Конституція України у ст. 5 визначила, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. При цьому форми безпосередньої демократії — вибори, референдуми, збори, мітинги, походи, демонстрації та інші інститути прямого народовладдя залишаються пріоритетними формами реалізації політичної волі і політичних прав Українського народу. Це ключове положення Основного Закону обумовлює важливість і актуальність дослідження проблем теорії та практики безпосередньої демократії вітчизняною конституційно-правовою наукою.

Слід віддати належне вітчизняним вченим-конституціоналістам: Л. Кривенко, М. Орзіху, В. Погорілку, М. Ставнійчук, Ю. Тодиці, В. Федоренку, В. Шаповалу, М. Цвіку та іншим відомим правознавцям, які за порівняно короткий час створили цілісну теорію форм безпосередньої демократії в Україні. Водночас доводиться констатувати, що, залишаючися пріоритетним напрямом конституційно-правових досліджень, проблеми прямого народовладдя та його основних інститутів рідко мають своє вирішення в самостійних монографіях та навчальній літературі. Тож видання монографій, навчальних посібників та підручників з проблем безпосередньої демократії завжди привертає до них увагу науковців, політиків, громадських діячів та широкого кола читачів.

Напередодні п’ятнадцятої річниці з Дня проголошення незалежності України вітчизняна юридична наука та освіта істотно збагатилися новим навчальним посібником В. Погорілка і В. Федоренка «Референдне право України» (К.: Вид-во «Ліра-К», 2006 р.), який завершив цикл досліджень вченими проблем теорії та практики референдумів в Україні («Референдуми в Україні: історія та сучасність» (К., 2000 р.), «Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики» (К., 2001.), «Виборче право України» (К., 2003 р.) та ін.).

Вихід у світ цього навчального посібника саме в переддень Дня незалежності України став певною мірою знаковим і дав можливість переосмислити і оцінити роботу вчених-конституціоналістів напередодні іншого свята — п’ятнадцятої річниці з часу проведення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р., на якому народ України впевнено підтвердив (90,3 відсотка голосів) і надав вищої юридичної сили Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. На жаль, до сьогодні події, пов’язані з всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р., не здобули комплексної політико-правової оцінки та належного вшанування, а спроби визначити цей день як національне свято не мали успіху. Тож, на нашу думку, навчальний посібник В. Погорілка і В. Федоренка «Референдне право України» містить належну наукову аргументацію виключної важливості цієї події для національного державотворення і правотворення, що слід врахувати в діяльності Верховної Ради України V скликання із вшанування п’ятнадцятої річниці з дня затвердження Акта проголошення незалежності України на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р.

«Референдне право України» має важливе теоретико-методологічне значення, оскільки відображує нові тенденції розвитку системи національного права, зокрема, тенденції подальшого розвитку та вдосконалення системи конституційного права України. Перед усе йдеться про формування нових підгалузей конституційного права — гуманітарного права, виборчого права (а нині — й референдного права), парламентського права, муніципального права, конституційного процесуального права тощо.

В. Погорілко і В. Федоренко вдало розкрили у своєму навчальному посібнику сутність і зміст референдного права і референдного процесу України, зокрема, проблеми загальної теорії референдного права, історії референдумів, поняття та види референдумів, їх функцій, співвідношення референдумів з іншими формами безпосередньої демократії, а також проблеми основних інститутів національного референдного права та питання організації і проведення референдумів в Україні. Особливу наукову цінність, на нашу думку, має матеріал, присвячений новітній історії становлення і розвитку референдумів в Україні в 1991—2006 рр., в тому числі й матеріал щодо проведення всеукраїнських референдумів в 1991 і 2006 рр. та невдалих спроб провести такі референдуми в 1992, 1993, 1995, 1996, 1998, 1999, 2005 і 2006 рр.

Безперечно, навчальний посібник «Референдне право України» має вагоме значення й для сучасної конституційної практики. Досвід проведення та юридичні наслідки всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р., референдних ініціатив 2005—2006 рр., виборів Президента України 2004 р. та парламентських і місцевих виборів у 2006 р. свідчать не лише про недосконалість чинного виборчого і референдного законодавства України, а й про необхідність істотного переосмислення теоретико-методологічних засад безпосередньої демократії в Україні та відмови від надмірної політичної заангажованості цих форм прямого народовладдя.

Автори посібника послідовно проводять думку, що референдуми є пріоритетною формою вирішення народом найбільш важливих проблем суспільного і державного життя і насамперед політичних проблем. Водночас В. Погорілко і В. Федоренко застерігають суспільство від політичного популізму під час проведення референдумів та протиставлення форм безпосередньої демократії діяльності парламенту.

Сподіваємося, що запропонований увазі студентів, викладачів, науковців та всіх, хто цікавиться проблемами референдумів, навчальний посібник викличе наукові дискусії, стимулює подальші наукові розробки проблем безпосередньої демократії, а також буде корисним для вищих навчальних закладів України.

Водночас вихід навчального посібника В. Погорілка і В. Федоренка наводить на думку й про необхідність об’єднання зусиль провідних вітчизняних вчених-конституціоналістів у дослідженні проблем безпосередньої демократії на сучасному етапі. Зокрема, було б доцільно створити якісно новий підручник з виборчого права України, який би сприяв формуванню цілісної теорії сучасного виборчого права у його широкому розумінні, належному науково-методологічному забезпеченню законотворчого процесу у сфері виборчого права, а також підвищив би ефективність підготовки майбутніх фахівців-правознавців та професійну підготовку учасників виборчого і референдного процесів.

Микола ОНІЩУК, народний депутат України, кандидат юридичних наук.