Нам потрібна програма діяльності

Зустріч Голови Верховної Ради Олександра Мороза з колективом «Голосу України»

Звертаючись до працівників «Голосу України», Голова Верховної Ради сказав: «Насамперед хочу відзначити: ви дуже коректно поставилися до свого авторського колективу. Хто які має переконання, завжди може висловити свою думку, подобається вона комусь чи ні, але вона є. Я чудово розумію, що умови праці в газеті «Голос України» набагато складніші, ніж у будь-якій іншій. Хтось може заздрити, що надається бюджетна допомога, яка покриває, можливо, третину витрат. Але ж є й великі зобов’язання, які делеговані «Голосу України» регламентуючими документами. Спробуйте надрукувати закон, який мало хто читає.

«Голос України» — це специфічна газета, яка не може робити кричущу рекламу на останній сторінці. Вона своїм змістом піднімає за собою читача.

Також у цій газеті немає «ерничанья». Ніхто нічого не перекручує. Не опускає читача до рівня примітивізму і принизливих оцінок політичних діячів. Спочатку потрібно самому щось зробити, а вже потім давати оцінки іншим.

На мій погляд, «Голос України» дає змогу читачеві самому розібратися, що відбувається у країні. В цій ситуації я з повагою ставлюся до того, що ви публікуєте.

А сьогодні ситуація у країні непроста. Відбулася зустріч політичних сил, які мають намір розширювати коаліцію. Також проведено робочу зустріч у більш широкому колі, з участю чотирьох фракцій. Сподіваюся, незабаром буде вирішено питання про час, процедуру та формат коаліції.

На мою думку, було допущено помилку: не підтримали пропозицію Цушка — взяти один документ за основу і від нього працювати. Наприклад, беремо угоду, яку було підписано між двома політичними силами: Партією регіонів та «Нашою Україною». Або ту, яку підписали в форматі антикризової коаліції. Готуємо її, щоб ця угода стала юридично прийнятною для всіх політичних сил. Щоб не виникало питання про те, що «Наша Україна» увійде в коаліцію, коли там комуністів не буде. А комуністи, у свою чергу, відмовляться від своїх засад і т. п. В будь-якому разі вже знято ультиматум: хто має входити до коаліції. На сьогодні є згода, розуміння потреби входити до коаліції в форматі чотирьох політичних сил. Вважаю, це є об’єктивною відповіддю на результати виборів у березні нинішнього року.

У суспільній свідомості вже сприймається потреба коаліції чотирьох, тому формалізація такої необхідності була б конче доречною.

Нині готується програма Кабінету Міністрів. З цього приводу були різні міркування. З Віктором Януковичем ми домовились, що на початок жовтня остаточно буде готовий цей документ.

Можна взяти за основу той документ, який був у форматі коаліції демократичних сил. Треба тільки деякі нюанси уточнити, з урахуванням намірів Кабміну, і тоді можна приймати цей документ. Тим паче що він сьогодні вилучений з угоди про створення коаліції з єдиної причини: його включили лише для того, щоб певною мірою нейтралізувати «апетити» однієї з учасників переговорів складу коаліції демократичних сил.

Чого не вистачає сьогодні? Можливо, ми, певною мірою, спізнюємося із підготовкою плану законодавчих робіт. Нам потрібна програма діяльності Кабінету Міністрів як основа.

На сьогодні ми маємо 250 проектів законів, в тому числі (в яких я конче зацікавлений) пов’язаних з політичною реформою та Конституцією. Але їх не вистачає для того, щоб дати відповідь на те, яке суспільство ми будуємо і яку економіку матимемо в цьому суспільстві.

Відповідь має дати програма діяльності Кабінету Міністрів, яка діятиме впродовж п’яти років. Виходячи з потреби більшого супроводу цієї програми, ми складемо план робіт на нинішню сесію, на рік і т. д. У структурі цього плану мають бути передбачені першочергові роботи. Всі органічні закони, які передбачалися Конституцією України, повинні бути прийняті.

Більше не можна працювати у правовій невизначеності, коли кожен, хто здійснює владу, продовжував діяти так, ніби правил поведінки не існує. Якби нам удалося закінчити цю роботу до середини наступної сесії, то я вважав би, що це велика функція, яка здійснена нинішнім парламентом.

Серед законів є один «ключ», яким ми повинні відімкнути шлях до демократії. Ідеться про продовження політичної реформи, зокрема, прийняття законів, що стосуються підвищення ролі та статусу органів місцевого самоврядування. А за ним паралельно йдуть: зміни до Бюджетного кодексу, зміни до податкового законодавства і т. д.

В нових умовах ми починаємо працювати. Я хотів би, щоби це відображалось і в публікаціях газет. У нас немає ні досвіду, ні практики. Нам потрібно відпрацювати між парламентом і урядом спільну відповідальність за наслідки здійснення влади. Потрібно вміти забезпечити на законодавчому рівні, в діях виконавчої влади та в інформаціях те, що тут робиться. Мусить бути здорова прагматика у висвітленні суті того, що ми розглядаємо, і як нам це вдається.

Остання каденція була характерна тим, що генератором прийняття законів у багатьох випадках були близькі інтереси деяких бізнесових структур. Лобіювання вбиває будь-яку ініціативу і плановість у роботі.

Зараз у нас уже є близько 450 проектів законів. Переконаний, ми уникнемо принципу лобіювання.

Наведу один приклад. Рахункова палата має напрацювання про недостатній захист інтересів країни в реалізації державних закупівель. Ідеться про мільярдні суми. Якщо взяти закупівлю за бюджетні кошти загалом на центральному ринку, місцевому, а також кошти відомств, які є на бюджетній підтримці (Міністерство оборони), то сума приблизно становить 200 млрд. грн. Корупційна практика в Україні склалася, що відкати йдуть страшні. Це означає, що десятки мільярдів гривень розкрадаються, осідають у кишенях конкретних людей.

Деякі бізнесові структури, що створюються на основі чи використання цього законодавства, чи його недосконалості, чи взаємини на рівні імпорту та експорту під час перетину кордону, мають супердоходи, але не з виробничої діяльності. Це одна справа. З часом ми і їх навчимо ділитися з бюджетом.

Але якщо починають витягувати гроші з бюджету і привласнювати собі те, що всім належить, то це жах. Я думаю, ви на це натрапляли, і не один раз. Тому, вважаю, що це одне із ключових питань... Минулого тижня я поставив завдання: провести нараду з організації системи закупівель з представниками Кабінету Міністрів, Верховної Ради, Рахункової палати і т. д. Мене почали відмовляти проводити цю нараду, кажуть, нехай проведе один із заступників. А я все одно провів цю нараду, я хочу розібратися в суті справи.

За один тиждень було підписано вісім проектів законів про внесення змін до закону про закупівлі. Я більше ніж переконаний, що ті, хто підписував ці документи, взагалі їх не читали. А це означає, що лобістські принципи продовжують діяти і далі.

Ми з вами створимо закон, куди зведемо все те, що корисне для держави. Це один з прикладів того, як потрібно робити. Звісно, це дуже важлива справа для держави. Коли ми відсторонимо тих, хто займається «розводкою» та «відкатами», й організуємо цю справу так, як належить, тоді ми побачимо, що бюджет може зростати пристойно. А якщо ще взяти «відкати» по ПДВ та реалізацію самого принципу ПДВ, це приблизно буде 30 млрд. грн., тоді ми можемо ще один бюджет створити».

О. МОРОЗ: Зустрічаючись із заступником держсекретаря США, я сказав, і мав на те підстави: «Мені подобається, що сьогодні рівень довіри між Президентом та Прем’єром більший, ніж був раніше». Мені здається, що там налагоджується нормальна співпраця. Це вселяє надію на те, що все буде виходити так, як слід.

Стосовно Голови Верховної Ради, то тут я не бачу жодних проблем. Я завжди підтримую нормальні стосунки, окрім попереднього Президента.

Наскільки рівносторонній цей трикутник, мені говорити важко. У Конституції вони більш-менш рівносторонні. Практика завжди коригує геометрію владних взаємин.

Потрібно мати на увазі, що у трикутнику Президента не повинно бути. Тут мають бути судова, виконавча та законодавча влади. Президент стоїть у центрі трикутника. Він — стрижень, який цементує стосунки і навколо якого формуються загальні засади діяльності.

Коаліційна угода є базою для побудови програми Кабінету Міністрів.

Є ще один нюанс. Особливість застосування умов прийняття програми і наслідки прийняття програми. Раніше це була індульгенція для Кабінету Міністрів. Потрібно пробитися у Верховну Раду, а потім цілий рік ніхто не чіпає. На сьогодні гарантія базується на принципах взаємодії, взаємної відповідальності парламенту та уряду.

РЕД.: Державне будівництво. Перший етап реформи відбувся. Наслідки, перспективи. Олександре Олександровичу, перш ніж ви дасте відповідь, нагадаємо: як з Головою Верховної Ради наш колектив зустрічався з вами у четвер, 23 квітня 1998 року. Збереглася сторінка «Голосу України» з вашим автографом. Продовжіть цю традицію. А тепер ми вас вітаємо з обранням Головою Верховної Ради України.

О. МОРОЗ: Спасибі велике, що пам’ятаєте. Я ж тут не випадково. Чистий четвер. Потрібно, щоб зібралися з чистими думками журналісти і представники парламенту, і я в тому числі.

Щодо наслідків першого етапу політичної реформи, думаю, вони істотні. Власне, перший етап майже завершився юридично після призначення Кабінету Міністрів 4 серпня. От з цього часу можна говорити, що перший етап уже відбувся. Мало ще часу минуло, щоб сказати, наскільки ефективний цей етап. Але народний депутат уже розуміє свою відповідальність за уряд. Немає популізму з одного і з другого боку. У своїй доповіді під час відкриття сесії я говорив, що закінчився такий період, коли Верховна Рада виступає в ролі опонента уряду. Тепер разом відповідаємо: це принципово інша ситуація. З огляду на досвід демократії у світі, зокрема у європейських країнах, ми — на правильному шляху. Далі, доки на місцевому рівні не працюватиме орган місцевого самоврядування — виконком ради відповідно, доти говорити про демократію не можна. Людина відчуває демократичний устрій по тому, як до неї ставиться держава, зокрема: в міліції, в школі, в лікарні тощо. Поки що тут нема й близько нічого того, що має бути в нормальному суспільстві. Одна із причин того, що в нас ніколи не було демократії на території України. Давайте говорити відверто. І за часів козацької доби, і за князів наших, і за радянської доби. Багато ще треба пройти, щоб змінити владу, політику, людину. Громадянин сам має відповідати за свій вибір: якою повинна бути влада, яка ним керуватиме. Я вважаю, що оцінку позитивну, але скромну, можна ставити. Проте ще багато-багато потрібно працювати.

РЕД.: Вибори пройшли, але мовна проблема залишилася. Ваше бачення ролі ЗМІ, відповідальності за публікації. Чи не час вносити зміни до законів, де майнову відповідальність покласти на автора, а ЗМІ має лише оприлюднити спростування?

О. МОРОЗ: Ви правильно сказали, що вибори пройшли, а мовна проблема залишилася. Ви помітили, що вона виникає під час виборів найперше, бо це аргумент для того, хто бореться за голоси виборців. Зазвичай спекулятивно бореться. Я виходив завжди із того, що тему мови на вибори не треба виносити. От у Криму мене запитують у відповідному ключі, я кажу у відповідь: ви до мене якою мовою звертаєтеся? Російською. А ваші діти ходять до школи? Ходять. Якою мовою вони навчаються? Російською. До вас претензії є на роботі, коли ви розмовляєте російською мовою? Ні. Звільняють з роботи? Ні. В чому проблема? Що ви від мене хочете? А ви знаєте, що вашу цю проблему порушують, щоб вашими голосами підтримати тих, через кого ви не можете до моря пройти вже. Бо це земля приватна. Через те рекреаційні зони ваші зайняті.

Мовної проблеми як такої я не бачу. Відверто кажучи, вона є в іншому. Ні російської не знають мови як слід, ні української, ні інших мов. Тому мій підхід тут такий. Проблема не в статусі мови, проблема в порядку застосування мови, в можливостях застосувати рідну мову і, безперечно, в підтримці державної мови, якою не користуємося в тому обсязі, який передбачено законодавством, прийнятим ще 1999 року. Тож потрібно на це звертати особливу увагу. І підтримувати журналістику, кінематографію, телевізію українську.

Ось мій особистий досвід. Володимир Черепков, на мій погляд, прекрасний поет російськомовний і україномовний. Останнім часом він видав дві збірки чудової поезії. Одну його збірку я переклав українською мовою. В мене був час після виборчої кампанії. Я не рвався на керівні посади, тому займався літературою. Мабуть, чи не вперше в нашій літературі на одній сторінці буде російський текст, а з другого боку — мій текст українською мовою. Це великий ризик. Я пишу в передмові цієї книжки, що треба не вести суперечки, яка мова краща, а мову потрібно любити, треба знати, треба примушувати себе працювати із словником. Я вважаю, що порядок застосування мов в Україні має бути без зазіхань на державний статус української мови, треба створити умови для того, щоб вона була державною, поширеною, щоб нею користувалися всі, де передбачено це законом, щоб люди її знали. Але при тому, щоб кожен міг користуватися рідною від матері мовою, як він вважає за потрібне для своїх життєвих потреб. Ми це зможемо створити. І це буде створено, бо це буде перспективно для України.

Щодо законодавства про інформаційний простір. Я щойно дав згоду на судовий позов до однієї газети, яка написала про те, що я взяв 300 мільйонів доларів від Партії регіонів, щоб стати Головою Верховної Ради. Редактор цієї газети, якого я добре знаю, очевидно, переносить свою практику і на мене. Я звернувся з позовом до суду з вимогою спростувати. Мені не потрібні гроші від нього. Мені потрібно, щоб було спростування, щоб він визнав, що бреше, що такого робити не можна.

Щодо інших речей я згоден з вами. Я готовий переглядати ці пропозиції. Очевидно, треба шукати золоту середину. Багато газет сьогодні практикують всезнайство. Правда, вони й самі не знають, як і що треба робити. У них людина, яка при владі, то — нікчема, що не вислів лідера якоїсь політичної партії, то він недолугий.

Або просто пересмикування. Розповім вам один випадок. Я вітаю студентів-медиків, першокурсників. Це відбувалося в палаці «Україна». Більшість із них взагалі вперше в Києві, а в палаці «Україна» тим паче. Я і пожартував, мовляв, теж маю якесь відношення до медицини, бо я — почесний доктор Полтавської стоматологічної академії. Маю підозру, що мені присвоїли таке звання в той період, коли я був президентом Федерації боксу. Всі студенти зрозуміли цей жарт. Але один журналіст подає, що я недоречно чомусь перевів розмову на Федерацію боксу. Інші видання підхопили. Але ж не про те мова була. Я не тільки про бокс говорив. Говорив також і про проблеми медицини. Є відомий вислів: «Якщо собака вкусила людину, то це нецікаво. От якщо людина вкусить собаку, то про це слід написати». Мені здається, що ми шукаємо або вигадуємо, де люди кусають собак.

РЕД.: Спрогнозуйте, будь ласка, результати голосування по законопроектах, необхідних для вступу до СОТ. Які з них, на вашу думку, викличуть найпалкіші дискусії і які, можливо, не мають шансу бути ухвалені, принаймні у вересні?

О. МОРОЗ: У вересні, боюся, жодні не будуть ухвалені. Адже Кабінет Міністрів доопрацьовує ці проекти з урахуванням можливостей України. В тому варіанті, який був запропонований за ініціативою уряду Юлії Тимошенко, я вважаю, що жоден законопроект не пройде. Бо там скрізь ішлося про нищення умов для нашого виробництва: і в сільському господарстві, і в переробці, і в металургії, і в інших секторах. Сьогодні будуть дискусійними питання про металобрухт, зокрема кольоровий. Я принципово підтримую необхідність обмеження експорту з України лому кольорових металів. Стосовно чорних металів потрібно так само ввести обмеження. Нам залишилося узгодити позиції з Туреччиною. Хіба це найбільша металургійна країна у світі? Чому ми сировину для нашої металургії віддаємо туркам лише тому, що вони пропонують це як умову підтримки вступу до СОТ. Так ми не втримаємо тих, хто по всій країні знімав люки, різав проводи. Також дискусійним буде питання про ввезення із-за кордону машин відповідного строку експлуатації. Я стоятиму на тому, щоб були не старіші за п’ять років. Нема чого завозити непотріб, бо це небезпечно для людей і для власників. Водночас можна шукати багато нормальних підходів для захисту свого виробника аграрних секторів. Я гадаю, що знайдемо підходи оптимальні.

РЕД.: Ваша оцінка нинішньої економічної ситуації і перспектив розвитку.

О. МОРОЗ: Ситуація дуже складна. В нас є структурні зміни в економіці, є деформації, які потрібно виправляти. Колосальна загроза полягає в тому, що ми ВВП будуємо саме на експорті. Він сягає більш як 50 %. Це означає, що наша економіка цілковито залежить від кон’юнктури світового ринку. Так не повинно бути. Нам потрібно розвивати внутрішній ринок. А це означає колосальні зміни і у податковому законодавстві. Створення, наприклад, преференцій для тих, хто хоче інновації, інвестиції розвивати і вкладати в українську економіку. Це процес кількох років. В тому числі паралельно треба здійснити цілу низку заходів з енергозбереження, розвитку альтернативних джерел електроенергії, зокрема із запровадження біотехнології для виробництва біопалива і т. д. Є цілі сектори надзвичайно цікаві, які дають мені підстави сьогодні говорити, що ті досить складні взаємини, які складалися і вдарили тяжко по економіці з боку Росії, можуть навіть бути позитивними для України. Ми змушені «викручуватися» за рахунок технологій, за рахунок структурних змін тощо. Тобто уряд і влада взагалі працюватимуть у досить складних умовах. Але це може бути корисним для України. Ви бачите, що роз’їжджаються наші міністри, шукають вирішення проблем, енергетики зокрема. Я зустрічався з міністром аграрної політики минулого тижня, і ми говорили про збільшення капіталовкладень у розвиток виробництва біопалива. Багато зроблено міністром Баранівським в цьому напрямку. У нас обсяги посівів ріпаку зростають у кілька разів. Це й поштовх для розвитку землеробства загалом, бо там поліпшується родючість ґрунтів тощо. Це хороша справа. Є багато цікавих напрямків. Ситуація складна. Але вона не безперспективна і тому вселяє оптимізм.

РЕД.: Наскільки можна довіряти Кабміну, який останнім часом декларує підвищення зарплат, пенсій тощо. Чи є ці гроші в бюджеті сьогодні?

О. МОРОЗ: Микола Янович Азаров сказав, що бюджет не добирає десь 7 мільярдів. А Пинзеник каже, що не може бути. От вони між собою посперечаються, і ми тоді побачимо при розгляді поправок до бюджету нинішнього року і при розгляді проекту бюджету на наступний рік. Коли я спілкувався з Прем’єр-міністром, просив його, щоб у соціальній програмі нинішнього року зберегти заплановане і закладати на наступний рік хоча б такі само параметри. Щоб вони не зменшувалися. Прем’єр сказав, що дав доручення Азарову витиснути з бюджету все, щоб виконати завдання. Я сподіваюся, що будуть знайдені резерви і виконана програма, яка передбачає підвищення пенсій. Але що буде наступного року — подивимося. В кожному разі, якби ми скоріше сформували уряд, скажімо, у травні або на початку червня, то в цьому році можна було б забезпечити стабілізацію і поштовх до розвитку наступного року. Тепер буде трохи складніше, але все одно буде позитив. І його відчуватимуть усі.

РЕД.: Які нині стосунки між парламентом і урядом?

О. МОРОЗ : Уряд і коаліція — невід’ємні частини. Є гарантовані на сьогоднішній день 248 голосів народних депутатів, які підтримуватимуть уряд. Інакше нічого бути не може.

РЕД.: Які важелі впливу, роль опозиції?

О. МОРОЗ: Це координаційна рада, це розгляд законопроектів перед початком сесійного тижня, це принцип консенсусу при підтримці законопроектів. А це означає інший рівень, якість підготовки, забезпечення якості законопроектів від Кабінету Міністрів. Суб’єкти законодавчої ініціативи (Президент, народні депутати), готуючи законопроекти, обов’язково інформують Кабінет Міністрів. Спільно проробляють можливості реалізації того, що пропонується. Це означає, що популістських проектів буде значно менше. Я хочу, щоб ми найближчим часом прийняли закон про опозицію, яка одержує важелі впливу, зі свого боку, і щоб це було не просто критиканство чи популізм, а щоб це була справжня критика за принципом «Ми робили б так». Я сподіваюся на те, що і в парламенті опозиція не дасть змогу спочивати на лаврах будь-кому, а працювати напружено.

РЕД.: Яка ваша позиція щодо купівлі-продажу землі сільгосппризначення? Як, на вашу думку, доцільно вирішувати питання забезпечення агросектору потужною сучасною сільськогосподарською технікою, яка не виробляється в Україні, для ефективного обробітку тієї само землі?

О. МОРОЗ: На закінчення поставили для мене найвразливіше запитання. Я залишаюся прибічником сьогоднішніх умов: не продавати землю сільгосппризначення. Бо ми її втратимо — і її не буде. Трапиться те саме, що трапилося із засобами виробництва промисловості. Знайдуться люди, які за безцінь заберуть це багатство, а тоді думатимемо, хто ми такі і звідки ми прийшли. Я вважаю, що вартість землі є, її потрібно переносити на вартість продукту. Тоді людина, працюючи на землі, реалізуючи свою працю у вигляді товару, має віддачу. Всі вже розбіглися, всі повтікали з села, залишилися пенсіонери або алкоголіки. Коли в товар закладено вартість землі, тоді селянин матиме можливість себе реалізувати, виробляючи продукцію, матиме достаток від цього. Але це паралельно передбачає зміну масштабу цін, іншої пропорції ВВП і заробітної плати. Якщо у Сполучених Штатах зарплата сягає до 60%, у нас — 13—17%. Секторально ми доганяємо світ, наприклад, з нафтопродуктів, мінеральних добрив, з компонентів для техніки тощо, а в оплаті праці ні. Зовсім інші підходи. Якщо ми говоримо про СОТ, про ЄЕП, то приймаємо ці правила гри і підтримку аграрного сектору, як це в Європі робиться, без тих помилок, які вони наробили.

Недавно я був біля Чабанів. Там є виставка однієї нашої фірми, яка поставляє зарубіжну техніку для сільського господарства і обслуговує цю техніку. Бо тепер обслуговування техніки повинно йти за виробником. Там немає того, що пропонувалося на початку 90-х років. Коли дядько брав міні-трактор. Зачепив собі плужка і тягне. Під Чабанами стоїть інша техніка, наприклад, трактор, де колесо більше за людину. То це він буде на трьох гектарах розвертатися? Мають бути гарантії для тих, хто вкладає інвестиції в оренду. Бо віддача буде років через п’ять. Я думаю, що ці повороти ми повинні зробити.

До речі, універсал і коаліційна угода передбачають законодавче забезпечення земельних відносин. В одній газеті з’явилася стаття на тему земельно-інвестиційного фонду. Найцікавіше, що інвестиційні компанії разом із бізнесменами почали цим займатися. А деякі керівники господарств навпаки — не хочуть нічого змінювати тому, що на негараздах, які існують у сільському господарстві, вони стали мільйонерами. Давайте встановимо правила продажу української землі сільськогосподарського призначення. Мінімальна ціна по Україні — 12 тисяч доларів за гектар, під Києвом — 1,5 млн. Усе тільки за перерахунком, 35—40% у бюджет. Тоді, будь ласка, купуйте, продавайте. Але якщо ви купите гектар землі за 1,5 млн. доларів, то ви на ньому і працювати будете, а не так, щоб купити за 100 грн. два гектари і чекати відповідної віддачі.

РЕД.: Якщо ви відвідували виставку в Чабанах, то ви маєте знати, що в Україні не виробляються трактори потужністю 360 кінських сил...

О. МОРОЗ: Ми повинні зараз перейти на складання технологій за новими зразками техніки, на основі зарубіжних ліцензій. В цій ситуації я не виступаю в ролі патріота тому, що ми відстали на два покоління з розробки та випуску техніки.

Потрібно створювати Міністерство сільського машинобудування, яке займатиметься саме цими проблемами.

Дякую за те, що запросили.

РЕД.: Дякуємо за розмову.