Відколи до нашої країни з боку Росії були запроваджені «молочні» експортні санкції, продаж до сусідньої країни молокопродукції значно скоротився. Так, за січень—липень реалізація українського масла на зовнішньому ринку зменшилася на 22 відсотки — до 10,4 тисячі тонн, зокрема до Росії — на 45 відсотків, до 4,6 тисячі тонн. Переорієнтовувати продукцію довелося на Казахстан, інші країни СНД. Поки що росіяни відкрили кордони лише для шести наших підприємств. Їх ретельно обстежили московські інспектори. До того ж ці заводи зобов’язалися брати сировину не з приватних подвір’їв, а переважно від великотоварних ферм.

Хоча керівництво Мінагрополітики змінилося, та на «зовнішньому фронті» у молочній галузі без змін. Але тепер зовсім інша картина — час втрачено. Росія обходиться без наших сирів та масла, і повернути сусідній ринок куди складніше. За інформацією галузевого журналу «Молочная промышленность», у тваринництві Росії намітилися зрушення: знизилися темпи скорочення поголів’я в громадському секторі. Валові надої на індустріальних молочних фермах, орієнтованих на роботу під провідні переробні компанії зростають. В Росії стало вигідно виробляти молоко, а це вагомий аргумент не пускати на свій ринок недорогий український сир...

Натомість у нашому тваринництві процеси відбуваються кардинально протилежні.

Якщо зважити на всі вимоги, масово пускати продукцію на експорт не можна. Адже поїдьте на будь-який молокопереробний завод — без селян його немає.

З 3,6 мільйона корів 76,8 відсотка утримуються у приватних обійстях. Тому головну вимогу російської сторони — не брати сировину з господарств населення — з усіх переробних підприємств можуть виконати одиниці.

Від ведучої «Села»Галини КВІТКИ (тел./факс у Києві 454-85-76 ):

І знову листи до редакції на молочну тему. Пише Ольга Драган з села Табори Баранівського району Житомирської області:

«Ми стомилися від безладу, що твориться у країні. Всі в один голос кричать: «Потрібно повернутися обличчям до села!», так повертайтесь уже кінець кінцем! Адже ні для кого не новина, що село відстає від міста «на сотню років». І як же нам виживати? Ось хоча б взяти молоко...

Майже в кожного господаря нашого села по дві-три корови. І кожен дбає про свою скотину сам. Держава не допомагає ні в чому. Самі годуємо, паруємо, піклуємося про високу якість молока. І що взамін?! Здаємо молоко по 45 копійок за літр. Чомусь морозиво, сир, масло та інші вироби з молока дорожчають, а ціна прийому сировини — стабільна.

Щоб отримати ті копійки, я прокидаюся кожного дня о четвертій годині ранку і на ногах до пізньої ночі. А працюємо ми з чоловіком заради дітей, заради їхнього майбутнього. Син і дочка в нас уже студенти, та ще й навчаються на контрактній основі. Діти в нас дуже хороші й розумні. Але коли син поступав, то не дібрав лише кілька балів, щоб навчатися безплатно. Може, й дібрав би, але того комп’ютера ніколи в очі не бачив... Хоча наші правителі й розповідають, що в кожній школі, навіть найменшій сільській, повинен бути комп’ютер. І ось я мрію заробити й купити його для своїх дітей. А скільки молока мені потрібно здати, щоб назбирати необхідну суму?..»

А й справді, шановний пане міністре агрополітики, скільки?