П’ятнадцятий раз святкуємо День незалежності моєї України — єдиної, неповторної, незвичайної країни.
Моя Україна — це моє рідне місто Хмільник. І хоча йому вже 640, воно молодіє з кожним роком. Усі гості нашого міста, які відпочивають та лікуються цілющою радоновою водою, кажуть, що тут лікують не лише вода і чуйні медичні працівники, а й чисте повітря, настояне на ароматах дерев, трав, польових квітів, а найбільше — привітні, доброзичливі хмільниччани.
Моя Україна — це навколишні села, які ми разом з друзями обійшли вздовж та впоперек, милуючись чудовими краєвидами, вслухаючись у пташиний спів, збираючи польові квіти, лісові ягоди і гриби та розмовляючи зі старими сільськими трударями, записуючи їхні спогади та пісні.
Моя Україна — це київські кручі і величний Дніпро, це Софія і Лавра, це Хрещатик і неповторний міст Патона, це парки і сквери, пам’ятники Богдану Хмельницькому і воїнам-визволителям. Я була у Києві на екскурсії разом з однокласниками і назавжди закохалася у нашу древню і водночас юну прекрасну столицю.
Моя Україна — це і Донбас. Я там ніколи не була, але у мене там є друзі, з якими я познайомилася, коли вони відпочивали в одному з наших санаторіїв.
Я показувала їм улюблені куточки хмільниччан: парки, березовий гай, волошкове поле, повезла їх у село Чудинівці, яке вразило їх своєю дивною красою, навчила їх українських пісень. А вони мені розповідали про донецький край, про своїх батьків — шахтарів.
Моя Україна — це і Карпати. Минулого року я там відпочивала і познайомилася та подружилася з чудовими дівчатами — Іванкою та Богданою. Вони повезли мене до вуйка Зенона, який пас отару на полонині. Враження незабутнє! А ще — навчили співати й танцювати коломийки.
Моя Україна — це і перлина біля моря — Одеса, куди я їздила на весілля родичів. Таке враження, що побувала на міжнародному фестивалі пісні і танцю. Кожний, хто вітав молодих, дарував їм пісню або танок. Оскільки серед друзів цієї родини були молдавани і греки, болгари та євреї, гагаузи і татари, то й пісні звучали на різних мовах.
Коли їхали додому, я дивилася на поля, де наливався колос, а соняхи стояли, мов вартові на кордоні; на річки і річечки, луки й гаї, на міста і села. Яка гарна і багата моя Україна! Та, звичайно, найбільше її багатство — це люди, мудрі, щиросердні і надзвичайно талановиті. І я пишаюсь своєю Україною та її людьми і радію, що я одна з них.
Настя ЛУКОВА,14 років,член літературного гуртка ЗОШ № 4 м. Хмільника Вінницької області.
