Від столиці до села Пологи, що у Васильківському районі на Київщині, кілометрів 70—80. Пейзажі — наче з картини. А ще — дороги, вдягнені в асфальт, і газ у будинках. Церква для керівника СТОВ «Пологівське» Віктора Берегового — особлива гордість. «У 1980 році, — каже він, — вступив до аспірантури і, повертаючись додому з Києва, розбився на машині. Зламав хребет — рік лежав, не піднімався. Тоді Бог мені дав, що на милицях виходився. Коли став головувати, поставив собі за мету подякувати Всевишньому за те, що звівся на ноги. Спорудили церкву 10 років тому. Чотири роки будували — тоді гроші в колгоспі були, і все поверталося».

У близькості села до Києва чимало плюсів. Молоко, приміром, «Галактон» забирає з ферми по 1 гривні 25 копійок за літр. А з вересня обіцяє платити по 1,35 гривні. Можна вигідно продати й іншу сільгосппродукцію. Але є й мінуси. «Немає кому, — жаліється Віктор Береговий, — гній на фермі вичищати. Навіть за 500 гривень на місяць».

Господарство має можливість продавати молоко за прийнятною ціною, бо воно надходить до молокопроводів, не контактуючи з повітрям, тобто є вищого сорту. Молоко з хазяйських подвір’їв забирають дрібні переробники. За літр вони платять лише сімдесят копійок.

Віктор Береговий, хоч йому й 53 роки, зараховує себе до старого покоління: «Не скажу, що я в чомусь обділений, вважаю, буде в господарстві — буде і в мене. Треба жити по совісті хоч трохи. Не так, як деякі новітні кадри — в них по-іншому». Від того, що живе по совісті, йому болить, коли у Пологах немає взаєморозуміння. «До виборів, — каже Віктор Береговий, — була одна команда: голова сільради, директор школи, батюшка, спеціалісти... Усім пишалися. А вибори, оця муть —посварилися з школою, є проблеми з батюшкою... Зараз знову все повернулося на місце, але півтора року колотилися! Це неправильно...».

У господарстві займаються і рослинництвом — на значних площах вирощують пшеницю, ячмінь, гречку, кукурудзу, соняшник, буряки... Із зернозбиральних комбайнів парк налічує лише чотири «Дони». Один комбайн згорів позаминулого року, два найновіші купували років 10 назад, а решта — ще старші.

— За підсумками агросезону, — підраховує керівник, — «Пологівське» має приблизно 500 — 700 тисяч гривень. Можемо, так, щоб вистачило на весну, дозволити собі купити сівалку або вітчизняний трактор. Хороший імпортний комбайн стане у 1,2 мільйона гривень. За такої ситуації вигідніше його наймати. Гектар збиральної площі коштує 200 гривень. У нашому господарстві під зерновими тисяча гектарів — можна шість років жнивувати найманими і собі не купувати. Не думати ні про що. Тим паче що практично всі запасні частини — це брак. Беремо в «Агро-Союзі». Умова: якщо щось браковане, забирають назад. А шаромижники дрібні — ніякої гарантії ні на день. Запчаснини — браковані, бо хто їх зараз перевіряє. Складається враження, що в країні їх якість ніхто не контролює. Комусь це вигідно.

— Бурякове, може, щось і куплю, — продовжує співрозмовник, — і не нове. Бо збирання гектара буряків — 900 гривень, то треба подумати, чи віддавати такі гроші, чи собі щось придбати.

Хоч і розташоване «Пологівське» неподалік столиці, але ціни на зерно, що склалися тут, керівника не влаштовують. За його арифметикою, щоб виростити гектар пшениці, треба вкласти щонайменше дві тисячі гривень. «Якщо врожайність 40 ц/га, — уточнює Віктор Береговий, — то собівартість виходить 500 гривень за тонну. Ще одвію — буде 520 гривень. Про яку рентабельність у 40 відсотків говорить наш аграрний міністр Мельник?! Нехай помножить. Або йому поклали минулорічні заготовки стосовно ціни пального — в нашій бухгалтерії таке буває. Коли я купив пальне взимку чи навесні, то під час розрахунку собівартості бухгалтер закладає старі ціни. Як за нинішніми цінами порахувати, то собівартість тонни вирощеного збіжжя — 550 гривень. Пшеницю продовольчу, якщо її продавати дешевше, ніж по 700 гривень, — не треба сіяти взагалі. Те саме і з яловичиною, ціни на яку впали до 4 гривень за кіло живої ваги, а собівартість — 7 гривень 80 копійок».

Цього року Береговий прогорів на цукрі. Притримував його 200 тонн, сподіваючись на сплеск цін. Традиційно солодкий пісок дорожчає, коли полуницю консервують, і перед копанням буряків — у другій половині серпня. Але цього разу правило не спрацювало.

«Зараз оптова ціна, — каже керівник «Пологівського», — 3,47 гривні за кілограм, і спробуйте продати. Реалізував 26 тонн — купив солярку. Тоді літр коштував 3,78 гривні. У часи єдиної партії було співвідношення один до двох: за кіло цукру давали два літри солярки. Скільки раз обдерли село?..».

У Володимира Берегового принцип — обходитися без позичок: «Керівником працюю 17 років — ніколи кредитів не брав. Старі прийшли до влади, нові — я від них не залежу, нікому нічого не винен». З другого боку, господарство не має заборгованості ні по паях, ні по податках. Хоча, з огляду на все, працювати «Пологівському» з року в рік дедалі складніше.

Галина КВІТКА,Валерій ДРУЖЕНКО.