На виборах, як на виборах: одні партії перемагають, інші ні, одні утворюють правлячу коаліцію, інші об’єднуються в опозицію. Зазвичай нормальний політичний процес у демократичних країнах, в Україні він перетворився на поле бою. Адже, знайомлячись із заявами політиків, котрі намагаються формувати опозиційний блок, складається враження, ніби вони зважилися на геройський вчинок, а не на захист наших з вами інтересів.

Деякі представники політичних партій постійно підкреслюють, що в опозиції незатишно, складно й неприємно. Ще дехто обрав начебто правильну позицію: звинувачує уряд в усіх смертних гріхах, сотворених не тільки нинішнім Кабінетом, а й усіма його попередниками, в тому числі й самими критиками. Спочатку, слухаючи гнівні виступи, палаєш таким само гнівом: довели народ до ручки. Тільки що бентежить: опозиція — не засоби масової інформації, які вказують на недоліки влади, викривають їх і розвінчують, а така само влада, але вона покликана не лише критикувати, а передовсім пропонувати шляхи розв’язання проблем. До того ж ефективніші, ніж їх знайшли правлячі партії. Щоб ми, громадяни, коли настане час іти до виборчих дільниць, прагматично підбили підсумки: більшість законопроектів, спрямованих на розвиток медицини, транспорту, поліпшення системи освіти, підвищення життєвого рівня, пенсійного забезпечення, запропонувала опозиція. То, може, саме її представників варто обрати цього разу?

Натомість члени ймовірного опозиційного блоку без будь-яких сумнівів намагаються нас переконати, як добре нам жилося, коли саме вони були на владному олімпі. А жилося б ще краще, якби ми, невдячні, й цього разу знову їх обрали. Чи так уже добре жилося виборцям за минулих урядів, незалежно від їхніх партійних кольорів, питання, погодьтеся, дуже спірне. Але коли на виборах партії не набрали достатньої кількості голосів, щоб бути правлячими, то це означає, що шлях до перемоги в майбутньому для них лише один: трудитися не покладаючи рук, конкуруючи з більш удатними колегами. Щоб переконати електорат: кращі законодавці, менеджери, фахівці в усіх галузях знань зібралися саме в опозиції.

Зазвичай знову-таки в демократичних країнах політичні війни закінчуються наступного дня після виборів. Але українські політики й за півроку ніяк не заспокояться, продовжують герць. Невже не помітили, що виборцям набридли їхні баталії на рівні «сам такий» чи «за скільки продався». І навіть «викривальні» інтерв’ю лідерів про те, що їхнім однопартійцям опоненти пропонують конкретні багатомільйонні суми за «перехід»...

Ми боремося з корупцією і хабарництвом? Чому б не розпочати з тих депутатів, які начебто й дають, і беруть хабарі — до правоохоронних органів таких. Або під об’єктив прихованої камери. Можна не сумніватися: ефект буде значно вищий, ніж усі досі ухвалені щодо цього закони, постанови та акції «Чисті руки». Але досі чомусь ніхто на це не зважився. Чи спрацьовує корпоративна солідарність?