Сьогодні — День партизанської слави

Бойові прапори народних месників

22 вересня 2006 року в Україні вп’яте відзначатимуть свято вшанування героїчного подвигу уславлених партизанів і підпільників Великої Вітчизняної війни — День партизанської слави, яке збігається у часі з 65-річчям початку підпільно-партизанської боротьби з фашистськими загарбниками.

День партизанської слави особливий і для добровільних захисників Батьківщини, які внесли вагомий вклад в Перемогу у Великій Вітчизняній війні, забезпечили нинішнє і прийдешнє покоління миром, волею і самим життям, і для українського народу.

За багатовікову, часто драматичну історію нашої Батьківщини, найтяжчі випробування випали на долю українського народу саме під час Великої Вітчизняної війни. Мільйони наших співвітчизників пройшли через це пекло, зазнали моральних і фізичних знущань, були депортовані як раби землі завойовників, сотні тисяч українців та громадян інших національностей загинули, не дочекавшись визволення від фашистської окупації.

Від краю до краю багатостраждальна земля України була окупована гітлерівськими загарбниками і їх сателітами.

В умовах тотального терору і нехтування ворогом елементарних прав людини, насамперед права на життя, в Україні сформувався рух опору, який став грізною силою і перешкодою на шляху здійснення фашистами жахливого плану поневолення народів.

Ні жорстоким кривавим терором, ні підступною фашистською пропагандою окупантам так і не вдалося погасити полум’я підпільно-партизанської боротьби.

Героїзм воїнів Червоної армії був нерозривно пов’язаний з героїзмом партизанів і підпільників. Це були нескорені, сильні духом люди великого патріотизму і чистої совісті.

Завдяки їх безстрашній і непримиренній боротьбі окупована земля України для фашистів стала караючою.

Народну війну в тилу німецько-фашистських військ вели повсюдно: у містах і селах, на залізничних вузлах і станціях, на річках, в лісових і степових районах України. Її вели своїми організованими збройними діями партизанські формування, підпільні комітети, організації і групи, керівництво якими здійснювали нелегальний ЦК КП(б) У й Український штаб партизанського руху, — широкою диверсійно-розвідувальною діяльністю.

На окупованій території України у 1941—1944 роках активно діяли 3992 підпільні партійні комітети, організації і групи, 558 підпільних комсомольських і молодіжних організацій і груп, в яких брало участь понад 103 тисяч підпільників.

Збройну боротьбу з ворогом і його пособниками вели 46 партизанських з’єднань і 1993 партизанські загони, бригади і розвідувально-диверсійні групи чисельністю 518 тисяч партизанів. Крім цього, в інших формах боротьби з ворогом брало участь майже мільйон 400 тисяч громадян України.

Одним з основних завдань, що їх поставили перед партизанським рухом в Україні, була дезорганізація тилу військ вермахта. Складовою частиною цих завдань стали удари по комунікаціях ворога, захоплення і ліквідація складів і баз з боєприпасами і озброєнням, знищення ворожих гарнізонів, пошкодження і знищення зв’язку між частинами німецької армії, розвідувальна діяльність партизанських формувань і підпільних організацій, підрив об’єктів військового призначення тощо.

Під час виконання цих завдань партизанами України було знищено 465 тисяч ворожих солдатів і офіцерів, пущено під укіс 5019 військових ешелонів, підірвано і знищено 1566 танків і бронемашин, 13535 автомобілів, 820 гармат і мінометів, збито і знищено на аеродромах 211 літаків, підірвано 607 залізничних та 1589 шосейних мостів, розгромлено 411 ворожих гарнізонів, 56 штабів військових частин, звільнено від фашистської окупації сотні міст і сіл України.

Це була вагома допомога Червоній армії, яка вела запеклі бої на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Не менш важливим наслідком розгортання масового партизанського руху був його моральний бік.

Минулої війни з’явилося таке поняття, як партизанський край. Окупаційному режиму були непідвладні великі території у Чернігівській, Сумській, Київській, Житомирській, Вінницькій, Рівненській, Волинській, Кіровоградській, Хмельницькій областях і в Криму. Ці території можна за правом вважати першими визволеними від окупації українськими землями.

Батьківщина високо оцінила подвиг народних месників. Майже 100 тисяч партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями, 96 осіб удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу, двом командирам партизанських з’єднань — С. Ковпаку і О. Федорову — це звання присвоєно двічі.

Немеркнучою славою покрили себе видатні організатори і керівники підпільно-партизанського руху в Україні: секретар нелегального ЦК КП(б) У Дем’ян Коротченко, начальник Українського штабу партизанського руху Тимофій Строкач, легендарні партизанські командири і комісари Сидір Ковпак, Олексій Федоров, Олександр Сабуров, Михайло Наумов, Микола Попудренко, Семен Руднєв, Петро Вершигора, Іван Бовкун, Іван Кудря, Олег Кошевий, Василь Бегма, Антон Одуха, Іван Хитриченко, Костянтин Попов, Василь Русин, В’ячеслав Квітинський, Михайло Шукаєв, Степан Маліков, Дмитро Бурченко, Захар Богатир, Іван Діброва, Микола Кузнєцов, Антон Бринський, Дмитро Медведєв та багато, багато інших партизанських ватажків.

Тисячі наших бойових побратимів загинули в боях з фашистами і не дожили до щасливого Дня Перемоги. Вічним пам’ятником їхньому подвигу буде наша пам’ять і пам’ять наступних поколінь.

Історія не знала такого мужнього руху народу проти іноземних загарбників. Він був багатонаціональним, добровільним і патріотичним.

І гірко, прикро і боляче, що останніми роками береться під сумнів наша Велика Перемога, фальсифікуються історичні факти національно-визвольної боротьби та підпільно-партизанського руху, знищуються пам’ятники і пам’ятні знаки, закриваються музеї і кімнати партизанської слави, йдуть в забуття героїчні справи партизанів і підпільників Великої Вітчизняної війни.

Ми стоїмо на тому, щоб відповідально і об’єктивно підходити до подій Великої Вітчизняної війни, не припускати безцеремонного і некомпетентного втручання в живу тканину історії, не ображати сумнівними узагальненнями і висновками цілі покоління співвітчизників. Це не лише антинауково, а й глибоко аморально по відношенню до світлої пам’яті тих, хто ціною крові та життя зупинив фашизм і урятував людство.

Хай свято — День партизанської слави не скінчиться у часі, передається нашому молодому поколінню, щоб воно зберігало у своїх серцях такі святі поняття, як Батьківщина, честь, обов’язок і пам’ять.

В. КОНЬКОВ, голова Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. при Верховній Раді України, кандидат історичних наук, доктор філософії.