Є село — є школа

Другий раз бережанці довели свою силу і самобутність, відкривши у відомому за межами області Гутиську початкову школу. У 1995-му першокласників у селі не було, тому тут з легкістю «оптимізували» освіту, тобто поставили хрест на навчанні дітей.

Громада села на чолі з Михайлом Березицьким з ситуацією не змирилася, і поки діти підростали, вони докладали зусиль для збереження приміщення. А коли батьки чотирьох семирічних та третьокласника почали оббивати пороги з проханням, вимогою, пропозицією відчинити двері школи, у Бережанах не ставили палиці в колеса. А могли, бо тиснули зверху: максимально оптимізувати освіту, читай — заощадити кошти.

Хіба мало сіл країни втратили храми знань через отой брак фінансів?! Хтось цим виправдовував свою беззубість і нікчемність, інший догоджав начальству, яке прагнуло позбутися головного болю і зайвої мороки. Адже немає школи — немає проблем. Для чиновника. А як бути дітям, батькам?

Завідувач райвідділу освіти Катерина Манюк, голова Бережанської райради Роман Висоцький розуміли селян: до сусіднього села три кілометри, про автобус годі й мріяти. Отже, школу треба відновлювати. Але де знайти вчителя?

У 60-ті моїм першим наставником був Володимир Іванович Рихлевич, який доїжджав до Гутиська на велосипеді із сусіднього села. Вчилось тоді нас близько 20 хлопців і дівчат. А хто прийде до п’ятьох школярів? Після відмови двох учителів очолити початкову запропонували Ользі Пилипчак. До того ж питання поставили руба: або йдете вчителювати, або школи в Гутиську не буде.

Звичайно, Ольга Степанівна думала про 30-кілометрову відстань, яку щодня треба долати в будь-яку погоду. Думала про сім’ю, яку вимушена «обкрадати». І все-таки вибір у 2002-му зробила на користь п’ятьох учнів...

...Чотири роки минули як один день. Ольга Степанівна та її колега Зоряна Куцибала весною попрощалися з першими після відродження школи випускниками. Попереду нові випуски. До речі, 1 вересня за парти сіли вже 10 учнів, а наступного року їх буде 12.

Є село — є школа. Осторонь неї не стоїть ні місцева влада, ні односельчани.

— Батьки — головні спонсори, — усміхається Ольга Степанівна. — Усе необхідне маємо, але розуміємо: до міських дітей нам тягнутися й тягнутися. Наші дуже здібні, чудово співають, пластичні, мислять логічно і не по-дитячому мудро. Шкода, мають обмежені можливості реалізувати свої таланти. Сказано: село — не місто.

Та таких сіл ще пошукати. У ньому діють народний дім, ФАП, магазин, церква. Через село курсують потяги, воно газифіковане, має три джерела питної води.

То хто сказав, що Гутисько, в якому лише 123 жителя, неперспективне? І що в ньому не має бути школи?

Гутисько

Бережанського району

Тернопільської області.