Теофіпольці шукають захисту у найвищих державних посадовців

Справжній гангстерський сюжет розгорнувся у тихому Теофіполі на Хмельниччині. Близько одинадцятої вечора заступник голови правління місцевого цукрового заводу Олександр Співак під’їхав до свого подвір’я. Тільки вийшов із машини, як почув за спиною тупіт. А вже за мить — удари кийками. Двоє чоловіків, один із яких був у масці, мовчки почали бити жертву.

Олександр зумів вирватись і забігти за хату, але й там його наздогнали. Рятуючись, він спробував ще раз вирватись із рук бандитів, і доля та ніч стали-таки на його бік — він сховався в темряві і чимдуж побіг до людей. Єдине, що встиг подумати, — щастя, що в останню мить не взяв із собою півторарічну донечку. Якби дитина була в машині, хто знає, як могли розгорнутися події.

А на ранок уже гуділо все містечко. Такого неприкритого цинізму і зухвальства тут ще не знали. Люди підозрюють, що цього разу може йтися не просто про вуличну бійку, а про конфлікт, в котрий мимоволі тим чи тим чином утягнуті теофіпольці.

Про історію цього конфлікту, що ось уже понад п’ять років триває у ВАТ «Теофіпольський цукровий завод», ми вже писали. Якщо зовсім коротко, то виник він через те, що не змогли знайти порозуміння два найбільші акціонери ВАТ — ТОВ «Агроцукор» та «Євросервіс». Хоча останнє і володіє більшим пакетом акцій, проте розподілені вони так, що без участі «Агроцукру» будь-які збори акціонерів вважатимуться недійсними. А він саме цієї участі, здається, всіляко уникає, хоча і самостійно теж не може прийняти будь-якого рішення. Отож за п’ять років на заводі так і не відбулося жодних зборів, не прозвучав звіт про діяльність ВАТ, не прийнято колективно жодне стратегічне і тактичне рішення.

Навіть не вдаючися до глибокого економічного аналізу, можна зрозуміти, що система двовладдя нікому не пішла на користь. Але весь цей час зв’язуючою ланкою між двома сторонами був теперішній голова правління ВАТ Михайло Співак. Потомственний цукровик, людина, яка почала роботу на заводі ще з будівельного майданчика, досвідчений виробничник, він доклав чимало зусиль, щоб підприємство у такій невизначеній ситуації не просто утримувалось на плаву, а працювало з одними із кращих в галузі показниками. Найвища рентабельність і найбільші обсяги виробництва цукру залишаються визначальними в роботі підприємства.

Давалося все це Співаку дуже складно. Адже спочатку він був не просто прибічником, а й засновником «Агроцукру». Його активна співпраця з цим підприємством тривала доти, доки роботу його керівництва Співак вважав відкритою і прозорою.

Але врешті-решт він відмовився від тісних стосунків із «Агроцукром» та його керівництвом і став на бік іншого власника акцій заводу. І в цьому разі не йшлося просто про зміну друзів чи особистих уподобань. На карту було поставлено значно більше — майбутнє заводу, перспективи містечка цукровиків і зрештою долі сотень родин працівників підприємства.

Бо чимдалі, тим більше ситуація на ньому нагадувала воєнний стан. На заводі з’явились охоронці у різних формах і з різними завданнями. Пройти в адміністративне приміщення не те що сторонній людині, а й своїм надзвичайно проблематично. Що вже говорити, як кілька місяців Співак не міг зайти до свого кабінету і керував заводом із кімнати в сусідньому гуртожитку.

«Тепер я змушений вдатися до відповідних заходів, — розповів Михайло Петрович. — На складах зберігаються тисячі тонн цукру, котрі я не хочу передавати «Агроцукру» саме через сумнівні, як на мене, фінансові операції останнього. Бо інакше це означало б залишити завод і без обігових коштів, і без запасів продукції».

Уже майже рік голова правління розповідає у всіх інстанціях про конфлікт, про кримінальні справи, порушені і проти нього, і за фактом. До речі, всі вони так і не мали розвитку, були закриті й за відсутністю складу злочину, й за їх недоведеністю.

А що стосується звернень Співака з приводу конфліктної ситуації на підприємстві, то, як вважають правоохоронці, тоді для порушення кримінальних справ не знайшлося ні вагомих причин, ні достатніх законних підстав. Криміналу на цукровому не вбачають, а все, що там робиться, — це, мовляв, господарські суперечки, котрі треба вирішувати у господарських судах.

Сподівання на те, що на заводі раптом настане перемир’я, — це як надія на те, що розсмокчеться вагітність. Протистояння виявилося таким затяжним і глибоким і йдеться не просто про особисті амбіції власників акцій, а про величезні капітали, багатомільйонні операції, зрештою майбутнє заводу, тож простим потиском рук тут не обійтися.

Голова правління звертається у всі інстанції з єдиним проханням: допоможіть навести на заводі порядок законним шляхом. Завважте, акцент робиться саме на двох останніх словах. Об’єктивні розслідування, незаангажовані слідчі і врешті-решт чесний суд — ось що повинно розставити всі крапки над «і» в цій історії.

Люди вже давно це зрозуміли, події на цукровому — на язиці ледь не у кожного теофіпольця. Тому-то й остання подія викликала такий широкий резонанс. Лідери ряду партійних районних осередків, десятки голів сільських рад, керівників сільгосппідприємств, представники малого та середнього бізнесу зібрали свої підписи під зверненнями до найвищих посадовців держави. У районі вже йдуть розмови про те, що конфлікт на цукровому потягнув за собою розкол і в самому Теофіполі, і в районі. І якщо хтось і зацікавлений у перетягуванні грошового і владного каната, то тільки не пересічні мешканці краю. А вони мимоволі втягуються в цю брудну гру. Керівники господарств перешіптуються про те, що до них надходять недвозначні пропозиції в новому сезоні здавати буряк не на свій завод, а вивезти за межі краю. Звичайно, кожен порахує, чи це для нього буде вигідно. Але десь підсвідомо під час таких підрахунків мимоволі та й згадає і про, здавалося б, зовсім непричетний до цього факт — побиття Співака-молодшого.

Ні районна, ні обласна влада у теофіпольський цукровий конфлікт не втручається. Добре, що для цього є дуже зручне формулювання: вона не може і не повинна впливати на господарську діяльність підприємства. В такій ситуації дуже просто перевести всі стрілки на суди. Воно б і добре, щоб останні справді розв’язали конфлікт. Але десятки судів різних інстанцій так і не внесли ясності, не визначили правих і винуватих.

Хто ж розбереться? Чи є та чесна, непідкупна сила і влада, котра справді обстоює справедливість? Шукаючи відповіді на ці запитання, люди і взялися писати листи, звернення та телеграми у всі інстанції. Попросили і газету розповісти про все, що сталося, щоб привернути увагу до Теофіполя якомога ширшого кола людей.

Телеграми і листи із проханням об’єктивно розібратися, провести професійне розслідування полетіли і до обласних чільників, і до Президента, і до Прем’єр-міністра, і до Голови Верховної Ради. Люди не хочуть воєн, детективних сюжетів, замовних бандитів у масках, нових жертв. А по тому, хто допоможе позбутись усього цього, а хто просто залишиться осторонь, вони й судитимуть про чесність і справедливість влади.

Хмельницький.