Міжнародне рейтингове агентство Standard § Poor’s підтвердило доволі високі кредитні рейтинги України за зобов’язаннями в національній та іноземній валюті. Експерти прогнозують, що економічне зростання цього року становитиме 5,6 відсотка.

Дзеркало не бреше

Передумови для такого висновку лежать у площині макроекономічної стабільності, віддзеркаленої статистикою. Зростання ВВП за січень—липень становило 5,5 відсотка. Інфляція — 3,8 —проти 6,7 за відповідний період минулого року. Валютні резерви Нацбанку сягають 18 мільярдів доларів США. Ситуація на валютному ринку не потребує кореляції, попри те, що дискусію з цього приводу суспільству хтось вперто нав’язує. Три місяці поспіль Нацбанк констатує позитивні зміни у платіжному балансі країни, які свідчать про переважаючі темпи зростання експорту над імпортом. А це — найпереконливіша прикмета того, що девальвувати гривню не слід. Тим паче, що користі від того для експортерів — на ніготь. У Нацбанку підрахували, що здешевлення гривні на 5 відсотків (до 5,33 грн. за $) збільшило б цього року фізичні обсяги експорту, уповільнивши відповідно імпорт, на мізерні 0,2 відсотка. Авжеж, це дало б змогу скоротити негативне сальдо торговельного балансу, але разом з тим постала б загроза високої інфляції, відпливу капіталу, зростання процентних ставок, тощо. Тож чи розумно створювати собі проблеми? Мінекономіки прагне уникати проблем. Воно також переглядає прогнози економічного розвитку на 2006—2007 роки у бік зростання. Попередні — вказують на те, що цього року ВВП реально зросте на 6—7 відсотків, а наступного — на 4—5.

Згадка про майбутнє

Як тут не згадати, що торік від промисловості уряд очікував набагато вищої активності — 9,5 відсотка у річному вимірі, однак через несприятливу кон’юнктуру на зовнішніх ринках і газові проблеми цей прогноз відкликали, тоді як екс-міністр економіки Арсеній Яценюк спрогнозував уповільнення темпів зростання ВВП до 2,8 відсотка. Як на мене, реалістичніші теперішні оцінки рейтингового агентства Standard § Poor’s. Попит на українську промпродукцію на міжнародних ринках виявився вищий, аніж очікувалося. Наслідки девальвації ефективного обмінного курсу гривні (за оцінками НБУ, на 5,2 відсотка за півроку) справили для експортерів ефект парасолі у дощову погоду. Курсова протекція, завдяки нижчій інфляції в Україні, ніж у країнах-контрагентах, ще й підсилена зростанням інвестиційного попиту, дала змогу зменшити негативне сальдо торгівлі і здобути вже у липні профіцитний платіжний баланс ($101 млн.). Як наслідок — обсяги експорту товарів і послуг цього місяця вперше перекрили обсяги імпорту (16,4 відсотка проти 12,4). Зрештою, більшого варто очікувати вже тому, що економіка вже призвичаїлася до політичних катаклізмів і майже на них не реагує. З огляду на вищесказане, економічний підсумок року може виявитися напрочуд вдалим. Осінь, як на мене, виявиться продуктивнішою за початок літа ще й тому, що резерви для подальшого пожвавлення інвестиційного процесу очевидні, сільськогосподарський сезон, швидше за все, не розчарує, торгівля збереже високу динаміку внаслідок дворічного розігріву внутрішнього попиту. Утім, західні експерти застерігають: це можливо лише, якщо проводити зважену і ефективну бюджетну політику. На цьому грунті успіхів у нинішнього уряду найменше. 2004 року він зробив чимало кроків, які призвели, швидше, до розбалансування державних фінансів, аніж до їх мобілізації (дефіцит бюджету сягнув майже 4 відсотків ВВП). Але тоді була інша політична ситуація. І сьогодні, слава Богу, урядовці декларують бажання зверстати держбюджет на наступний рік із якомога нижчим розміром дефіциту. Перші кроки Кабінету Міністрів справді засвідчили, що так малюки не ходять.

Гуп-гуп — гупа немалюк

На тлі багатозалпових заяв Першого віце-прем’єр-міністра фінансів Миколи Азарова про успадкований розбалансований бюджет постанова уряду Ю. Єханурова щодо виділених субвенцій місцевим бюджетам мала вигляд бажання звести кінці з кінцями. Мабуть, передчасно оцінювати і перші кроки уряду — переважна більшість рішень ще тільки декларується. Однак на галузевих рівнях, щойно почали зводити кінці з кінцями, вже позав’язувалися цупкі вузлики. Енергетичний утворився найшвидше через зосередження головних постів у електроенергетиці у людей, наближених до донецької фінансово-промислової еліти. На ньому вже тримається принципово інша схема управління ПЕКом — зручна для дешевої приватизації активів і прибуткової торгівлі енергоресурсами, ефективна з огляду на формування грошових корпоративних і державних потоків. Так, заява новопризначеного міністра вугільної промисловості Сергія Тулуба стосовно мораторію на реструктуризацію шахт висмикує з бюджету одразу кількасот мільйонів гривень. Ці гроші навряд чи посприяють видобутку коксівного вугілля або експорту електроенергії, однак неважко здогадатися, що уряд виділятиме ПЕКу левову частку дотацій у бюджеті-2007. З цієї причини не варто очікувати на зниження енергетичних тарифів або дешевий імпортний газ. До слова, у проекті держбюджету-2007 його вартість, за словами Миколи Азарова, вже становить 135 доларів США за тисячу кубометрів. З огляду на це урядовий прогноз з економічного зростання на 2007 рік (6,5 відсотка) видається дещо завищений, а інфляції (7,5 відсотка) — занижений.

Гроші потрібні не тільки для того, щоб їх витрачати. Це спадає на думку, щойно натрапляєш на залізничний вузлик у вигляді законопроекту народних депутатів-«регіоналів», які пропонують індексувати основні фонди «Укрзалізниці» за коефіцієнтом 3,0, що опосередковано потягне за собою пересихання цього рятівного для країни податкового джерела. І переконайте мене, що цього не розуміє нинішній Перший віце-прем’єр, вчорашній головний податківець країни! Тарифи на пасажирські і вантажні перевезення підніматимуть «за планом», а поза цим клопочуть, щоб уряд залишив на розвиток галузі на наступний рік нинішні відрахування ПДВ. Декларації міністрів переконують, що преференції, або, просто кажучи, пільги, стають знову найуживанішим інструментом бюджетної політики. А відтак, монополісти, як і раніше, недоплачуватимуть податки у держбюджет.

Хто понесе ціновий тягар?

Цікаве запитання, чи не правда? Інфляцію, якій цього року ми доволі успішно протистоїмо, стимулюватиме відносне зростання обсягів виробництва у галузях, які орієнтовані на споживчий ринок. Очікується, що подорожчання продовольчих товарів стане відчутнішим вже у вересні (ми ще згадаємо далекоглядність Арсенія Яценюка. — Авт.). Здебільшого, через подорожчання газу та електроенергії, житлово-комунальних послуг, продукції (міндобрив) хімічної галузі і пально-мастильних матеріалів у період осінніх польових робіт. Меншою мірою — через зростання плати за проїзд на залізниці і відлуння інфляції попиту, спричиненої зростанням платоспроможності населення. Як зазвичай, найнепевніші прогнози уряди дають щодо зростання індексу споживчих цін. Нинішні орієнтири — 10—12 відсотків у річному вимірі. Як на мене, цього року інфляція не перевищить 10 відсотків, оскільки чимало експертів переоцінює вплив динаміки промислових цін на роздрібний сегмент ринку. Але в чому я не сумніваюся, то це в тому, що інфляційний тягар понесе на своїх плечах споживач. Ще приклад. Підписаний меморандум між урядом і постачальниками на внутрішній ринок нафтопродуктів передбачає низку інвестиційних преференцій з боку держави. З другого боку, уряд задекларував підвищити наприкінці місяця ставки імпортного мита на нафтопродукти. Виходить, що за модернізацію де-факто російських нафтопереробних заводів заплатять споживачі пального. А скільки — на розсуд власників автозаправок.