У головному земельному відомстві України пройшов «круглий стіл» щодо концептуальних засад ведення державного земельного кадастру. Народні депутати, фахівці в галузі геодезії, картографії, економіки землекористування, представники органів виконавчої влади спробували вкотре визначитися з концептуальними засадами кадастру. Нагадаємо, законопроект «Про державний земельний кадастр», прийнятий парламентом ще у жовтні 2004 року в першому читанні, нині готується Верховною Радою до розгляду в другому читанні.

За цей час сам термін «кадастр» у законопроекті набув певної трансформації. За визначенням начальника управління державного земельного кадастру та державного реєстру прав на землю і нерухоме майно Держкомзему Миколи Лихогруда, тепер це «єдина державна система відомостей та документів, яка містить дані про земельні ділянки та інше нерухоме майно, речові права на них та їх обмеження, про суб’єкти цих прав та правовстановлюючі документи, а також дані про оцінку земель, їх кількісну та якісну характеристики».

Найбільшим каменем спотикання стало питання — хто вестиме кадастр? У Держкомземі, який хоче перебрати цю функцію на себе, вважають: сільські, селищні та міські ради не можуть цього робити, мовляв, «ця функція їм не притаманна, потребує значних фінансових ресурсів, а державний реєстратор повинен мати вищу юридичну освіту». У головному земельному відомстві збираються запровадити в країні 662 реєстраційно-кадастрові округи і пропонують радам обмежитися он-лайновим доступом «до баз даних державного земельного кадастру на безоплатній основі».

Ще один суперечливий вузол, який так і не розв’язали під час «круглого столу», — представники Держкомзему категорично проти ведення Поземельної книги, посилаючись на «основний принцип інформатики». Мовляв, усі відомості про об’єкт мають зберігатися в єдиному «комп’ютерному» екземплярі, без дублювання. Хоча в Німеччині, Австрії, Швейцарії саме у таких книгах міститься вся електронна інформація. Вже тепер зрозуміло — зберігати кадастрову інформацію лише в електронному вигляді, тим паче в нашій країні — не надійно. Там, де є майнова зацікавленість, у справу обов’язково втручатиметься горезвісний людський чинник — хай, навіть, той державний реєстратор тричі вважається непідкупним. Численні випадки, коли ділянки накладаються, корегуватимуться комп’ютером, що може призвести до перерозподілу і плутанини. Вийде: хто перший внесе дані в кадастрову систему, той і правий. А ті, хто з певних причин не потраплять до кадастрової системи, не зможуть довести й своє право на наділ. Та й не зовсім зрозуміло, як без паперових носіїв вирішуватимуться у судах численні земельні справи.

Серед проблем, які обов’язково виникнуть під час впорядкування електронної системи, — брак фахівців у галузі кадастру, інформаційних технологій та геоінформаційних систем. Треба передбачити можливість захисту інформації, в тому числі й від несанкціонованого доступу.

Г. К.