Будні Комишувахи

Усе це різко обірвалося у дев’яностих роках, і селище із самодостатньої території перетворилося на дотаційну з усіма її бідами, з яких найбільше дошкуляло масове безробіття. І нині з колишніх 10 тисяч чоловік населення Комишуваха налічує ледь шість. Усе завмерло, а проживання в примітивних «хрущовках» після розвалу місцевого комунгоспу стало нестерпною мукою. Та головне — відсутність будь-якої перспективи на майбутнє.

Щоб вдихнути сюди життя, не так і багато треба — підвести природний газ і питну воду. Все інше облаштується, коли на повну силу запрацюють підприємства. І зроблено для цього вже немало, якщо підрахувати кошти, вкладені в будівництво газопроводу, водопроводу, водонакопичувальної насосної станції, у реконструкцію котельні та інших об’єктів. Хоча вони й досі залишаються недобудованими. Кошти марнуються, труби іржавіють у землі, стінові матеріали розкрадають, а саме вирішення проблем відкладається на невизначений час.

Надія на відродження повернулася сюди наприкінці 2004 року, коли працівники приватного підприємства «Будтрансгаз» запалили символічний факел на в’їзді до Комишувахи. З того часу в селищі діють 22 кооперативи з газифікації вулиць та ще три кооперативи — в сусідніх селах Григорівці, Одарівці та Хитрівці. До того ж населення працює з таким розмахом, що значно випереджає державну програму газифікації населених пунктів.

Відтоді Комишуваха не сходить зі сторінок місцевих газет та екранів телевізорів, про неї постійно говорять на сесіях районної й обласної рад, а селище продовжує гнити в прямому значенні цього слова. По-перше, тому, що розташоване в болотистій заплаві річки Конки і потерпає від постійних підтоплень, і, по-друге, у березні сталася аварія на каналізаційній насосній станції і житломасив «хрущовок» потонув у нечистотах. Зневірившись у можливостях та бажанні місцевої влади відновити роботу примітивної каналізаційної системи, наприкінці липня населення житломасиву влаштувало гучну акцію протесту, намагаючись перекрити рух на автомагістралі Запоріжжя — Маріуполь та на залізниці.

Новий голова Запорізької обласної ради Олександр Нефьодов, щоб виробити чітку програму дій для соціального облаштування Комишувахи, побував на проблемних об’єктах та зустрівся з мешканцями «бунтівного» житломасиву. Те, що він побачив, і приголомшило, й обурило водночас. Недобудоване приміщення водонакопичувальної станції не охороняється і його розбирають усі, кому не ліньки. Навіть бетонні плити знімають автокранами. Закопаний у землю, але не доведений до Комишувахи водогін із Запоріжжя теж розкрадають «металісти». Не випадково голова бюджетної комісії обласної ради Віктор Холодний називає селище «чорною дірою», де безслідно зникають бюджетні кошти... І, аби припинити ці неподобства, місцевій владі та правоохоронцям не треба особливо напружуватися. Просто необхідно дати лад тому, що вже мають, і зберегти до кращих днів.

Коли ж прийдуть ці кращі дні, питання не просте і на нього відразу не може відповісти навіть голова обласної ради. Зараз у районному бюджеті знайшли 50 тисяч гривень і ремонтують насосну станцію, але, щоб каналізаційна система була такою насправді, необхідно її реконструювати. А це — справа не одного дня і навіть року. Проте перший крок уже зроблено — своїм рішенням від 28 липня обласна рада виділила 150 тисяч гривень на розробку проектно-кошторисної документації на реконструкцію очисних споруд і мереж промкомплексу в смт Комишуваха. Ще дві тисячі гривень виділено на проектування полігону твердих побутових відходів.

Найважливіше нині — завершити газифікацію селища та прилеглих до нього сіл. Саме цього прагне все населення і, зрештою, до цього зобов’язує кругленька сума, витрачена на будівництво газопроводу з державного й обласного бюджетів, яка становить близько 2 мільйонів гривень. Будівельна готовність об’єкта — 75 відсотків, на його завершення з державного бюджету навесні мали виділити 559 тисяч гривень та 55,9 тисячі гривень — з обласного бюджету. Це питання настійно «пробивав» у Кабінеті Міністрів народний депутат України Олександр Пеклушенко. На початку серпня газопровід уже довели до житлового масиву і залишилося зробити тільки розгалуження, котрі з’єднають з ним школу, лікарню, дитсадок та Будинок культури. І ось незадовго до Дня незалежності Олександр Пеклушенко доповів виборцям про виконання їхнього наказу.

І, нарешті, про воду, без якої справді ні туди, ні сюди, її завозять у селище із Запоріжжя і виливається вона в круглу копійочку, а мешканці багатоповерхівок ще й надриваються, піднімаючи її у відрах східцями. Та що найгірше — будівництво водоводу не фінансується вже три роки поспіль, а на його завершення необхідно спрямувати, за нинішніми цінами, більш як 2,7 мільйона гривень. Це означає, що без субвенції з державного бюджету не обійтися. Бажання вирішити цю наболілу проблему в нового керівництва обласної ради велике, а щодо можливості, то, як кажуть, поживемо — побачимо. Адже таких «чорних дір», як Комишуваха, на тлі регіону, на жаль, багато.

І ще одне. Правду кажуть, що під лежачий камінь вода не тече. І не потече, бо в житломасиві вийшли з ладу водопровідні й каналізаційні мережі, а труби по вулицях і в будинках міняти нема кому. Комунгосп для селищної ради — недоступна розкіш. Тому хочеш-не-хочеш, треба організовувати товариство співвласників багатоквартирних будинків.

Запорізька область.