики». З такою думкою важко не погодитись... І такий крок, така подія логічно вмотивовані самим життям.

— Чи не через цю, «вигідну» всім обставину, до реєстру потрапили не лише постанови ВГС України останнього часу, а й усі аналогічні документи, починаючи з 2001 року? Домагалися просвітительсько-виховної мети?

— Не в останню чергу — саме так. Це справді всім вигідно і потрібно. Адже довіра інвесторів, багатьох фірм та компаній, як вітчизняних, так і зарубіжних, а в принципі — кожного громадянина великою мірою залежить від відкритості правосуддя та доступності до його документів, що дуже часто серйозно впливають на долю якогось колективу чи конкретної людини. Це загальновідома аксіома... Одне з важливих надбань демократичного суспільства.

— А що є характерним в організації практичного ведення Єдиного державного реєстру судових рішень? —запитую голову Державної судової адміністрації України І. Балаклицького, оскільки саме адміністрація є офіційним держателем реєстру та забезпечує його ведення. — І насамперед: хто, яким чином має право на доступ до нього?

— Загальний доступ до судових рішень через Інтернет та офіційний веб-портал судової влади в Україні має кожна фізична або юридична особа — без обмежень. Доступ цей цілодобовий і безплатний. Щоправда, згідно з законом, у текстах судових рішень, відкритих для загального доступу, не можуть бути розголошені відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу. Це резонне обмеження. До таких відомостей, зокрема, належать імена фізичних осіб у справі, їхні адреси місця проживання або перебування, номери телефонів чи інших засобів зв’язку, адреси електронної пошти, ідентифікаційні коди, а також реєстраційні номери транспортних засобів та інша інформація, що дає можливість ідентифікувати фізичну особу. Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями, для цього є спеціальний порядок. Водночас у реєстрі зберігаються прізвища та ініціали суддів, які ухвалили рішення, імена посадових чи службових осіб, які, виконуючи свої повноваження, брали участь у цивільній, господарській, адміністративній чи кримінальній справах.

— Іване Іллічу, чи абсолютно всі рішення включаються до реєстру і чи мають вони якийсь спеціальний захист від знищення?

— Так, до реєстру включаються усі судові рішення судів загальної юрисдикції. Вся судова інформація, внесена туди, має захист не лише від знищення, а й від будь-якого перекручення та викрадення. Захистом інформації займається інформаційно-технічний адміністратор реєстру, спеціально визначена юридична особа, яка укладає з ДСА України договір на виконання таких функцій. Контроль за виконанням заходів, пов’язаних із захистом інформації, здійснює судова адміністрація. До речі, вилучення рішень із реєстру також не допускається. Це важливі гарантії. Вони передбачені відповідною постановою Кабінету Міністрів України, як і сам процес ведення реєстру.

— Можна тепер судові рішення, внесені до реєстру, публікувати ще й у друкованих виданнях? Адже в такий спосіб діяльність судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому (як синонім — об’єктивному) застосуванню законодавства з часом тільки підвищиться...

— Безумовно, ці рішення можуть офіційно публікуватися. Так визначив закон, так каже й урядова постанова. Це буде додатковою гарантією прозорості нашого правосуддя. Зазначу, що судові рішення вважаються офіційно опублікованими за умови посвідчення органом, який забезпечує ведення реєстру, відповідності судових рішень оригіналам або електронним копіям рішень, внесених до реєстру. Із зазначеною раніше умовою — без ідентифікації фізичної особи. І в цьому ще одна його особливість та актуальність для суспільства в цілому, додаткова запорука виваженості й справедливості сучасного правосуддя.

Зауважу лише, що вже протягом трьох з лишком місяців до Єдиного державного реєстру вносяться електронні копії судових рішень Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів України. А оперативне внесення рішень місцевих загальних судів — їх понад 660 — розпочнеться в Україні не пізніше 1 січня наступного року. Тоді судова система стане для громадськості ще доступнішою, ще відкритішою. Безперечно — об’єктивнішою. В цьому є нагальна суспільна потреба, саме на це й спрямована судова реформа.

Інтерв’ю вів Михайло НОВИК.