Сьогодні Верховна Рада планує заслухати інформацію Генерального прокурора про хід розслідування справи про вбивство нашого колеги Георгія Гонгадзе.

Шість років тому, 16 вересня 2000 року, Георгій вийшов із квартири співробітниці і щез. На лаві підсудних, слухання справи Георгія Гонгадзе вчора нарешті продовжилося, — ймовірні співучасники злочину.

Однак вкотре висловлю сумнів. На мою думку, замовники вбивства нашого колеги ще довго, а може й ніколи, не будуть встановлені. Оскільки слідство постійно підштовхується у неправильному напрямі. Спробую аргументувати свою точку зору.

Запитання без відповідей

На одній із перших прес-конференцій у ролі Голови СБУ Олександр Турчинов повідомив мало не сенсаційну інформацію. Виявляється, за Георгієм стежила не тільки міліція, а й працівники СБУ. Щоправда, за словами політика, стеження було припинено за день до викрадення нашого колеги. І, мовляв, з цього приводу є навіть відповідне розпорядження.

Одначе у цьому випадку з’являється низка запитань. Хто й чому дав наказ працівникам Служи безпеки України стежити за журналістом? Які для цього були підстави? Чи бачили працівники СБУ, що за Георгієм стежить міліція? Якщо не бачили, то хіба це не свідчення низького професіоналізму спецслужби? Якщо бачили, то чи цікавилися у колег причинами, з яких міліція стежила за журналістом? Тим більше, у той час —влітку — з’явилася інформація, до речі у ЗМІ, про те, що Георгій Гонгадзе надіслав скаргу до Генеральної прокуратури на дії працівників міліції. І, нарешті, найголовніше запитання: чому стеження було зняте напередодні вбивства Георгія? Мавр зробив свою справу, мавр може летіти на аероплані, як колись жартували в Одесі?

До речі, про аероплан, а точніше про літак. Водночас того самого дня, 16 вересня 2000 року, тільки значно раніше, в авіакатастрофі загинув заступник міністра внутрішніх справ Леонід Бородич. Він захоплювався авіаспортом і любив літати самотужки. Проте сьогодні хотілося б знати, чи була його смерть випадковістю? Чи, може, хтось прагнув його смерті? І запитання не випадкові.

Бо, якщо вірити надрукованому в одному з видань протоколу допиту підсудних під час відтворення злочину, генерал Пукач заявив своїм підлеглим: «Якщо ми не вб’ємо його, то вб’ють нас...»

Днями Генеральний прокурор Олександр Медведько повідомив, що генерал Пукач, якого нині безрезультатно розшукують органи правопорядку, оприлюднив інформацію про те, що цей високий міліцейський чин звинувачується у викраденні у 2000 році і побитті громадянина Подольського, який був помічником народного депутата Сергія Головатого. Викрав, побив, але не вбивав... Чому ж тоді генерал Пукач убив Георгія Гонгадзе? Що рухало ним? Страх після смерті Леоніда Бородича?

Вимушений авторський відступ

У цій справі дуже багато загадкового, незрозумілого. І для того, щоб зрозуміти, чому замовники на роль жертви обрали Георгія Гонгадзе, треба проаналізувати, що робив Георгій протягом 1999—2000 років. Я вже писав про те, що він співпрацював з багатьма політиками. І саме тому легко було направляти слідство у хибному напрямі.

Поділюся ще одним суб’єктивним враженням. Коли аналізуєш деякі події, які відбувалися на моїх очах, складається враження: до Георгія були застосовані маніпулятивні технології досить високого рівня, зокрема нейро-лінгвістичне програмування.

З другого боку, не можна обминути і таких фактів. Варто було Георгію відлучитися і на сайті «Української правди» з’являлися статті, через які фактичні і ймовірні спонсори відмовлялися від співпраці з ним. Так було з матеріалом Тетяни Коробової «Кандидаты, успокойтесь», у якому автор піддала критиці Євгена Марчука, на той час секретаря РНБО. Так було і 5 вересня 2000 року, коли з «Компромат. Ру» була передрукована стаття про тодішнього народного депутата Олександра Волкова, кандидатура якого розглядалася як ймовірного спонсора... До вбивства Георгія залишалося 12 днів.

Замовник продовжує маніпулювати слідством

Такий висновок напрошується, коли знайомишся з тими чи тими версіями вбивства Георгія. На сайтах Інтернету можна знайти чимало цікавих фактів. Лише нещодавно мені вдалося з’ясувати, що в момент убивства Георгія Гонгадзе на каналі «Ера» транслювалася передача «Досьє», під час якої показали фото тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка біля якого знаходився нібито київський авторитет Кисіль. А 18 вересня до посольства Грузії зателефонував невідомий, який сказав про причетність певних осіб до викрадення Георгія...

І ще один факт. Через тиждень після щезнення нашого колеги СБУ накрило у Чернігові «грибників», які планували державний переворот... Майже всім «грибникам» було за сімдесят... Чи не була це операція прикриття, щоб відвернути увагу від резонансного на той момент щезнення Георгія Гонгадзе?

Власне, саме тому і виникають сумніви щодо здатності вітчизняних пінкертонів розкрити вбивство Георгія Гонгадзе.