Уже кілька років поспіль озеро Синевир і його береги служать місцем проведення пісенного фестивалю «На Синевир трембіти кличуть». Участь у ньому беруть і фольклорні колективи, і зірки української естради. Тоді гори відлунюють піснями, а око ваблять витвори рук народних умільців — вишивальниць, різьбарів. Та нинішній фольк-фест мав свою особливість. Уперше в його рамках з ініціативи обласних ради та держадміністрації проведено благодійно-мистецьку акцію «Кожній дитині — родину».

— Її мета, — розповів голова обласної ради, уродженець цих місць і журналіст за фахом Михайло Кічковський, — привернути увагу до дітей, котрі з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування. І хоча в області вже діє дев’ятнадцять дитбудинків сімейного типу (останній, до слова, відкрито в селі Імстичеві Іршавського району минулого вівторка), ще півтори тисячі діточок у нашому краї потребують тепла і ласки. А пісенне свято — найкращий привід для благодійництва. Головне — наша українська пісня зачіпає найсокровенніші струни душі. Згадаймо хоча б всесвітньо відому пісню про рушничок. Вона виточить сльозу із найзакам’янілішого серця. Тож фестиваль — це можливість розкритися навіть таким серцям. Приємно було бачити, коли й ті, кого називають «новими українцями», вкидали до благодійницької скриньки по двісті-п’ятсот гривень. Не менш дорогими для фонду були й одна-п’ять гривень тих, хто отримує мінімальні пенсії й не знає, як розподілити їх на хліб-сіль.

Того дня у благодійницьку скриньку «капнуло» лише три тисячі гривень. А ВЖЕ НИНІ БЛАГОДІЙНІ ВНЕСКИ ПЕРЕВЕРШИЛИ 80 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ. Ідея знайшла підтримку і серед підприємницьких структур, і з-поміж держслужбовців. Байдужим вона не залишила нікого.

— Михайле Михайловичу, ми вже звикли до декад і місячників із благоустрою та саночищення. Декади й місячники минають, а в результаті маємо те, що маємо...

— Розумію твою іронію, колего. Місячник — поняття умовне. Насамперед тому, що в рамках місяця ми, як тепер модно говорити, прозоро підбиватимемо підсумки акції та інформуватимемо людей про використання кожної копійки, що надійшла чи надійде на цей рахунок. Бо, окрім дітей-сиріт, маємо ще й одиноких хворих, немічних престарілих людей, котрі теж потребують не меншої опіки. А мета місячника — привернути увагу до цієї вічної проблеми всіх органів місцевої влади, й особливо — сільських голів.

***

Поки матеріал готувався до друку, Михайло Кічковський відвідав чи не найпроблемніший гірський Великоберезнянський район. Тоді зі своїм горем звернулася до нього й мешканка села Чорноголови Олена Мотиль. Серед ночі згоріла її хата. І сердешна з двома дітьми опинилася просто неба. Тож і прийшла згорьована жінка до влади, навіть не сподіваючись на допомогу. Бо в гірському селі її потребують й інші.

Минулої середи голова облради знову навідався в Чорноголову. І не з порожніми руками. Він вручив Олені Мотиль кошти на придбання іншого житла, яке згодилася продати сусідка. А сільський голова взявся організувати толоку односельців на ремонт хати.

Закарпатська область.